Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , подану адвокатом Голубничим Олегом Ігоровичем, на постанову Київського апеляційного суду від 21 січня 2021 року в складі колегії суддів: Верланова С. М., Мережко М. В., Савченка С. М.
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту, що має юридичне значення, визнання спільним сумісним майном, поділ майна, стягнення коштів.
Позов обґрунтований тим, що з травня 2010 року сторони почали проживати разом однією сім`єю без реєстрації шлюбу, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, спільно користувались майном, разом проводили час та мали взаємні права та обов`язки.
За час перебування у фактичних шлюбних відносинах вони проживали у квартирі АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_2 , а за місяць до укладення між ними шлюбу переїхали проживати у квартиру АДРЕСА_2 , яку сторони придбали за спільні кошти на підставі договору купівлі-продажу від 09 лютого 2012 року.
Ця квартира була придбана без ремонту, який сторони зробили спільними зусиллями та за спільні кошти.
25 квітня 2013 року сторони зареєстрували шлюб, який розірвано рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 07 лютого 2017 року. За час шлюбу у них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Також під час перебування у зареєстрованому шлюбі ОСОБА_2 як один із засновників Товариства з обмеженою відповідальністю «Інноваційний дорожній ремонт» (далі – ТОВ «Інноваційний дорожній ремонт») здійснив зі спільного сімейного бюджету внесок до статутного капіталу цього товариства в розмірі 1 500 000,00 грн, внесок до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальність «Торговий Дім «Євро Фуд» (далі – ТОВ «Торговий Дім «Євро Фуд») в розмірі 1 000 000,00 грн та внесок до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальність «Ноябрь і Ко» (далі – ТОВ «Ноябрь і Ко») у розмірі 66 000,00 грн.
Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила встановити факт її проживання із ОСОБА_2 у фактичних шлюбних відносинах без реєстрації шлюбу у період з травня 2010 року до 25 квітня 2013 року; визнати спільним сумісним майном її та ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_2 ;поділити майно, набуте нею та ОСОБА_2 за час проживання у фактичних шлюбних відносинах без реєстрації шлюбу, а саме: визнати за нею право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_2 ; визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_2 ; стягнути із ОСОБА_2 на її користь компенсацію вартості внесків: до статутного капіталу ТОВ «Інноваційний дорожній ремонт» у розмірі 750 000,00 грн; до статутного капіталу ТОВ «Торговий Дім «Євро Фуд» у розмірі 500 000,00 грн; до статутного капіталу ТОВ «Ноябрь і Ко» у розмірі 33 000,00 грн.
Короткий зміст зустрічних позовних вимог
У вересні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю та стягнення грошових коштів.
Зустрічний позов обґрунтований тим, що з січня 2013 року сторони стали проживати однією сім`єю без реєстрації шлюбу та мали взаємні права й обов`язки, а з 2008 до січня 2013 року лише спілкувалися та зустрічалися.
Із січня 2013 року сторони проживали у його квартирі АДРЕСА_1 , а з березня 2013 року – у квартирі АДРЕСА_2 , яку він придбав за власні кошти на підставі договору купівлі-продажу від 09 лютого 2012 року, згідно з пунктом 6.1. якого покупець ОСОБА_2 нерухомість придбав за власні кошти, не перебуваючи у зареєстрованому шлюбі, не проживаючи однією сім`єю та не ведучи спільне господарство з іншою особою.
За час шлюбних відносин сторони заощадили грошові кошти в сумі 20 000,00 дол. США, які навесні 2016 року, після прийнятого рішення проживати з батьками, ОСОБА_1 забрала.
Просив встановити факт проживання з ОСОБА_1 однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період із січня 2013 року до 25 квітня 2013 року , стягнути з ОСОБА_1 на його користь 10 000,00 дол. США.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 12 лютого 2019 року позов ОСОБА_1 в частині стягнення суми компенсації вартості внесків до ТОВ «Ноябрь і Ко» в розмірі 33 000, 00 грн залишено без розгляду.
Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 12 серпня 2020 рокупервісний та зустрічний позови задоволено частково. Встановлено факт, що має юридичне значення, а саме ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали однією сім`єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу з 01 травня 2010 року до 24 квітня 2013 року.
Визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_2 .
У порядку поділу майна визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини цієї квартири. У порядку поділу майна визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частини цієї квартири.
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості її частки внеску до статутного фонду ТОВ «Торговий Дім «Євро Фуд» у розмірі 500 000,00 грн.
В іншій частині первісного та зустрічного позовів відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Задовольнивши частково первісний та зустрічний позови, суд першої інстанції з урахуванням показань свідків, письмових доказів, які підтверджують спільний відпочинок ОСОБА_2 і ОСОБА_1 , придбання нею меблів, керамічних виробів, сантехнічної продукції у спірну квартиру АДРЕСА_2 , виходив з того, що ОСОБА_1 довела факт проживання сторін однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з 01 травня 2010 року до 24 квітня 2013 року.
Встановивши, що цю квартиру ОСОБА_2 придбав 09 лютого 2012 року, тобто у період фактичних шлюбних відносин з ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов висновку про її поділ між сторонами в рівних частках відповідно до статті 74 СК України.
Також встановивши, що за час перебування сторін у шлюбі ОСОБА_2 , як учасник ТОВ «Торговий Дім «Євро Фуд», вніс до його статутного капіталу грошові кошти в сумі 1 000 000, 00 грн, які були спільними коштами подружжя, суд першої інстанції вважав обґрунтованою вимогу ОСОБА_1 про стягнення на її користь грошової компенсації її частки в розмірі 500 000,00 грн.
Відмовивши у первісному позові в частині стягнення на користь ОСОБА_1 грошової компенсації вартості внеску до статутного капіталу ТОВ «Інноваційний дорожній ремонт» у розмірі 750 000, 00 грн, суд першої інстанції виходив з того, що відсутні відомості, які підтверджують реєстрацію цього товариства за час шлюбу сторін.
Відмовивши у зустрічному позові в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 10 000,00 дол. США, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 не надав суду доказів на підтвердження наявності грошових коштів у сумі 20 000,00 дол. США у спільній сумісній власності подружжя, його вимоги ґрунтуються лише на його поясненнях.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 21 січня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану через адвоката Голубничого О. І., задоволено. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 12 серпня 2020 року скасовано, ухвалено нове рішення про часткове задоволення первісного та зустрічного позовів. Встановлено факт, що має юридичне значення, а саме те, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 проживали однією сім`єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу з 08 травня 2012 року до 24 квітня 2013 року. Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості її частки внеску до статутного фонду ТОВ «Інноваційний дорожній ремонт» у розмірі 750 000,00 грн. В іншій частині первісного та зустрічного позовів відмовлено.
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що суд першої інстанції належним чином не з`ясував усіх обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, тому дійшов помилкового висновку про доведеність ОСОБА_1 належними доказами факту спільного проживання з ОСОБА_2 однією сім`єю як чоловіка і жінка без реєстрації шлюбу саме з 01 травня 2010 року.
Суд апеляційної інстанції, встановивши, що з 08 травня 2012 року ОСОБА_1 брала участь в ремонті та облаштуванні належної ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_2 , що свідчить про існування між сторонами відносин, притаманних подружжю (ведення спільного господарства, наявність спільного бюджету та побуту, придбання майна за їх спільні сумісні кошти або спільною працею), вважав, що факт спільного проживання сторін однією сім`єю з 01 травня 2010 року до 07 травня 2012 року не підтверджений достатніми доказами, оскільки такий факт не може бути встановлений лише показаннями свідків за відсутності інших доказів. Обставини, що сторони в спірний період неодноразово разом відпочивали, не є достатніми для визнання факту проживання їх однією сім`єю без реєстрації шлюбу, відповідно до статті 74 СК України, без наявності інших ознак сім`ї (ведення спільного господарства, наявність спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю).
Суд апеляційної інстанції, дослідивши докази у справі у їх сукупності, дійшов висновку про визнання факту спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю як чоловіка та жінка без реєстрації шлюбу з 08 травня 2012 року до 24 квітня 2013 року, оскільки у матеріалах справи є належні та допустимі докази, що в цей період відносини між сторонами мали ознаки сім`ї (ведення спільного господарства, наявність спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю).
Суд апеляційної інстанції зазначив, що суд першої інстанції помилково встановив період спільного проживання ОСОБА_1 і ОСОБА_2 однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, тому неправильно визначив обсяг спільно набутого сторонами майна, яке підлягає поділу між ними, зокрема квартири АДРЕСА_2 , яка придбана ОСОБА_2 до початку спільного проживання з ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 09 лютого 2012 року, згідно з пунктом 6.1 якого нерухомість ОСОБА_2 придбав за власні кошти, не перебуваючи в зареєстрованому шлюбі, не проживаючи однією сім`єю, та не ведучи спільне господарство з іншою особою.
Врахувавши преюдиційні обставини, встановлені рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 07 лютого 2017 року, суд апеляційної інстанції виходив з того, з весни 2016 року сторони перестали підтримувати подружні стосунки, вести домашнє господарство, стали проживати окремо. Оскільки державна реєстрація ТОВ «Торговий Дім «Євро Фуд» проведена 19 жовтня 2016 року, тобто після припинення фактичних шлюбних відносин між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , то у неї не виникло право вимоги щодо виплати їй компенсації вартості внеску ОСОБА_2 до статутного капіталу цього товариства.
Дослідивши довідку від 11 лютого 2019 року № 12/02 ТОВ «Інноваційний дорожній ремонт», лист Головного управління ДФС у м. Києві від 26 квітня 2019 року № 11386/9/26-15-08-06-25, суд апеляційної інстанції встановив, що реєстрація ТОВ «Інноваційний дорожній ремонт» була проведена 11 лютого 2016 року, розмір внеску ОСОБА_2 до цього товариства становить 1 500 000,00 грн, та дійшов висновку про стягнення на користь ОСОБА_1 компенсації вартості внеску в розмірі 750 000,00 грн відповідно до статей 69, 70 СК України, статей 113, 115 ЦК України, статей 1, 12 Закону України «Про господарські товариства».
Суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції про недоведеність ОСОБА_2 зустрічного позову в частині стягнення з ОСОБА_1 на його користь 10 000,00 дол. США.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
У лютому 2021 року ОСОБА_1 через адвоката Голубничого О. І. звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 21 січня 2021 року, просила її скасувати в частині задоволення частково первісного позову щодо встановлення факту, що має юридичне значення, а саме, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали однією сім`єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу з 08 травня 2012 року до 24 квітня 2013 року та відмови в іншій частині позову, залишити в цій частині в силі рішення суду першої інстанції. Постанову Київського апеляційного суду від 21 січня 2021 року в частині стягнення на користь ОСОБА_1 грошової компенсації вартості її частки внеску до статутного фонду ТОВ «Інноваційний дорожній ремонт» в розмірі 750 000,00 грн залишити без змін.
У березні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 21 січня 2021 року, просив її скасувати в частині задоволення частково первісного позову щодо стягнення на користь ОСОБА_1 грошової компенсації вартості її частки внеску до статутного фонду ТОВ «Інноваційний дорожній ремонт» в розмірі 750 000,00 грн, ухвалити нове рішення про відмову в позові.
Аргументи учасників справи
Доводи осіб, які подали касаційні скарги
Касаційна скарга ОСОБА_1 , подана через адвоката Голубничого О. І., мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не надав оцінку достатності і взаємному зв`язку доказів у їх сукупності, зокрема, показанням свідків.
Звертаючись до суду з позовом, позивач надала декілька груп доказів (показання свідків, письмові докази спільного відпочинку, планування сім`ї, придбання квартири тощо).
Суд апеляційної інстанції не врахував, що шлюб вважається розірваним з моменту набрання рішенням суду законної сили.
Наведені в рішенні Солом`янського районного суду м. Києва від 07 лютого 2017 року обставини про те, що сторони перестали підтримувати подружні стосунки, ведення домашнього господарства, проживають окремо з весни 2016 року, не є встановленими.
З оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції вбачається, що суд лише на підставі пункту 6.1 договору купівлі-продажу спірної квартири встановив її належність ОСОБА_2 .
Як на підставу касаційного оскарження представник ОСОБА_1 – адвокат Голубничий О. І. посилається на те, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, провадження № 14-325цс18, від03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц, провадження № 14-130цс19, Верховного Суду від 06 квітня 2020 року у справі № 738/1452/17, провадження № 61-13412св19, від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц, провадження № 61-11607св18, від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, провадження № 61-30273св18, від 25 квітня 2018 року у справі № 306/192/14-ц, провадження № 61-5209св18, від 10 жовтня 2018 року у справі № 367/7714/16-ц, провадження № 61-22645св18; а також не дослідив зібрані у справі докази.
Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не перевірив, що інформація, зазначена в листі Головного управління ДФС у м. Києві від 26 квітня 2019 року № 11386/9/26-15-08-06-25 та додатку до нього, не підтверджує внесення коштів до статутного фонду, а визначає лише задекларовану суму внеску до статного фонду юридичної особи.
Поза увагою суду апеляційної інстанції залишилось те, що в довідці ТОВ «Інноваційний дорожній ремонт» від 11 лютого 2019 року № 12/02 зазначено, що учасниками товариства є ОСОБА_2 і Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕТІКО», проте не зазначено, який саме з учасників вніс вклад.
Матеріали справи не місять доказів на підтвердження ринкової вартості частки ОСОБА_2 у статутному капіталі ТОВ «Інноваційний дорожній ремонт».
Суд апеляційної інстанції не встановив, за рахунок яких коштів сформовано внесок до статутного капіталу ТОВ «Інноваційний дорожній ремонт».
Як на підставу касаційного оскарження ОСОБА_2 посилається на те, що суд апеляційної інстанцій застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08 травня 2019 року у справі № 683/886/16-ц, провадження № 61-45908св18, Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-612цс15; встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Аргументи інших учасників справи
Відзив ОСОБА_2 , поданий через адвоката Ільїну Д. В., мотивований тим, що під час вирішення справи суд апеляційної інстанції надав оцінку показанням свідків як зі сторони позивача, так і відповідача.
Надані позивачем на підтвердження позовних вимог докази підтверджують, що доставка меблів здійснювалась в інші, належні ОСОБА_1 , приміщення.
Спільний відпочинок раз на рік не є належним і допустимим доказом факту спільного проживання у фактичних шлюбних відносинах, оскільки не підтверджує наявність спільного бюджету, ведення господарства, взаємних прав та обов`язків
Відзив ОСОБА_1 , поданий через адвоката Голубничого О. І., мотивований тим, що законодавством не встановлено конкретних засобів доказування факту внесення учасником товариства свого вкладу до статутного капіталу.
Відповідач не надав належних, допустимих, достатніх і достовірних доказів на спростування обставин щодо сформованості статутного капіталу ТОВ «Інноваційний дорожній ремонт» внесення ним свого внеску.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 29 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана через адвоката Голубничого О. І., на постанову Київського апеляційного суду від 21 січня 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 21 січня 2021 року.
У липні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 04 жовтня 2021 року клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання рішення задоволено. Зупинено виконання постанови Київського апеляційного суду від 21 січня 2021 року до закінчення касаційного розгляду справи.
Ухвалою Верховного Суду від 09 червня 2022 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у складі колегії з п`яти суддів.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 09 лютого 2012 року на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_2 придбав квартиру АДРЕСА_2 , згідно з пунктом 6.1 якого нерухомість ОСОБА_2 придбав за власні кошти, не перебуваючи в зареєстрованому шлюбі, не проживаючи однією сім`єю та не ведучи спільне господарство з іншою особою.
25 квітня 2013 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб.
ІНФОРМАЦІЯ_3 у сторін народився син ОСОБА_3 .
Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 07 лютого 2017 року шлюб між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 розірваний. Цим рішенням встановлено, що із весни 2016 року сторони перестали підтримувати подружні стосунки, вести домашнє господарство, проживають окремо.
Державна реєстрація ТОВ «Торговий Дім «Євро Фуд» була проведена 19 жовтня 2016 року, після припинення фактичних шлюбних відносин між ОСОБА_2 та ОСОБА_1
ОСОБА_2 є засновником ТОВ «Інноваційний дорожній ремонт». Його розмір внеску до статутного фонду ТОВ «Інноваційний дорожній ремонт» становить 1 500 000 ,00 грн.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені у касаційних скаргах доводи, дійшла висновку про наявність підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Предметом спору у цій справі є поділ майна подружжя, зокрема позивач за первісним позовом просила стягнути із ОСОБА_2 на її користь компенсацію вартості внесків: до статутного капіталу ТОВ «Інноваційний дорожній ремонт» у розмірі 750 000,00 грн; до статутного капіталу ТОВ «Торговий Дім «Євро Фуд» у розмірі 500 000,00 грн.
Свої вимоги позивачка обґрунтовувала тим, що під час перебування у зареєстрованому шлюбі ОСОБА_2 , як один із засновників ТОВ «Інноваційний дорожній ремонт»), здійснив зі спільного сімейного бюджету внесок до статутного капіталу цього товариства в розмірі 1 500 000,00 грн, внесок до статутного капіталу ТОВ «Торговий Дім «Євро Фуд» – 1 000 000,00 грн.
ОСОБА_1 просила поділити майно, що є спільною сумісною власністю подружжя, зокрема стягнути на її користь компенсацію вартості внесків до статутного капіталу товариств з обмеженою відповідальністю (далі – ТОВ).
Згідно з частинами першою і другою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду зазначала, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (частини перша та друга статті 15 ЦК України). За змістом наведених приписів способи захисту цивільного права чи інтересу – це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16). Іншими словами, це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (пункт 14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а в разі неможливості такого поновлення – гарантувати особі отримання відповідного відшкодування (пункти 29 – 31 постанови від 29 вересня 2020 року, справа № 378/596/16-ц, провадження № 14-545цс19).
Верховний Суд зазначає, що спосіб захисту порушеного права обирає позивач, а суд захищає порушене право позивача з урахуванням ефективного способу захисту та норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.
Якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу (стаття 74 СК України).
Відповідно до статті 113 ЦК України та статті 1 Закону України «Про господарські товариства» товариство з обмеженою відповідальністю належить до господарських товариств. Господарські товариства можуть набувати майнових та особистих немайнових прав.
Згідно зі статтею 115 ЦК Українита статтею 12 Закону України «Про господарські товариства» господарське товариство є власником: майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу; продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом.
Вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом.
Грошова оцінка вкладу учасника господарського товариства здійснюється за згодою учасників товариства, а у випадках, встановлених законом, вона підлягає незалежній експертній перевірці.
Верховний Суд зазначає, що незважаючи на поширену судову практику, питання поділу бізнесу: вартості внесеного майна, половини отриманого доходу від діяльності ТОВ залишаються одними із найбільш неоднозначних під час поділу спільного майна подружжя.
У судовій практиці змінювалися підходи щодо поділу майна подружжя в частині поділу частки в ТОВ, тобто в питанні прав одного з подружжя під час розірвання шлюбу (після розірвання шлюбу) на частку у статутному капіталі ТОВ, що належить іншому подружжю.
Вирішуючи спір, суд має встановити у цій категорії спорів, що є власністю подружжя.
Важливе значення для формування практики мало рішення Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року у справі № 1-8/2012 за конституційним зверненням приватного підприємства „ІКІО” щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 Сімейного кодексу України.
Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 61 Сімейного кодексу України треба розуміти так, що статутний капітал та майно приватного підприємства є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
03 червня 2015 року Верховний Суд України ухвалив постанову у справі № 6-38цс15, де вказав: «Отже, якщо один з подружжя є учасником господарського товариства і вносить до його статутного капіталу майно, придбане за рахунок спільних коштів подружжя, то таке майно переходить у власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов`язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства».
У цій постанові Верховний Суд України роз`яснив, яким чином необхідно розуміти суть частки в статутному капіталі ТОВ і як підлягає поділу таке майно.
У постанові від 03 липня 2013 року у справі № 6-61цс13 Верховний Суд України виклав висновок: «Отже, у разі передання подружжям свого майна для здійснення підприємницької діяльності шляхом участі одного з них у заснуванні господарського товариства це майно належить зазначеному товариству на праві власності, подружжя набуває відповідне майнове право, яке реалізується одним із подружжя (засновником) шляхом участі в управлінні товариством, а друге подружжя набуває право вимоги виплати йому певних сум у разі поділу майна між подружжям».
У постанові Верховного Суду України від 02 жовтня 2013 року № 6-79цс13 зазначено: «….в разі передання подружжям свого спільного сумісного майна до статутного фонду приватного підприємства, заснованого одним із них, майно переходить у приватну власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов`язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя (а не право власності на саме майно) або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства, або половини майна, що залишилось після ліквідації підприємства».
Вирішуючи спори про поділ майна подружжя, а самеподілу майна подружжя в частині поділу частки в ТОВ Верховний Суд послідовно застосовував і застосовує висновки Верховного Суду України.
У постанові від 08 травня 2019 року у справі № 683/886/16-ц, провадження № 61-45908св18, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вказав, що «скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення половини вартості частки у статутному капіталі господарських товариств та ухвалюючи у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_4 , апеляційний суд не врахував, що вклади, внесені під час перебування у шлюбі одним з подружжя, який є учасником господарського товариства, до статутного капіталу цього товариства за рахунок спільних коштів подружжя, стають власністю цього товариства, а право іншого з подружжя на спільне майно трансформується в інший об`єкт – право вимоги на виплату частини вартості частки учасника у статутному капіталі товариства».
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 березня 2020 року, у справі № 161/19023/17, провадження № 61-16823св19, оцінив доводи касаційної скарги з урахуванням висновку, викладенному у постанові Верховного Суду України від 03 червня 2015 року у справі № 6-38цс15, відповідно до якого грошові кошти, внесені одним з подружжя, який є учасником господарського товариства, у статутний капітал цього товариства за рахунок спільних коштів подружжя, стають власністю цього товариства, а право іншого з подружжя на спільні кошти трансформується в інший об`єкт – право вимоги на виплату частини вартості такого внеску. При цьому одним з визначних є той факт, що грошові кошти набуті подружжям під час їх спільного проживання. Аналогічної позиції Верховний Суд України дотримався і у справі № 6-79цс13 (постанова від 02 жовтня 2013 року) та у справі № 6-61цс13 (постанова від 03 липня 2013 року).
У постанові 09 вересня 2021 року у справі № 161/9644/19, провадження № 61-11938св20, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, залишаючи без змін судові рішення, виходив з того, що «Виходячи зі змісту частин другої, третьої статті 61 СК України, якщо вклад до статутного капіталу господарського товариства (підприємства) зроблено за рахунок спільного майна подружжя, в інтересах сім`ї, той із подружжя, хто не є учасником товариства, має право вимоги виплати половини вартості внесеного майна або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства. При цьому спір існує саме між подружжям, а не між тим з подружжя, хто не є учасником товариства, та товариством».
Висновок щодо застосування зазначеної норми права викладений у постанові Верховного Суду України від 03 липня 2013 року у справі № 6-61цс13.
У постанові Верховного Суду України від 03 червня 2015 року у справі № 6-38цс15, викладено висновок відповідно до якого грошові кошти, внесені одним з подружжя, який є учасником господарського товариства, у статутний капітал цього товариства за рахунок спільних коштів подружжя, стають власністю цього товариства, а право іншого з подружжя на спільні кошти трансформується в інший об`єкт – право вимоги на виплату частини вартості такого внеску. При цьому одним з визначних є той факт, що грошові кошти набуті подружжям під час їх спільного проживання.
У постанові від 01 листопада 2021 року у справі № 179/130/13-ц, провадження №61-11854св21, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, залишивши без змін оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції, врахував правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 03 червня 2015 року у справі № 6-38цс15, в постановах Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 127/9986/16-ц (провадження № 61-39426св18), від 09 лютого 2021 року № 607/6271/17 (провадження № 61-9507св19), а саме: «…якщо один з подружжя є учасником господарського товариства і вносить до його статутного капіталу майно, придбане за рахунок спільних коштів подружжя, то таке майно переходить у власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов`язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства».
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати у постанові від 08 вересня 2021 року у справі № 727/6374/17, провадження № 61-8226св21, зазначив: «якщо один з подружжя є учасником господарського товариства і вносить до його статутного капіталу майно, придбане за рахунок спільних коштів подружжя, то таке майно переходить у власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов`язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства. До подібних правових висновків, у тому числі щодо юрисдикційності вимог, дійшли Верховний Суд України у постановах: від 03 липня 2013 року у справі № 6-61 цс 13, від 02 жовтня 2013 року у справі № 6-79 цс 13, від 03 червня 2015 року у справі № 6-38 цс 15; Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постановах: від 13 березня 2019 року у справі № 756/10797/15-ц (провадження № 61-40676 св 18), Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постановах: від 16 жовтня 2019 року у справі № 906/936/18, від 03 березня 2020 року у справі № 909/52/19».
Отже, у вказаних вище справах порушене право позивача захищалося судом у спосіб отримання грошової компенсації: половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя, половини отриманого доходу від діяльності підприємства, половини майна, що залишилось після ліквідації підприємства.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі 916/2813/18, провадження № 12-71гс20, в якій предметом спору було визнання недійсним договору дарування частки у статутному капіталі приватного підприємства, вирішено питання щодо юрисдикції, правової природи приватного підприємства, правового режиму майна приватного підприємства, згоди одного з подружжя на розпорядження іншим часткою в статутному капіталі приватного підприємства, яка є їх спільною сумісною власністю.
У цій постанові, зокрема, викладено такі висновки: «8.36.….право власності на майно, передане учасниками господарського товариства як вклад, належить товариству, а не його учасникам (засновникам). Право власності на майно, передане кооперативу як вступні, членські, цільові внески, вклади його членів тощо належить кооперативу, а не його членам. Тому майно господарського товариства, кооперативу належить їм на праві власності і не може належати на праві власності іншим особам. Зокрема, таке майно не може належати на праві спільної власності учаснику (засновнику, члену) приватного підприємства та його подружжю (колишньому подружжю).
8.37. Часткою в статутному капіталі товариства є сукупність корпоративних прав та обов`язків, пов`язаних з участю особи в товаристві, серед яких право на управління товариством, право на отримання частини прибутку від діяльності товариства, а також право на отримання частини майна товариства у разі виходу з нього учасника або у випадку розподілу майна товариства в процесі його ліквідації.
8.38. При цьому розмір відчужуваної частки визначає обсяг окремих корпоративних прав, які переходять до нового володільця частки. Зокрема, кількість голосів, яку має новий володілець частки при голосуванні на загальних зборах учасників товариства, частини прибутку товариства, яку він має право отримати у разі виплати дивідендів, частини майна товариства, яку він може вимагати у разі виходу з товариства, що пропорційні до розміру переданої йому частки.
8.47. ……висновки, викладені в Рішенні Конституційного Суду України, слід розуміти так: статутний капітал приватного підприємства – юридичної особи або майно приватного підприємства – єдиного майнового комплексу можуть бути об`єктами права спільної сумісної власності подружжя (якщо вони не є об`єктами права особистої власності одного з подружжя).
8.46. Іншими словами, пункт 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України охоплює два різні випадки: перший – коли майно передано у власність юридичної особи, зареєстрованої як приватне підприємство. Тоді частка в статутному капіталі такої юридичної особи (але не її майно) може належати на праві приватної спільної сумісної власності подружжю; другий – коли йдеться про єдиний майновий комплекс, тобто про підприємство в розумінні статті 191 ЦК України, яке не передане як вклад юридичній особі, а використовується одним з подружжя без створення юридичної особи, зокрема, як фізичною особою – підприємцем. Тоді майно, яке входить до складу підприємства як єдиного майнового комплексу (але не частка в статутному капіталі майнового комплексу, бо майновий комплекс не може мати статутного капіталу), може належати на праві спільної сумісної власності подружжю.
8.59. Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 03.07.2013 у справі № 6-61цс13, Верховного Суду від 10.10.2018 у справі № 569/6236/16-ц та від 12.11.2019 у справі № 918/598/18, що частка в статутному капіталі приватного підприємства, яка придбана за спільні кошти подружжя, не є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та може бути відчужена одним з них без згоди іншого».
У справі № 450/624/15, провадження 61-14887св20, колегія суддів Першої судової палати у складі Верховного Суду дійшовши висновку про відмову у задоволенні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виділення 1/2 частини статутного капіталу Приватного підприємства «Асторія», виходила з того, що розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання за позивачем права власності на 1/2 частину нерухомого майна, належного ПП «Асторія», оскільки таке майно є власністю вказаної юридичної особи, однак помилково зазначив, що таке речове право позивача трансформувалося у право вимоги на виплату половини вартості зазначеного майна, як такого, що набуте для використання у підприємницькій діяльності, але за рахунок спільних коштів подружжя. «Зважаючи на необхідність урахування правового висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20) про те, що у разі внесення одним із подружжя (колишнього подружжя), який є учасником господарського товариства, грошових коштів чи майна у статутний капітал цього товариства за рахунок спільних коштів подружжя, саме товариство стає їх власником, тоді як право іншого з подружжя на спільні кошти/майно трансформується в інший об’єкт – право вимоги на виплату частки у статутному капіталі товариства, що є відмінним від виплати половини вартості внеску засновника товариства до його статутного капіталу, Верховний Суд вважає обґрунтованими доводи касаційної скарги ОСОБА_5 , поданої адвокатом Жиравецьким Т. М., про те, що у вказаній категорії спорів позивач наділений правом вимагати компенсації половини вартості частки (іншого з подружжя) у статутному капіталі товариства, а не виплати половини вартості внеску відповідача як засновника у статутний капітал товариства чи половини вартості внесеного подружжям майна».
У справі № 450/624/15, провадження № 61-14887св20, суддя Ступак О. В. виклала окрему думку, в якій, зокрема зазначила, що інакше розуміє висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постанові від 29 червня 2021 року у справі 916/2813/18, провадження № 12-71 гс20.
Велика Палата Верховного Суду у справі № 916/2813/18, провадження № 12-71гс20, зазначила: «8.58. Аналіз наведених положень закону, які визначають порядок розпорядження майном, що знаходиться у спільній сумісній власності подружжя, зокрема, часткою в статутному капіталі господарського товариства дозволяє дійти висновку, що чоловік та дружина розпоряджаються цим майном за взаємною згодою, наявність якої презюмується при укладенні договорів одним з подружжя. 8.59. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 03.07.2013 у справі № 6-61цс13, Верховного Суду від 10.10.2018 у справі № 569/6236/16-ц та від 12.11.2019 у справі № 918/598/18,що частка в статутному капіталі приватного підприємства, яка придбана за спільні кошти подружжя, не є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та може бути відчужена одним з них без згоди іншого».
Отже, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18, провадження №12-71 гс20, вирішувала питання щодо правового режиму майна приватного підприємства, що має значення для вирішення питання поділу майна подружжя, оскільки суд має встановити, що є власністю подружжя, проте не вирішувала питання способу поділу майна подружжя, зокрема, якщо один із подружжя є власником товариства.
Водночас Велика Палата Верховного Суду не відступила від висновків Верховного Суду України від 03 липня 2013 року у справі № 6-61цс13 щодо того, що «право на компенсацію вартості частини коштів виникає в іншого подружжя лише щодо спільних коштів, а не статутного капіталу, при цьому лише в тому разі, коли спільні кошти всупереч ст. 65 CК України були використані одним із подружжя саме для внесення вкладу до статутного капіталу. Подальше розпорядження учасником товариства його часткою в статутному капіталі з огляду на положення ст. ст. 116, 147 ЦК України є суб`єктивним корпоративним правом такого учасника й відчуження ним на власний розсуд частки в статутному фонді не може вважатися використанням (відчуженням) спільного майна подружжя проти волі іншого подружжя та не в інтересах сім`ї. Отже, у разі передання подружжям свого майна для здійснення підприємницької діяльності шляхом участі одного з них у заснуванні господарського товариства це майно належить зазначеному товариству на праві власності, подружжя набуває відповідне майнове право, яке реалізується одним із подружжя (засновником) шляхом участі в управлінні товариством, а друге подружжя набуває право вимоги виплати йому певних сум у разі поділу майна між подружжям».
Отже, виникла ситуація, що дійшовши висновку у постанові від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18, провадження №12-71 гс20, що частка в статутному капіталі є спільною сумісною власністю подружжя (пункти 8.57, 8.58), відступивши в цій частині відвисновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 03 липня 2013 у справі № 6-61цс13, Верховного Суду від 10 жовтня 2018 у справі № 569/6236/16-ц та від 12 листопада 2019 у справі № 918/598/18, що частка в статутному капіталі приватного підприємства, яка придбана за спільні кошти подружжя, не є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та може бути відчужена одним з них без згоди іншого,Велика Палата Верховного Суду не відступила від висновків Верховного Суду України про те, що в разі передання подружжям свого спільного сумісного майна до статутного фонду приватного підприємства, заснованого одним із них, в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов`язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя.
За таких обставин у судовій практиці є невирішеним концептуальне питання: на що може претендувати другий з подружжя, а саме лише на компенсацію половини вартості частки (іншого з подружжя) у статутному капіталі товариства, чи також на свій вибір на виплату половини вартості внеску відповідача як засновника у статутний капітал ТОВ чи половини вартості внесеного подружжям майна?
За урахуванням встановлених обставин справи № 760/20948/16-ц, провадження № 61-2983св21, зокрема, статутний капітал вказаних ОСОБА_1 ТОВ сформований за рахунок внесення спільних коштів подружжя за час шлюбу, то колегія суддів Першої судової палати Верховного Суду вважає, що, обираючи спосіб захисту при поділі майна подружжя, позивачка має право на компенсацію половини вартості внесків, за рахунок яких сформовано статутний капітал ТОВ, оскільки вони здійснені за час шлюбу та за рахунок спільних сумісних коштів.
З огляду на викладене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати дійшов висновку, що наявні підстави для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновків, викладених в постанові Верховного Суду України від 03 липня 2013 року у справі № 6-61цс13, від 02 жовтня 2013 року у справі № 6-79цс13, від 03 червня 2015 року у справі № 6-38цс15 щодо висновків Верховного Суду України, якщо один з подружжя є учасником господарського товариства і вносить до його статутного капіталу майно, придбане за рахунок спільних коштів подружжя, то в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов`язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна (грошова компенсація) в разі поділу майна подружжя (у справі № 760/20948/16-ц ОСОБА_1 просила половину вартості компенсації внеску до статутного капіталу ТОВ).
Крім того, є невирішеним питання, в якій юрисдикції підлягає вирішенню спір між подружжям (колишнім подружжям) про компенсацію половини вартості частки (іншого з подружжя) у статутному капіталі товариства.
З урахуванням принципу верховенства права звернення до суду є універсальним механізмом захисту прав, свобод та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, України, тому роль Великої Палати Верховного Суду може полягати саме у роз`ясненні особливостей інтерпретації положень статті 74 СК України, статті 13 Закону України «Про господарські товариства» в ситуаціях, аналогічних тій, щодо якої виник спір у цій справі.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Верховний Суд зазначає, що однакове застосування закону забезпечуватиме реалізацію верховенства права, рівність перед законом та правову визначеність у державі. Єдність у практиці застосування одних й тих самих норм права поліпшуватиме громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також сприятиме утвердженню довіри до судової влади в цілому.
Ухвалення протилежних та суперечливих судових рішень, особливо судом вищої інстанції, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріпленого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У справі «Беян проти Румунії», заява № 30658/05, пункт 39) ЄСПЛ зазначив, що практика, яка була розвинена вищою судовою владою країни, сама по собі, суперечить принципу правової визначеності…. Замість виконання своєї функції і утвердження тлумачення, яке мають брати до уваги нижчестоящі суди, сам Верховний суд касації став джерелом правової невизначеності, підриваючи довіру суспільства до судової системи.
Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.
Відповідно до частини п`ятої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Керуючись статтями 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Справу за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту, що має юридичне значення, визнання спільним сумісним майном, поділ майна, стягнення коштів та зустрічним ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю та стягнення грошових коштів передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.