Адвокат має право гостро критикувати дії суду в межах провадження, якщо це потрібно для захисту клієнта, а не для особистої образи судді. Покарання за такі слова можливе лише у виняткових випадках і не повинно змушувати адвокатів мовчати.
Такі висновки зробив Європейський суд з прав людини у справі «Марко Тешич проти Сербії» (Marko Tešić v. Serbia, заява № 61891/19, рішення від 04.11.2025), інформує Національна асоціація адвокатів України.
На адвоката було накладено штраф за неповагу до суду в межах кримінального провадження, у якому він захищав клієнта, обвинуваченого в замаху на вбивство. У своїх письмових запереченнях щодо доказів, поданих до суду, адвокат зазначив, що був змушений попросити оголосити п’ятихвилинну перерву під час судового розгляду, аби «розпалені пристрасті головуючої судді охолонули». Національні суди визнали ці висловлювання образливими, такими, що завдають шкоди честі й репутації суду та головуючої судді, і наклали на адвоката штраф.
Той звернувся до Європейського суду з прав людини, стверджуючи, що таке покарання порушило його право на свободу вираження поглядів, гарантоване статтею 10 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Зокрема, він наполягав, що його письмові зауваження були оціночними судженнями щодо способу ведення провадження суддею і становили частину реалізації права клієнта на ефективний захист.
Представник Уряду не заперечував, що штраф, накладений на заявника за неповагу до суду, становив втручання в його право на свободу вираження поглядів. Водночас він стверджував, що вжитий заявником вислів «розпалені пристрасті» міг бути сприйнятий як евфемізм для опису симптомів, які зазвичай асоціюються з клімактеричним періодом у жінок, а відтак має характер сексистського коментаря. Уряд визнавав, що в інших контекстах цей вислів може позначати надмірну напругу, загострення конфлікту або емоційно перебільшену реакцію – з відтінком особистої ворожості, – однак наполягав, що за обставин цієї справи така лексика вийшла за межі допустимої критики судової влади.
ЄСПЛ констатував, що втручання у свободу вираження поглядів заявника в цій справі ґрунтувалося на статті 231 Кримінального процесуального кодексу Сербії, яка передбачає можливість накладення штрафу на захисника в разі образи суду або будь-якого іншого учасника провадження. Відтак таке втручання було «передбачене законом». Крім того, не оспорюється, що воно переслідувало легітимну мету підтримання авторитету судової влади у розумінні пункту 2 статті 10 Конвенції.
Оцінюючи пропорційність втручання, Євросуд повторив свою усталену позицію, що в цьому питанні слід враховувати характер і суворість застосованої санкції. Адже будь-яке втручання у здійснення свободи вираження поглядів може мати «охолоджувальний ефект» на користування цією свободою. Порівняно помірний розмір штрафу сам по собі не усуває ризику такого ефекту, що є тим більш неприйнятним, коли йдеться про адвоката, покликаного забезпечувати ефективний захист своїх клієнтів.
Застосовуючи ці підходи до обставин справи, Суд насамперед звернув увагу на контекст висловлювань. Оскаржувані формулювання були зроблені в межах кримінального провадження і прямо стосувалися перебігу судового засідання та виконання обов’язку активно захищати інтереси клієнта. Зауваження були викладені у письмовому вигляді, адресувалися суду й не призначалося для оприлюднення чи поширення в засобах масової інформації. На відміну від медійної критики, документ мав непублічний характер.
ЄСПЛ визнав, що заперечення, хоча й були різко сформульовані й мали саркастичний тон, однак зміст документа зосереджувався на допущених порушеннях, а не на особистих якостях чи доброчесності судді. Суд у Страсбурзі не побачив підстав вважати, що єдиною метою адвоката було принизити суд або підірвати авторитет правосуддя, і підкреслив, що захисник має право наполегливо й навіть у досить різкій формі відстоювати процесуальні гарантії клієнта. «Навіть якщо з точки зору тону такі висловлювання були нетиповими, використання «їдкого тону» при критиці судової влади в межах процесуальних подань неодноразово визнавалося сумісним із статтею 10 Конвенції», – нагадав Суд.
Оцінюючи застосовану санкцію, ЄСПЛ звернув увагу, що розмір штрафу був наближеним до максимально можливого за національним законодавством і перевищував задекларований дохід заявника за два місяці, що посилювало ризик стримувального впливу на інших адвокатів. За відсутності доказів зловживання процесуальними правами з боку заявника Суд дійшов висновку, що національні суди не навели «належних і достатніх» підстав та не забезпечили справедливого балансу між інтересами підтримання авторитету судової влади і свободою вираження поглядів. Таке втручання не було «необхідним у демократичному суспільстві», і ЄСПЛ констатував порушення статті 10 Конвенції.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.