Якщо потерпілий не подавав до правоохоронних органів заяву про кримінальне правопорушення як окремий процесуальний документ, однак до початку чи під час досудового розслідування та/або судового провадження однозначно висловив свою позицію про притягнення винуватого до кримінальної відповідальності, то відповідна позиція, зафіксована у процесуальних документах, є підставою для кримінального переслідування особи за кримінальне правопорушення приватного обвинувачення.
Слідчий, встановивши обставини, які вказували на вчинення стосовно потерпілого дій, які підлягають кваліфікації за ч. 2 ст. 125 КК, а не за ч. 1 цієї статті, за якою було розпочато кримінальне провадження, обґрунтовано змінив кваліфікацію в цьому кримінальному провадженні та не приймав від потерпілого ще одну заяву щодо тих же обставин кримінального правопорушення, за якими здійснювалося досудове розслідування в цьому кримінальному провадженні.
Обставини справи: ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за те, що він 19.08.2019 під час сварки з ОСОБА_2 на ґрунті раптово виниклих особистих
неприязних відносин умисно завдав одного удару рукою в обличчя потерпілій, чим заподіяв їй легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров’я.
Позиції судів першої та апеляційної інстанцій: за вироком місцевого суду ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК.
Апеляційний суд залишив це рішення без зміни.
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 стверджує, що суди безпідставно не закрили кримінального провадження у формі приватного обвинувачення через відсутність заяви потерпілої про кримінальне правопорушення, що є порушенням
вимог ст. 477 КПК. Так, ОСОБА_1 вважає, що наявність у матеріалах справи двох заяв потерпілої з різними датами вчинення кримінального правопорушення
унеможливлює об’єктивний розгляд кримінального провадження у формі приватного обвинувачення. За його твердженням, матеріали кримінального провадження не містять жодної заяви ОСОБА_2 від 22.08.2019 про вчинене кримінальне правопорушення. Крім того, як зазначає ОСОБА_1, суд не розглянув клопотання потерпілої від 06.09.2019 про перекваліфікацію складу злочину і не надав йому правового аналізу. Вказує, що постанова про перекваліфікацію його дій від 29.08.2019 не підкріплена жодною заявою потерпілої. На думку засудженого, рішення про внесення заяви ОСОБА_2 до ЄРДР за ч. 1 ст. 125 КК є незаконним, оскільки у витягах з реєстрів немає жодного посилання на заяву потерпілої від 19.08.2019 про заподіяння їй тілесних ушкоджень.
Позиція ККС: залишено без зміни рішення судів попередніх інстанцій.
Обґрунтування позиції ККС: колегія суддів ККС вважає доводи у касаційній скарзі засудженого необґрунтованими.
Так, апеляційний суд вказав, що відповідно до наданих під час апеляційного
розгляду пояснень потерпілої вона звернулася до органів поліції в день заподіяння їй тілесних ушкоджень, а саме 19.08.2019. Надалі отримала висновок судово-медичного дослідження від 22.08.2019 та цього ж дня була запрошена до райвідділу поліції, де у неї протоколом було прийнято заяву про вчинення кримінального правопорушення і пояснення щодо цього факту. Вказану інформацію було внесено до ЄРДР і розпочато кримінальне провадження. Як убачається з витягу з ЄРДР, у розділі «Короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення» зазначено дату 22.08.2019.
Врахувавши ці пояснення потерпілої, апеляційний суд дійшов правильного
висновку про те, що зазначену у витягу з ЄРДР дату вчинення кримінального
правопорушення (22.08.2019) необхідно вважати технічною помилкою реєстратора, оскільки вона не відповідає всім іншим наявним у кримінальному провадженні доказам, які були досліджені під час судового розгляду.
З такими висновками апеляційного суду погоджується і ВС.
Крім того, в цій частині суд касаційної інстанції звертає увагу і на те, що в протоколі прийняття заяви про вчинення кримінального правопорушення від 22.08.2019 потерпіла ОСОБА_2 чітко вказала про заподіяння їй тілесних
ушкоджень саме 19.08.2019. Цих обставин не заперечувала жодна зі сторін
кримінального провадження.
Водночас, як видно з доданих до зміненої апеляційної скарги засудженого
документів, ні рапорт співробітника поліції від 19.08.2019, яким зафіксовано
телефонне звернення потерпілої до правоохоронних органів щодо подій – предмета розгляду цього кримінального провадження, ні заява потерпілої від 19.08.2019, подана працівнику сектору реагування патрульної поліції, з проханням ужити заходів до невідомого чоловіка, який її вдарив, жодним чином не вказують, що кримінальне провадження було розпочате не за заявою ОСОБА_2. Навпаки ці документи підтверджують той факт, що тілесні ушкодження потерпілій були заподіяні саме 19.08.2019, а кримінальне провадження розпочато після прийняття протоколом від 22.08.2019 від останньої заяви про вчинення кримінального правопорушення.
Подана до правоохоронних органів та/або суду заява потерпілого є вираженням його ставлення до події злочину, особи, що його вчинила, й обраного способу реагування. Відповідне волевиявлення є свідченням того, що особа, котрій завдано шкоди, звертається до держави з метою захисту своїх порушених прав та законних інтересів шляхом кримінального переслідування винного, не вважаючи належними й достатніми інші способи досягнення цієї мети.
Кримінальний процесуальний закон не регламентує конкретного способу
звернення потерпілого із заявою, яка зумовлює визначені у ч. 1 ст. 477 КПК правові наслідки. Водночас захист прав і свобод людини як втілення принципу верховенства права вимагає надання переваги внутрішньому змісту юридично значущих дій над зовнішньою формою їх вираження. Тож навіть якщо потерпілий не подавав до правоохоронних органів заяви про злочин як окремого процесуального документа, однак до початку чи під час досудового розслідування і/або судового провадження однозначно висловив свою позицію про притягнення винуватого до кримінальної відповідальності, відповідна позиція, зафіксована у процесуальних документах, є підставою для кримінального переслідування особи за кримінальне правопорушення приватного обвинувачення.
Вказане узгоджується з правовою позицією ВП від 03.07.2019 (справа No 288/1158/16-к, провадження No 13-28кс19).
Не є прийнятними і доводи засудженого стосовно того, що постанова про перекваліфікацію його дій від 29.08.2019 не підкріплена жодною заявою
потерпілої, зважаючи на таке.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, 23.08.2019 були внесені відомості до ЄРДР за правовою кваліфікацією дій за ч. 1 ст. 125 КК. 28.08.2019 слідчий, установивши, що кримінальне правопорушення, вчинене ОСОБА_1, підпадає під ознаки діяння, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК, виніс постанову про перекваліфікацію складу злочину у кримінальному провадженні з ч. 1 на ч. 2 ст. 125 КК. На підставі вищезазначеного 29.08.2019 до ЄРДР були внесені відомості
про правову кваліфікацію дій за ч. 2 ст. 125 КК.
Як випливає з аналізу положень глави 36 КПК, визначений процесуальний
порядок здійснення кримінального провадження у формі приватного обвинувачення за своєю правовою природою є приватно-публічним різновидом кримінального провадження і його варто розглядати як диференціацію форми такого провадження у межах загальної його форми, врегульованої КПК. Закон не покладає на потерпілого обов’язку встановлення обставин кримінального правопорушення та його кваліфікації. Зазначене є винятковою компетенцією органів досудового розслідування, публічного обвинувачення і суду.
Зазначене узгоджується з рішенням, наведеним у постанові ККС від 05.12.2019
(справа No 203/6405/14-к, провадження No 51-3585км19).
Таким чином слідчий, встановивши обставини, які вказували на вчинення
стосовно потерпілої дій, які підлягають кваліфікації за ч. 2 ст. 125 КК, а не за ч. 1
ст. 125 цієї статті, за якою було розпочато кримінальне провадження, обґрунтовано змінив кваліфікацію в цьому кримінальному провадженні. Для такої кваліфікації органу досудового розслідування не потрібно було приймати від потерпілої ще одну заяву щодо тих же обставин кримінального правопорушення, за якими і здійснювалося досудове розслідування в цьому кримінальному провадженні, оскільки кримінальним процесуальним законом на потерпілу не покладено обов’язку визначати правильність кваліфікації неправомірних дій, вчинених щодо неї, що є обов’язком органу досудового розслідування та сторони обвинувачення.
Детальніше з текстом постанови від 03.11.2021 у справі No 621/2519/19 (провадження No 51-3126км21) можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/100885128