Коли докази, отримані за результатами НСРД, не можуть бути визнані недопустимими через невідкриття стороні захисту у кримінальному провадженні за ст. 258-3 КК

Обставини справи: ОСОБА_1 з метою сприяння злочинній діяльності учасниками організації «ДНР» щодо дестабілізації суспільно-політичної обстановки, втрати авторитету органів державної влади України, використовуючи для зв’язку мобільний телефонний номер, неодноразово надавав учаснику «ДНР» ОСОБА_2
відомості про місця дислокації, чисельність, маршрути пересування підрозділів та військової техніки ЗСУ, а також інших військових формувань України.

Позиція судів першої та апеляційної інстанцій: за вироком районного суду ОСОБА_1 було засуджено за ч. 1 ст. 258-3 КК.

Апеляційний суд частково задовольнив апеляційні скарги захисників, змінив вирок, перекваліфікував дії ОСОБА_1 з ч. 1 ст. 258-3 на ч. 2 ст. 260 КК.

Позиція ККС: ухвалу апеляційного суду залишено без зміни.

Обґрунтування позиції ККС: колегія суддів не погодилася з вимогами касаційної скарги захисника про визнання недопустимими фактичних даних, отриманих у результаті НСРД, через невідкриття процесуальних документів.

Так, згідно з матеріалами кримінального провадження сторона захисту на стадіях судового та апеляційного розгляду не висловлювала застережень щодо
відсутності безпосередньо у справі згаданих документів, не вказувала на порушення у зв’язку з цим прав ОСОБА_1, не ставила питання про необхідність розсекречування документів та надання до них доступу, не заперечувала факту здійснення НСРД на підставі, у тому числі, ухвали заступника голови апеляційного суду про надання дозволу на зняття інформації з каналів зв’язку.

Слід зазначити, що в період вчинення засудженим злочину існувала реальна
терористична загроза, а тому для її подолання та збереження територіальної
цілісності України 14.04.2014 було введено в дію рішення РНБО (таємне) про
відповідні невідкладні заходи, які реалізовувались і через положення Закону України No 374-IV від 26.12.2002 «Про контррозвідувальну діяльність» зі змінами до нього.

У цьому провадженні заходи здійснювалися в особливий період у районі проведення антитерористичної операції, де представники ДКР СБУ документували протиправну діяльність осіб задля подолання терористичної загрози в Україні, виходячи з інтересів національної безпеки, тобто публічний інтерес мав пріоритет.

До того ж, як видно зі справи, слідчі органи зверталися до ДКР СБУ з проханням легалізації всіх матеріалів НСРД, однак з урахуванням указаних інтересів їм було надано лише протокол від 07.05.2015, який за змістом не суперечить ст. 252 КПК, був предметом безпосереднього дослідження суду за участі сторін кримінального провадження і захист мав можливість представити свої докази на спростування відомостей, відображених у зазначеному документі.

За таких обставин, зважаючи на те, що проведення заходів зі збереженням
таємних методів розслідування було вкрай необхідним для захисту важливих
інтересів суспільства, а також на те, що упродовж судового та апеляційного
провадження засуджений та його захисник не вважали за доцільне відкрити їм нерозсекречені документи, а вирок було ухвалено за наслідками змагальної
процедури, колегія суддів не вбачає порушеним права ОСОБА_1 на справедливий
судовий розгляд.

Детальніше з текстом постанови ВС від 03.03.2020 у справі No 221/2901/15-к (провадження No 51-3070км18) можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/88016662