10 листопада 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув у порядку спрощеного позовного
провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Граніт-
Гарант» (далі – ПП «Граніт-Гарант») про визнання незаконним і скасування наказу та поновлення на роботі.
Суд установив, що позивач прийнятий на роботу на посаду охоронця ПП «Граніт-Гарант». Після тимчасової непрацездатності його не допустили до роботи та повідомили про звільнення з роботи за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за угодою сторін). У подальшому на його адресу надіслана трудова книжка.
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову у зв’язку з його необґрунтованістю.
Апеляційний суд змінив мотивувальну частину рішення місцевого суду, визнавши позов ОСОБА_1 обґрунтованим, проте зазначивши про відсутність підстав для поновлення пропущеного позивачем строку звернення до суду за вирішенням трудового спору.
Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду з огляду на таке.
Передбачена пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України угода сторін є самостійною підставою припинення трудового договору, яка відрізняється від розірвання трудового договору з ініціативи працівник а та з ініціативи власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу тим, що в цьому разі потрібне спільне волевиявлення сторін, спрямоване на припинення трудових відносин в обумовлений строк і саме з цих підстав.
Наявна у матеріалах справи заява ОСОБА_1, адресована директорові ПП «Граніт-Гарант», стосується проведення розрахунку за понаднормово виконану роботу і виявлення небажання позивача працювати у випадку порушення роботодавцем трудового законодавства. Проте у заяві не зазначено про звільнення за згодою сторін і не визначена дата закінчення роботи.
Тому Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції про порушення роботодавцем вимог при звільненні позивача на підставі пункту 1
частини першої статті 36 КЗпП України, оскільки відсутнє спільне волевиявлення
сторін, спрямоване на припинення трудових відносин в обумовлений строк і саме за угодою сторін.
Водночас ОСОБА_1 пропустив строк звернення до суду за вирішенням трудового спору, оскільки, отримавши трудову книжку із записом про звільнення, позивач звернувся до суду з позовом лише через 4 місяці.
Згідно з частиною першою статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення – в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Тому висновки суду апеляційної інстанції про пропуск ОСОБА_1 строку для звернення до суду за вирішенням трудового спору є правильними та обґрунтованими.
Доводи позивача про те, що він звертався до відповідних органів щодо проведення перевірки дотримання відповідачем законодавства про працю за фактом його звільнення, не можуть бути підставою для поновлення пропущеного строку, оскільки такі звернення не могли бути перешкодою в одночасному зверненні до суду з позовом про поновлення на роботі.
Помилка заявника в обранні неналежного порядку захисту його трудових прав не може слугувати достатньою причиною для обґрунтування поважності причин
пропуску строків звернення до суду за їх захистом.
Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що д о суду після незаконного звільнення та отримання 31 січня 2020 року трудової книжки, позивач у місячний строк, а саме 28 лютого 2020 року, звернувся до суду з позовом до ПП «Граніт-Гарант», однак його позовну заяву
було повернуто, не можуть бути прийняті до уваги. Зазначені причини пропуску
строку не є такими, які пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом строк, подання позову. Крім того Верховний Суд звертає увагу, що строки, визначені статтею 233 КЗпП не перериваються і не зупиняються. Закон не пов`язує перебіг строку для звернення до суду з відповідним позовом та повернення позовної заяви. У даній справі місячний строк розпочався з моменту, коли позивач отримав трудову книжку, тобто – з 31 січня 2020 року.
Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі No 673/723/20 (провадження No 61-11001св21) можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/101064316