16 липня 2026 року Суд Європейського Союзу (Третя палата) ухвалив рішення у справі C-26/25 (PQ) за преюдиційним запитом Сегедського суду (Угорщина), яке зачіпає одразу кілька фундаментальних питань: право на возз’єднання сім’ї громадян ЄС, межі використання засекреченої інформації спецслужб для депортації, а також — найпринциповіше — співвідношення практики Суду ЄС із обов’язковими роз’ясненнями верховного суду держави-члена.
Обставини справи
PQ, громадянин третьої країни, законно в’їхав до Угорщини 2005 року як професійний футболіст. З 2011 року він проживає зі своєю угорською партнеркою, від якої має двох дітей — громадян Угорщини (2012 та 2021 років народження), спільну батьківську опіку над якими здійснює і фактично є їхнім основним опікуном.
6 серпня 2020 року PQ подав заяву на національний дозвіл на поселення через сімейні обставини. Угорська Служба захисту конституції (Alkotmányvédelmi Hivatal) 9 вересня 2020 року видала невмотивований висновок про те, що перебування PQ в Угорщині підриває національні інтереси безпеки, засекретивши дані, на яких ґрунтувався цей висновок. На цій підставі регіональна імміграційна дирекція відмовила в наданні дозволу, а згодом — 6 травня 2021 року — ухвалила рішення про повернення PQ до країни походження з десятирічною забороною в’їзду, спираючись виключно на висновки спецслужби. За угорським законодавством, імміграційний орган не мав права відступити від цього висновку і не міг брати до уваги особисту ситуацію заявника.
Перше й друге питання: сімейне життя не можна ігнорувати, навіть якщо на нього посилаються вже в суді
Суд ЄС нагадав усталену практику: стаття 20 Договору про функціонування ЄС захищає громадянина Союзу від того, щоб бути змушеним залишити територію ЄС через депортацію члена сім’ї — громадянина третьої країни, — якщо між ними існують відносини залежності. Це право виникає автоматично з моменту виникнення таких відносин, незалежно від того, чи подавалася офіційна заява на його визнання.
Суд постановив: органи державної влади не можуть ухвалити рішення про повернення, попередньо не дослідивши наслідки цього рішення для сімейного життя іноземця та ситуації його неповнолітніх дітей, якщо їм відомо про існування сімейних зв’язків із громадянами ЄС.
Ба більше, Суд встановив, що угорська практика, за якою суд не міг брати до уваги право на проживання за статтею 20 ДФЄС чи відносини залежності, якщо на них посилаються вперше саме на стадії судового провадження, або якщо рішенню про повернення передувало інше рішення про відмову в дозволі на проживання, — суперечить праву ЄС. Національний суд зобов’язаний враховувати обставини, що виникли чи стали відомими вже після ухвалення адміністративного рішення.
Третє питання: обов’язковий, невмотивований висновок спецслужби не може бути єдиною підставою депортації
Це один із ключових висновків рішення. Суд встановив: законодавство держави-члена, яке зобов’язує органи ухвалити рішення про повернення на підставі національної безпеки виключно на основі обов’язкового невмотивованого висновку спеціалізованого органу, без ретельного дослідження всіх індивідуальних обставин і без перевірки дотримання принципу пропорційності, суперечить праву ЄС. Відмова у праві на проживання з підстав національної безпеки можлива лише за результатами конкретної оцінки всіх релевантних обставин справи, включно з найкращими інтересами дитини.
Четверте, шосте і сьоме питання: право знати хоча б суть таємних підстав рішення
Суд підтвердив і розвинув свою попередню практику (справа NW and PQ, C-420/22 і C-528/22, 2024 рік): якщо рішення про повернення чи заборону в’їзду ґрунтується на засекреченій інформації, розкриття якої поставило б під загрозу національну безпеку, особі та її представнику має бути в будь-якому разі повідомлено принаймні сутність підстав цього рішення, а також надано право використовувати цю інформацію в адміністративному чи судовому провадженні.
Суд визнав недостатньою модель, за якою:
- особа могла отримати доступ до засекреченої інформації лише за окремим дозволом, але без права використати її в провадженні;
- адвокат міг ознайомитися із засекреченою інформацією, але не мав права розкрити її зміст своєму клієнту;
- замість цього суд мав залучати прокурора для захисту інтересів іноземця, причому прокурор не зобов’язаний консультуватися з цією особою чи повідомляти їй зміст інформації.
Суд прямо вказав: такий механізм жодним чином не гарантує, що позиція прокурора відображатиме точку зору самого іноземця, оскільки той не обізнаний з доказами, а прокурор не зобов’язаний виконувати його вказівки чи навіть консультуватися з ним. Це не відповідає вимогам статті 47 Хартії основоположних прав ЄС (право на ефективний судовий захист).
Дев’яте питання: спецслужба все ж може відмовити в розкритті навіть суті підстав — але з наслідками
Тут Суд зробив важливе уточнення на користь держав: загальний принцип належного адміністрування та стаття 47 Хартії не забороняють державі-члену передбачити, що спеціалізований орган національної безпеки може відмовити розкривати навіть сутність підстав рішення, якщо вважає, що це загрожує національній безпеці. Однак у такому разі національний суд, який розглядає скаргу на рішення про повернення, зобов’язаний зробити відповідні висновки з такої відмови — тобто, по суті, оцінювати законність рішення лише на основі тієї інформації, яка була розкрита, або враховувати відмову не на користь органу влади.
Восьме питання: верховенство права ЄС над обов’язковим тлумаченням Верховного Суду держави
Це найбільш системно значуще питання в усьому рішенні, і воно виходить далеко за межі міграційного права. Угорський Курія (Верховний Суд) 24 лютого 2025 року ухвалила рішення в інтересах однакового тлумачення закону, обов’язкове для всіх нижчих судів у міграційних справах, — причому угорське законодавство не дозволялосудам відступати від цього тлумачення, навіть навівши власне обґрунтування.
Суд ЄС нагадав свою усталену практику: принцип верховенства права ЄС вимагає, щоб національний суд, скориставшись дискрецією за статтею 267 ДФЄС і отримавши тлумачення норм права ЄС від Суду, був зобов’язаний не застосовувати рішення вищого національного суду, якщо вважає, з огляду на надане Судом тлумачення, що це рішення не узгоджується з правом ЄС, — за потреби відмовившись застосовувати саму національну норму, яка вимагає від нього підкорятися вищому суду.
Суд прямо вказав на відмінність від своєї попередньої справи Global Ink Trade (C-537/22, 2024): там національне законодавство дозволяло нижчим судам відступати від висновків вищого суду за умови обґрунтування такого рішення, що й зробило тамтешнє регулювання сумісним із правом ЄС. У справі PQ угорське законодавство прямо не дозволяло такого відступу — а це вже є порушенням принципу верховенства права ЄС.
Резолютивна частина (скорочено)
- Рішення про повернення не можна ухвалювати без попереднього дослідження наслідків для сімейного життя й найкращих інтересів дитини.
- Не можна виключати посилання на статтю 20 ДФЄС лише через те, що на неї вперше посилаються в суді чи що вже було попереднє рішення про відмову в проживанні.
- Обов’язковий невмотивований висновок спецслужби не може бути єдиною підставою рішення про повернення без індивідуальної оцінки й перевірки пропорційності.
- Особі має бути в будь-якому разі повідомлено сутність таємних підстав рішення; модель «адвокат знає, клієнт — ні» та модель «лише прокурор без консультацій з клієнтом» — недостатні.
- Спецслужба може відмовити розкрити навіть сутність підстав, але суд повинен зробити відповідні висновки з такої відмови.
- Принцип верховенства права ЄС і стаття 267 ДФЄС виключають національне законодавство, яке зобов’язує суд підкорятися правовим оцінкам вищого суду, навіть якщо він вважає, з огляду на тлумачення Суду ЄС, що ці оцінки не відповідають праву ЄС.
Значення рішення
Це рішення підтверджує й розвиває практику Суду ЄС щодо балансу між національною безпекою й процесуальними гарантіями іноземців, чиї сімейні зв’язки пов’язують їх із громадянами ЄС, — зокрема остаточно закриваючи питання про допустимість моделей доступу до секретної інформації, що не передбачають розкриття хоча б суті підстав самій особі. Але найбільш далекосяжний наслідок стосується не міграційного права, а конституційної архітектури правосуддя в державах-членах: жоден національний закон не може позбавити суд можливості відступити від обов’язкового тлумachennя власного верховного суду, якщо це тлумачення суперечить праву ЄС, як його роз’яснив Суд у Люксембурзі, — і держави-члени зобов’язані забезпечити таку можливість у своєму процесуальному законодавстві.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.