23 вересня «Європейська правда» опублікувала колонку «Захист адвокатів як потенційний ризик: чому Люксембурзька конвенція може зашкодити шляху до ЄС». Автор визнає, що адвокатів захищати потрібно, а далі пояснює, чому робити це небезпечно: моніторинговий орган Конвенції нібито конкуруватиме з Європейським судом з прав людини, на Україну посиплються «десятки й сотні» звернень, воєнний стан не дозволить приймати експертів, а Єврокомісія побачить у ратифікації привід для ще одного «тавра порушника прав людини».
Про це зазначає член Комітету НААУ з питань кримінального права та процесу, адвокат Володимир Мацко у блозі на ЮП.
Жодне з цих тверджень не витримує звірки з текстом Конвенції. Нижче — така звірка, стаття за статтею. Вона потрібна не заради полеміки з однією колонкою, а тому, що тема значно більша за колонку: йдеться про перший у світі юридично обов’язковий міжнародний договір, присвячений захисту адвокатів, тобто захисту права кожного на захисника.
Конвенцію Ради Європи про захист професії адвоката (CETS № 226) ухвалив Комітет міністрів Ради Європи 12 березня 2025 року; 13 травня 2025 року на 134-й сесії Комітету міністрів у Люксембурзі її відкрили для підписання — звідси неофіційна назва «Люксембурзька». Це підсумок шляху завдовжки в десятиліття: від Основних принципів ООН щодо ролі юристів (Гавана, 1990) і Рекомендації Комітету міністрів Rec(2000)21 про свободу здійснення професії адвоката до Рекомендації ПАРЄ 2121 (2018), яка запропонувала перетворити рекомендації на обов’язковий договір. Україна брала участь у роботі комітету експертів, який готував текст, підписала Конвенцію 9 березня 2026 року і стала 28-ю державою-підписанткою. Нині підписантів понад тридцять, серед них 23 з 27 держав — членів ЄС.
Предмет Конвенції — не привілеї цеху. Стаття 1 визначає її мету як посилення захисту професії адвоката та права здійснювати її незалежно, без дискримінації, неправомірних перешкод і втручання, без нападів, погроз, переслідування чи залякування. За кожним обшуком у адвоката без належних гарантій, за кожним «ототожненням» адвоката з клієнтом стоїть не адвокат, а клієнт: підозрюваний, підприємець, мобілізований, журналіст. Право на професійну правничу допомогу гарантує стаття 59 Конституції України, а стаття 131-2 закріплює незалежність адвокатури. Конвенція — це міжнародний механізм, який робить ці гарантії перевірюваними.
Колонка датує ухвалення Конвенції 13 травня 2025 року. Це дата відкриття для підписання; ухвалено її 12 березня. Дрібниця, але вона показує, чи звірявся автор із першоджерелом. Далі це підтвердиться на кожному кроці.
GRAVO — не суд, і «конкурувати» з ЄСПЛ їй нічим
Центральна теза колонки: Група експертів із захисту професії адвоката (GRAVO) і ЄСПЛ розглядатимуть «ті самі факти» й доходитимуть різних висновків, а це породить «конкуренцію». Щоб так було, GRAVO мала б розглядати індивідуальні справи. Вона їх не розглядає.
Стаття 10 Конвенції визначає GRAVO як орган, що здійснює моніторинг виконання Конвенції Сторонами. Стаття 12 описує, як саме: оцінювання відбувається раундами; GRAVO визначає їхній обсяг та інструменти, наприклад опитувальники; інформацію вона отримує від держави, а також може отримувати від громадських організацій, професійних асоціацій адвокатів і національних правозахисних інституцій; проєкт доповіді надсилається державі для зауважень; доповідь і висновки оприлюднюються разом із зауваженнями держави; на їх підставі Комітет Сторін може ухвалити рекомендації. У Конвенції немає жодної норми, яка давала б GRAVO повноваження приймати індивідуальні скарги, встановлювати порушення в конкретній справі чи ухвалювати обов’язкові рішення. Немає й аналога статті 34 ЄКПЛ.
Найпоказовіше, що колонка сама це підтверджує: «лише рішення Європейського суду з прав людини є юридично обов’язковими для виконання Україною». Саме так. А отже, юридичний конфлікт між обов’язковим рішенням Суду в конкретній справі та необов’язковою доповіддю експертного органу про стан законодавства й практики неможливий за визначенням: вони відповідають на різні запитання. Суд оцінює, чи порушено право конкретного заявника за конкретних обставин; GRAVO оцінює, чи відповідає система Конвенції. Різні відповіді на різні запитання не є суперечністю.
Україна давно живе з такими механізмами поряд із ЄСПЛ: Європейський комітет з питань запобігання катуванням (CPT), GRECO, GRETA, GREVIO, MONEYVAL. Жоден із них не «конкурує» зі Страсбурзьким судом. Навпаки, Суд системно використовує їхні напрацювання: у справі Muršić v. Croatia (Велика палата, заява № 7334/13, рішення від 20 жовтня 2016 року) стандарти особистого простору в місцях несвободи Суд формулював у прямому діалозі зі стандартами CPT. Це взаємодоповнюваність, а не конфлікт юрисдикцій.
«Невідкладна процедура» та Правило 39: асиметрія протилежна описаній
Колонка ставить поруч статтю 13 Конвенції та Правило 39 Регламенту ЄСПЛ і прогнозує «непоодинокі випадки», коли GRAVO «ініціюватиме термінові процедури», а Суд відмовлятиме в тимчасових заходах.
Стаття 13 описує інше. Якщо GRAVO отримує надійну інформацію про ситуацію, що потребує негайної уваги для запобігання серйозним порушенням Конвенції, вона може попросити державу терміново подати спеціальну доповідь про вжиті заходи (частина 1). З урахуванням інформації від держави GRAVO може доручити своїм членам провести розслідування; візит на територію держави можливий лише тоді, коли він виправданий, і лише за згодою відповідної Сторони — в оригіналі “where warranted and with the consent of the Party concerned” (частина 2). Висновки передаються державі й оприлюднюються разом з її зауваженнями (частина 3).
Тимчасові заходи за Правилом 39 — це обов’язкові для держави приписи Суду в індивідуальній справі. Невідкладна процедура GRAVO — це запит доповіді, на який відповідає сам уряд, і візит, який без згоди уряду не відбудеться. Назвати це «схожими тимчасовими заходами» можна лише за умови, що частину 2 статті 13 не читали. Слова «за згодою відповідної Сторони» колонка просто пропускає, хоча саме вони визначають зміст усієї статті.
«Сотні звернень» і «тавро порушника»
Прогноз про «десятки й сотні інформаційних повідомлень» побудовано на аналогії зі статистикою звернень до ЄСПЛ. Аналогія не працює з тієї самої причини: процедури індивідуальних скарг у GRAVO немає. Інформація від громадських організацій і адвокатських асоціацій за частиною 2 статті 12 — це вхідні дані для оцінювального раунду, які розглядаються разом з інформацією держави. Результат раунду — одна доповідь із зауваженнями держави, а не «сотні справ».
Але головне в іншому. Репутаційна проблема, якої боїться автор, уже існує, і створила її не Конвенція, а порушення. У справі Reznik v. Ukraine (Резнік проти України, заява № 31175/14, рішення від 23 січня 2025 року) ЄСПЛ констатував порушення статей 8 і 13 ЄКПЛ через обшук у помешканні адвоката та вилучення його електронних носіїв. Суд відзначив, що поняття адвокатської таємниці в українському законодавстві досі визначене широко й загально, що представники адвокатури під час обшуку не мають реальних повноважень запобігти вилученню, а спеціальних гарантій для електронних даних закон не містить (§§ 67–69, 76). У справі Denysyuk and Others v. Ukraine (заяви № 22790/12 та три інші, рішення від 13 лютого 2025 року) серед іншого йшлося про негласне перехоплення спілкування адвоката з клієнтами, і Суд нагадав, що заходи таємного стеження, здатні зачепити адвокатську таємницю, мають відповідати особливо суворим вимогам чіткості та точності закону.
Колонка згадує справу Резніка як аргумент для обережності. Усе навпаки. Стаття 9 Конвенції (захисні заходи) передбачає право адвоката на присутність незалежного адвоката або представника професійної асоціації під час обшуку та вилучення документів, пов’язаних із професійною діяльністю, і на повідомлення про свої права перед обшуком; стаття 6 гарантує конфіденційність спілкування з клієнтом будь-яким способом і право не розкривати отриману від клієнта інформацію; пояснювальна доповідь до Конвенції прямо спирається на практику Суду щодо електронних носіїв. Іншими словами, Конвенція прописує саме ті гарантії, відсутність яких Суд зафіксував у справі Резніка. Ратифікація — це спосіб виконати рішення, а не ризик для його виконання.
Логіка «краще не ратифікувати, щоб ніхто не побачив проблем» є логікою уникнення контролю. Методологія вступу до ЄС побудована на протилежному: на відкритості кандидата до моніторингу. Держава, яка ховає проблеми від експертів, не отримує від цього переваг у переговорах; вона отримує ті самі проблеми в наступному звіті Єврокомісії.
Воєнний стан, імунітети та «доступ до матеріалів»
Колонка стверджує, що в умовах воєнного стану Україна не може гарантувати членам делегації GRAVO свободу пересування, бо серед них можуть бути військовозобов’язані національні експерти, а також що Конвенція вимагає доступу до матеріалів кримінальних проваджень усупереч «фундаментальному правилу» КПК.
Додаток до Конвенції справді надає членам GRAVO та іншим членам делегації на час візиту імунітет від арешту й затримання та звільнення від обмежень свободи пересування при виїзді з країни проживання та поверненні до неї, а також при в’їзді до країни, де вони виконують функції, та виїзді з неї. Але це не новація Люксембурзької конвенції. Дослівно те саме формулювання міститься в Додатку до Європейської конвенції про запобігання катуванням 1987 року, учасницею якої Україна є з 1997 року, і в Додатку до Стамбульської конвенції, яку Верховна Рада ратифікувала 20 червня 2022 року, на четвертому місяці повномасштабного вторгнення.
Під дією цих ідентичних імунітетів в умовах воєнного стану Україну відвідали делегація CPT з періодичним візитом 16–27 жовтня 2023 року, делегація CPT зі спеціальним візитом 26 травня — 6 червня 2025 року та делегація GREVIO з оцінювальним візитом 12–18 травня 2025 року. Три візити, і жоден не потребував ні зміни мобілізаційного законодавства, ні відступу від конституційних принципів. Повноваження CPT при цьому незрівнянно ширші за повноваження GRAVO: стаття 8 Конвенції 1987 року зобов’язує державу надати Комітету доступ на свою територію і право пересуватися без обмежень, необмежений доступ до будь-якого місця несвободи та можливість спілкуватися з утримуваними наодинці. Якщо Україна виконує ці зобов’язання майже три десятиліття, зокрема й під час війни, то «свобода пересування делегації» за статтею 12 Конвенції про захист адвокатів не може бути нездоланною перешкодою.
Щодо «військовозобов’язаних національних експертів»: положення про свободу пересування стосується в’їзду до країни візиту та виїзду з неї. Український експерт, який допомагає делегації під час візиту в Україну, кордону не перетинає. Проблема, яку колонка описує як нерозв’язну, не існує.
Щодо доступу до матеріалів: пункт iv частини 4 статті 12 передбачає доступ делегації до матеріалів, що стосуються візиту до країни, в оригіналі “the material relevant to the country visit”, тобто до матеріалів про виконання Конвенції: законодавства, статистики, практики. Ані стаття 12, ані Додаток не створюють права знайомитися з матеріалами кримінальних проваджень. «Фундаментальне правило» КПК, яке колонка береться захищати, ніхто не чіпає.
«Дублювання ЄКПЛ» і принцип «все або нічого»
Автор побоюється, що Конвенція «частково дублює» ЄКПЛ, а тому породить суперечності. Розробники не залишили для суперечностей місця навіть теоретично. Преамбула прямо посилається на ЄКПЛ і практику ЄСПЛ. Пункт h статті 3 встановлює, що поняття «передбачено законом» і «необхідно в демократичному суспільстві» розуміються в значенні ЄКПЛ у тлумаченні ЄСПЛ. Пункт b частини 1 статті 5 визначає заборонені підстави дискримінації при допуску до професії через практику Суду. Пункт c частини 2 статті 8 вимагає, щоб дисциплінарні провадження відповідали вимогам справедливого суду за статтею 6 ЄКПЛ. Стаття 16 гарантує, що Конвенція не зачіпає інших міжнародних договорів, які забезпечують вищий рівень захисту.
Конвенція кодифікує те, що Суд десятиліттями формулював у своїй практиці: Niemietz v. Germany (заява № 13710/88, рішення від 16 грудня 1992 року) про обшуки в адвокатських приміщеннях, Michaud v. France (заява № 12323/11, рішення від 6 грудня 2012 року) про адвокатську таємницю, Morice v. France (Велика палата, заява № 29369/10, рішення від 23 квітня 2015 року) про свободу вираження адвоката. Пояснювальна доповідь до Конвенції прямо посилається на цю практику, зокрема на Michaud v. France та на Särgava v. Estonia (заява № 698/19, рішення від 16 листопада 2021 року) щодо вилучення електронних носіїв. Отже, це не паралельна система прав, а конкретизація ЄКПЛ для однієї професії. У такому самому відношенні до ЄКПЛ перебувають Стамбульська, Лансаротська та інші спеціалізовані конвенції Ради Європи. За логікою колонки, усі вони «дублюють» ЄКПЛ і всіх їх слід було остерігатися.
Так само й «все або нічого». Стаття 21 справді допускає лише одне застереження: щодо застосування статті 6 до осіб, яких міжнародний суд визнав уповноваженими діяти в провадженні перед ним. Але це звична конструкція договорів про права людини, зобов’язання яких сформульовані як стандарти, а межі втручання визначені тими самими тестами, що й у ЄКПЛ. Конвенція не вимагає від України нічого, чого від неї вже не вимагає ЄКПЛ у тлумаченні Суду.
Показові й приклади «суттєвих змін законодавства», які наводить колонка. Помічники адвокатів нібито не мають права на конфіденційність спілкування з клієнтами. Проте частина 3 статті 22 Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» поширює обов’язок зберігати адвокатську таємницю на помічника, стажиста та осіб, які перебувають у трудових відносинах з адвокатом, а пункт 2 частини 1 статті 23 забороняє вимагати від них відомості, що становлять таємницю. Обов’язкові консультації з адвокатським самоврядуванням щодо змін законодавства, яких вимагає частина 3 статті 4 Конвенції, — це питання одного речення в регламентних актах. Це звичайна імплементація, яка супроводжує будь-яку ратифікацію, а не підстава її відкладати.
«Нереформована НААУ» як аргумент проти стандарту реформи
Найдивніша ланка колонки: Конвенцію нібито не можна ратифікувати, бо адвокатське самоврядування потребує реформи, на яку вказує Єврокомісія. Але саме Конвенція і є європейським стандартом такої реформи. Стаття 4 вимагає, щоб професійні асоціації були незалежними й самоврядними, а вибори їхніх органів відбувалися за встановленими правилами і без зовнішнього втручання. Стаття 5 вимагає об’єктивних, релевантних і прозорих критеріїв допуску до професії, рішень незалежного органу та їх судового оскарження. Стаття 8 вимагає незалежних дисциплінарних органів, справедливої процедури, судового контролю й пропорційності санкцій. Частина 5 статті 9 зобов’язує державу утримуватися від будь-яких заходів, що підривають незалежність і самоврядність професійних асоціацій.
Дорожня карта з питань верховенства права, схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів від 14 травня 2025 року № 475-р, передбачає розроблення та ухвалення до IV кварталу 2026 року законопроєкту про вдосконалення правового регулювання адвокатської діяльності з приведенням його у відповідність до європейських стандартів; співвиконавцем визначено НААУ. Програма виконання Дорожньої карти, затверджена рішенням Ради адвокатів України від 12 грудня 2025 року № 125, прямо передбачає імплементацію Конвенції шляхом наближення до її стандартів законодавства про адвокатуру та актів самоврядування. У січні 2026 року Міністерство юстиції, яке спершу наполягало на послідовності «спочатку реформа, потім Конвенція», погодилося, що ці процеси рухаються паралельно.
Теза «не можна ратифікувати, поки не реформовано» означає «не можна ухвалити мірило, поки не виміряно». Хто справді хоче європейської моделі адвокатури, той має хотіти ратифікації: після неї будь-який законопроєкт про адвокатуру оцінюватимуть за статтею 4, зокрема й на предмет зовнішнього втручання у формування органів самоврядування.
Вступ до ЄС: ризик, якого немає в жодному документі ЄС
Заголовок колонки обіцяє показати, як Конвенція може зашкодити шляху до ЄС. У тексті немає посилання на жодну норму, критерій чи документ ЄС, з якими ратифікація конфліктувала б. Юридичний аргумент замінено медійним: шкоди завдасть, за словами автора, «гіпотетичний потік новин». Автор сам визнає, що це гіпотеза.
Право ЄС говорить протилежне. Стаття 6(3) Договору про ЄС визнає права, гарантовані ЄКПЛ, загальними принципами права Союзу, а стаття 6(2) зобов’язує ЄС приєднатися до ЄКПЛ. Стаття 52(3) Хартії основоположних прав ЄС надає правам Хартії, що відповідають правам ЄКПЛ, те саме значення та обсяг. Хартія захищає приватність комунікації (стаття 7) і право на захист (статті 47–48), а Суд ЄС послідовно захищає адвокатську таємницю, зокрема у справі Orde van Vlaamse Balies (C-694/20, рішення від 8 грудня 2022 року). Директива 2013/48/ЄС гарантує доступ до адвоката й конфіденційність спілкування з ним; директиви 2016/1919 і 2016/343 стосуються правової допомоги та процесуальних гарантій; директиви 77/249/ЄЕС і 98/5/ЄС регулюють транскордонну адвокатську практику. Частина 2 статті 2 Конвенції прямо охоплює адвокатів, які практикують у державі перебування відповідно до права ЄС. За змістом Конвенція відтворює те, що вже є частиною acquis.
Інституційно все ще виразніше. Конвенція відкрита для підписання Європейським Союзом (частина 1 статті 17). У травні 2026 року Рада адвокатських і правничих товариств Європи (CCBE) закликала ЄС приєднатися до неї. Для засідання Ради ЄС з питань юстиції та внутрішніх справ 5–6 березня 2026 року головування в Раді підготувало документ «Lawyers’ independence in Europe: the EU’s role and the Council of Europe Convention» (6414/26), який називає Конвенцію першим обов’язковим міжнародним інструментом, спеціально присвяченим захисту незалежності, безпеки та професійної автономії адвокатів, і пропонує її як орієнтир для інструментів ЄС у сфері верховенства права. ЄС сам стає стороною конвенцій Ради Європи: у 2023 році він приєднався до Стамбульської конвенції, у 2024 році підписав Рамкову конвенцію про штучний інтелект. Конвенцію про захист адвокатів станом на середину 2026 року підписали 23 з 27 держав — членів ЄС, а також Молдова, кандидат, що йде тим самим переговорним шляхом, що й Україна. Складно уявити, що ратифікація договору, підписаного двадцятьма трьома державами-членами, стане для Брюсселя ознакою відхилення від європейського курсу.
Вступ до ЄС оцінюють за виконанням критеріїв, а не за кількістю заголовків. Кластер 1 «Основи», до якого належить розділ 23 «Судова влада та основоположні права», Україна відкрила першим — на другій міжурядовій конференції в Люксембурзі 15 червня 2026 року. Незалежність адвокатури, адвокатська таємниця і право на захист є прямим предметом оцінки саме в цьому кластері. 14 липня 2026 року на третій міжурядовій конференції в Брюсселі відкрито кластер 6 «Зовнішні відносини», а у вересні Угорщина двічі не погодила відкриття кластерів 2 і 3. Ось реальна перешкода на шляху до ЄС. Ратифікація договору про право на захист нею не є.
Аналогія з корупцією, яку наводить автор, доводить протилежне. Коли в липні 2025 року парламент обмежив незалежність НАБУ і САП (Закон № 4555-IX від 22 липня 2025 року), реакція ЄС була різко негативною, і вже 31 липня незалежність довелося відновити (Закон № 4560-IX). Шлях до ЄС ставить під загрозу послаблення незалежних механізмів, а не їх посилення. Конвенція — саме посилення.
Хто підписав і чому варто поспішити
Найпростіший тест тези про шкоду для євроінтеграції — подивитися на підписантів. Першими 13 травня 2025 року Конвенцію підписали Андорра, Естонія, Франція, Греція, Ірландія, Італія, Литва, Люксембург, Нідерланди, Північна Македонія, Норвегія, Польща і Швеція, наступного дня — Бельгія, Ісландія, Молдова та Велика Британія; згодом приєдналися, серед інших, Німеччина, Іспанія, Португалія, Чехія, Румунія, Фінляндія. Це і є «репутаційний ризик», від якого автор застерігає Україну.
Конвенція ще не набрала чинності: для цього потрібні вісім ратифікацій, з яких щонайменше шість — від держав — членів Ради Європи (частина 3 статті 17). Те, що жодна держава поки не ратифікувала Конвенцію, не є ознакою сумнівів у ній: держави — члени ЄС узгоджують свої кроки з позицією Європейської комісії щодо приєднання до Конвенції самого Союзу. Україна такого обмеження не має. Перших вісьмох членів GRAVO оберуть протягом року після набрання Конвенцією чинності (частина 3 статті 10); тоді ж уперше збереться Комітет Сторін (частина 2 статті 11); оцінювальні раунди почнуться після цього. «Лавина негативних новин», яка нібито паралізує переговори, не має в Конвенції ні механізму, ні календаря.
Зате рання ратифікація має цілком конкретні наслідки. Держави, які ратифікують першими, формують Комітет Сторін, висувають кандидатів до GRAVO, впливають на зміст опитувальника і перший раунд оцінювання. Україна, яка брала участь у написанні тексту, може стати першою державою, що ратифікувала Конвенцію. Підготовчі кроки завершені: зміни до законодавства напрацьовано, офіційний переклад виконано, парламентський комітет готовий; на круглому столі в НААУ в серпні представники профільного комітету Верховної Ради прогнозували «більше ніж 226 голосів». Залишилося внести законопроєкт про ратифікацію.
Колонка застосовує впізнаваний прийом: визнати цінність документа в першому абзаці, а потім накопичити гіпотетичні «ризики», кожен з яких розсипається при звірці з текстом. GRAVO не є ні судом, ні конкурентом ЄСПЛ. Невідкладні візити можливі лише за згодою держави. Імунітети делегацій Україна вже двічі приймала, зокрема в умовах воєнного стану, і тричі під час війни приймала самі делегації. Конвенція прямо прив’язана до ЄКПЛ та її тлумачення Страсбурзьким судом і повністю узгоджена з правом ЄС. Жоден документ ЄС не вбачає в ній ризику; Рада ЄС і CCBE вбачають у ній орієнтир.
Шлях до ЄС ускладнює не ратифікація міжнародного договору про право на захист, а звичка відкладати стандарти до «слушного моменту» і пояснювати це турботою про репутацію. Конвенція захищає не адвокатів, а право кожного на захисника. За зволікання з таким договором державу можна лише засудити; за його ратифікацію — тільки поставити в приклад.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.