Комітет ПАРЄ пропонує оплатити замороженими активами Росії два міждержавні рішення ЄСПЛ на користь України

Комітет Парламентської асамблеї Ради Європи з юридичних питань і прав людини 9 вересня 2026 року підтримав доповідь британського парламентаря Тоні Вона (Tony Vaughan), яка пропонує використати заморожені державні активи Російської Федерації для виплати Україні компенсацій за двома міждержавними рішеннями Європейського суду з прав людини — у справах Ukraine v. Russia (re Crimea) та Ukraine and the Netherlands v. Russia. Комітет пропонує створити в системі Ради Європи спеціальний механізм фінансування, який приймав би такі активи й розподіляв кошти на користь України, а державам — забезпечити національні адміністративні чи судові механізми примусового виконання присуджених ЄСПЛ сум, доки Росія добровільно відмовляється їх сплачувати. Використання активів у такий спосіб комітет кваліфікував як правомірний контрзахід за міжнародним правом. Питання винесено на пленарний розгляд ПАРЄ 30 вересня 2026 року в Страсбурзі.

Це наразі позиція одного профільного комітету ПАРЄ, підтверджена голосуванням на його засіданні, а не рішення самої Асамблеї, не акт Комітету міністрів Ради Європи і не вже створений механізм стягнення: жодних коштів на цій стадії нікому не переказано, і жодне рішення про суми компенсацій за жодною з двох згаданих справ ще не ухвалено.

Дві справи, про які йдеться

У справі Ukraine v. Russia (re Crimea) (заяви № 20958/14 і № 38334/18) Велика палата ЄСПЛ у рішенні по суті від 25 червня 2024 року одноголосно встановила адміністративну практику порушень Росією низки статей Конвенції на території Криму з 27 лютого 2014 року — зокрема щодо катувань затриманих, переслідування кримськотатарського духовенства й активістів, придушення україномовної освіти та українських і кримськотатарських медіа, а також невстановлення судів Криму «законом» унаслідок поширення на півострів російського законодавства. Питання справедливої сатисфакції (компенсації) за цим рішенням Суд прямо визнав «не готовим до вирішення» і відклав на окремий розгляд.

У справі Ukraine and the Netherlands v. Russia (заяви № 8019/16, № 43800/14, № 28525/20 і № 11055/22) Велика палата в рішенні по суті від 9 липня 2025 року встановила відповідальність Росії за широкомасштабні порушення прав людини на сході України з 2014 року та у зв’язку зі збиттям рейсу MH17 у 2014 році. Так само, як і у справі щодо Криму, питання справедливої сатисфакції окремо для України та окремо для Нідерландів Суд виділив для розгляду на наступному етапі й на сьогодні не вирішив. Саме тому фігуруючі в публічних коментарях оцінки на рівні «мільярдів, десятків або сотень мільярдів євро» є попередніми прогнозами експертів і самого комітету, а не сумою, присудженою Судом.

Юридичне обґрунтування і місце серед інших механізмів

Аргумент комітету про допустимість спрямування активів як «правомірного контрзаходу за міжнародним правом» відсилає до загальної доктринальної категорії контрзаходів у праві міжнародної відповідальності держав — заходів у відповідь на міжнародно-протиправне діяння іншої держави, які самі по собі відступають від міжнародних зобов’язань, але вважаються правомірними за дотримання визначених умов пропорційності й зворотності. Публічно доступні матеріали комітету не називають конкретної статті чи кодифікованого джерела цієї доктрини (зокрема, не встановлено, чи посилається сам звіт на Статті про відповідальність держав за міжнародно-протиправні діяння, підготовлені Комісією міжнародного права ООН у 2001 році) — це питання потребує перевірки за повним текстом доповіді.

Важливо розмежувати цю пропозицію із двома іншими, паралельними напрямами використання заморожених активів РФ в інтересах України. По-перше, вона не тотожна плану Європейського Союзу щодо так званого «репараційного кредиту» — використання активів як забезпечення позики Україні; це окрема ініціатива іншої інституції (ЄС, а не Ради Європи), яка перебуває на іншій стадії обговорення. По-друге, вона не тотожна вже наявному в системі Ради Європи Реєстру збитків, завданих агресією проти України, та розробленому на його основі проєкту конвенції про заснування Міжнародної комісії з розгляду претензій для України, — цей механізм покликаний розглядати претензії про відшкодування воєнної шкоди загалом, тоді як пропозиція комітету ПАРЄ прицільно стосується виконання вже ухвалених (по суті) рішень ЄСПЛ у конкретних міждержавних справах. Існування трьох паралельних, інституційно не узгоджених між собою треків розподілу тих самих активів є самостійним практичним ризиком, на який звертають увагу коментатори.

Чому це важливо

Пропозиція комітету — одна з перших спроб прямо, юридично прив’язати іммобілізовані суверенні активи Росії не до репараційного механізму в широкому розумінні, а до виконання конкретних, уже ухвалених по суті рішень Європейського суду з прав людини. Для української правничої спільноти це актуалізує питання, яке залишається відкритим щонайменше до вирішення Судом питання справедливої сатисфакції за обома справами: чи стане практика виконання міждержавних рішень ЄСПЛ проти держави, яка вийшла з Ради Європи й відмовляється виконувати рішення добровільно, окремим прецедентом для системи Конвенції загалом — і чи вплине результат розгляду цього питання на пленарному засіданні ПАРЄ 30 вересня на подальшу долю паралельних ініціатив ЄС і Ради Європи щодо тих самих активів.

Читайте також на ADVOKAT POST

Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.