Під час вебінару у Вищій школі адвокатури на тему “Переговорний процес – переконати чи перемогти?”, Вайнагій Михайло, завідувач сектору організаційно-протокольного забезпечення заходів суду секретаріату Касаційного кримінального суду апарату Верховного Суду, к.ю.н., розповів про переговори як найбільшу конструктивну форму врегулювання спорів.
Сьогодні переговори становлять фактично окрему галузь знань, умінь, навиків та практичної діяльності. Переговори – найбільш конструктивна форма врегулювання спорів. Якщо раніше переговори по суті розглядалися як частина конфліктного процесу, коли сторони використовують усі можливі засоби для досягнення перемоги і поразки противника, то з часом їх почали сприймати як превентивний (запобігаючий) механізм.
Вважається, що, принаймні, у сфері міжнародних відносин поштовхом до принципово іншого розуміння переговорів стала Карибська криза 1962 року, коли уникнення конфлікту сприймалося як загальний інтерес, «компроміс» перестав бути лайливим словом, «згода» стала цінуватися більше, ніж «перемога», а на «противника» стали дивитися як на «партнера». Відбулося глибоке усвідомлення деструктивності фактору сили в людських відносинах.
Людина – соціальна істота. Людина має справу із собі подібними. Отже, ефективна взаємодія залежить від пізнання самого себе. Наскільки ми розуміємо себе, настільки ми зможемо зрозуміти інших. Що виглядає привабливіше – спільний виграш чи індивідуальна перемога? Так чи так, наявність чиєїсь поразки з часом призведе до нової боротьби, після якої знову постає дилема – спільний виграш чи індивідуальна перемога?
Повертаючись до безапеляційного твердження про соціальну природу людини, варто твердо усвідомити і постійно собі нагадувати, що жодна людина не живе сама по собі. Усі люди живуть поміж людьми. «Багато без чого людина може обійтися, тільки не без людей» (Л. Берне) У наші дні найбільша кількість переговорів виникає з прагнення до вимушеної або бажаної зміни. І можна припустити, що в майбутньому на них буде витрачатися більше часу.
Відповідно, виникає необхідність досліджувати та вивчати переговорний процес, знайомитися з його особливостями тощо.
Є 2 види переговорного процесу:
- Односторонній – намагання всіма силами, засобами та інструментами досягнути бажаного для себе результату, незважаючи на інтереси іншої сторони процесу.
- Двосторонній – намагання максимально врахувати інтереси всіх зацікавлених сторін, дотримуючись норм права, професійної етики та балансу інтересів.
Якщо розбіжність не може бути вирішена чи ліквідована вищою владою, коли закон не може служити опорою для вирішення проблем учасників спору або воюючих сторін, коли дійсно потрібно взаємно погодитися/домовитися одне з одним, використання переговорів неминуче.
Висновок: переговори тісно пов’язані з правом (законом), владою та силою. Переговори відбуваються там, де є рівність, де над сторонами немає вищої сили/інстанції, тому потрібно шукати аргументи, переконувати, шукати компроміс і домовлятися.
Шляхетність більшої сили полягає у тому, щоб дати шанс слабшим ініціативам проявити себе. Постійна перемога = постійно зіпсовані відносини. Переговори є нормою соціально вигідною, тим більше, що неможливо на свій смак вибирати або міняти співрозмовників, партнерів, компаньйонів, подружжя, співробітників і колег, а ціна переговорів виглядає у більшості випадків менш значущою, ніж ціна конфлікту.
Західні дослідники (Сюзан Блейк, Джулія Браун, професор Сім Стюарт) зазначають, що переговорна тактика не повинна використовуватися у неетичний або непрофесійний спосіб, не потрібно самому так робити і не варто дозволяти так діяти опоненту. Володіння добрими знаннями тактики допоможе розпізнати, коли опонент використовує яку переговорну тактику, і знати як справитися з нею, щоб вона негативно не вплинула на власну позицію.
Переговори займають унікальне місце у вирішенні проблемних ситуацій, спорів, конфліктів, бо вони мирні. Переговори включають у себе дуже великий та різноманітний спектр компонентів, факторів, нюансів, що збагачує їх ефективність як інструменту. Результативність та ефективність переговорів залежить від дотримання сторонами сукупності правових, філософських, психологічних, моральних й етичних принципів.