03 травня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу державного вищого навчального закладу
«Придніпровська державна академія будівництва та архітектури» (далі – ДВНЗ
«Придніпровська державна академія будівництва та архітектури») у справі за позовом ОСОБА_1 до ДВНЗ «Придніпровська державна академія будівництва та архітектури», третя особа – Національне агентство з питань запобігання корупції (далі – НАЗК), про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, виплату грошової компенсації.
Суди встановили, що з серпня 2015 року ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ДВНЗ «Придніпровська державна академія будівництва та архітектури» та з лютого 2019 року переведений за строковим трудовим договором на посаду проректора з науково-педагогічної, кадрової та виховної
роботи.
Рішенням Вченої ради академії від 01 вересня 2020 року № 174 затверджено Положення про співробітників ректорату, яким змінено вимоги до посад співробітників ректорату та запроваджено обов’язкову кваліфікаційну вимогу (наявність наукового ступеня доктора наук). Наказом ректора в цей самий день введено в дію вказане рішення Вченої ради академії.
08 лютого 2021 року позивач звернувся до Міністра освіти і науки України із заявою про проведення службового розслідування щодо можливих незаконних дій ректора ОСОБА_2. У заяві НАЗК від 30 травня 2022 року зазначено про те, що слідчим управлінням ГУ НП в Дніпропетровській області 23 квітня 2021 року розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні за частиною третьою статті 191 КК України (корупційне кримінальне правопорушення). З 08 лютого 2021 року позивач набув статусу викривача.
Наказом від 15 лютого 2021 року «Про зміну структури управління» ОСОБА_2 виведено зі структури академії, зокрема посаду проректора з науково-педагогічної, кадрової та виховної роботи, а введено в структуру академії, зокрема посаду проректора з наукової роботи.
Наказом від 18 червня 2021 року № 260-ОК позивача звільнено з роботи з 22 червня 2021 року за пунктом 2 частини першої статті 40 КЗпП України у зв’язку з виявленою невідповідністю займаній посаді внаслідок змін в організації управління виробничою діяльністю і штатного розпису академії та його відмовою від переведення на іншу посаду.
У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ДВНЗ «Придніпровська державна академія будівництва та архітектури» про визнання
протиправними та скасування наказів від 15 лютого та 18 червня 2021 року,
поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та грошової компенсації.
Рішенням районного суду у задоволенні позову відмовлено.
Постановою апеляційного суду рішення районного суду скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов задоволено частково.
Визнано неправомірним наказ про звільнення з роботи позивача, поновлено останнього на посаді з 22 червня 2021 року та стягнуто з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Апеляційний суд керувався тим, що наказ про звільнення позивача є незаконним, оскільки на момент переведення по строковому трудовому
договору позивача на іншу посаду він ще не мав наукового ступеня.
Крім того, позивач є викривачем в запобіганні і протидії корупційним діям
керівництва відповідача, повідомлення позивачем про можливі факти
корупційних правопорушень ректором ОСОБА_2 у подальшому стало причиною
звільнення його з роботи.
Верховний Суд постанову апеляційного суду в частині позовних вимог про
стягнення грошової компенсації скасував і ухвалив в цій частині нове рішення
про відмову у задоволенні позову, в частині вирішення інших позовних вимог
залишив без змін з огляду на таке.
Відповідно до вимог статті 40 КЗпП України саме роботодавець має довести законність звільнення працівника з роботи.
Встановивши, що відповідач на момент призначення позивача на посаду проректора з науково-педагогічної, кадрової та виховної роботи знав про кваліфікаційні вимоги, що є обов’язковими для виконання цієї роботи, і те, що позивач займаній посаді не відповідає через відсутність у нього наукового
ступеня, однак свідомо його призначив, суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок, що сам по собі факт відсутності у позивача наукового
ступеня не може бути у подальшому підставою для звільнення працівника за пунктом 2 частини першої статті 40 КЗпП України.
Також Верховний Суд звернув увагу на те, що викривач набуває свого статусу з моменту, коли він здійснив всі залежні від нього дії для повідомлення про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, щоб відповідна інформація надійшла до адресата. З моменту набуття особою статусу викривача останній здобуває імунітет, суть якого розкрито в статті 53-4 Закону України «Про запобігання корупції».
Верховний Суд погодився з висновком апеляційного суду про доведеність позивачем наявності у нього статусу викривача; повідомлення позивачем у лютому 2021 року про можливі факти корупційних правопорушень ректором
ОСОБА_2 у подальшому могло стати причиною настання негативних змін для
позивача, які знайшли свій прояв у його звільненні з роботи у червні 2021 року.
При цьому зазначив, що кваліфікаційна вимога до посади, яку обіймав позивач, – наявність ступеня доктора наук, стала обов’язковою після повідомлення позивачем про можливі корупційні правопорушення з боку керівництва відповідача. Саме відсутність у позивача ступеня доктора наук стала підставою для звільнення позивача з роботи.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що звільнення позивача було проведено з порушенням вимог Закону України «Про запобігання корупції», що разом із констатацією незаконності звільнення позивача за пунктом 2 частини першої статті 40 КЗпП України, є правовою підставою для захисту трудових прав ОСОБА_1.
Водночас Верховний Суд не погодився з висновком апеляційного суду щодо наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача грошової компенсації, зазначивши, що положення частини четвертої статті 235 КЗпП України (виплата грошової компенсації у разі наявності підстав для поновлення на роботі працівника, який був звільнений у зв’язку із здійсненим ним або його близькою особою повідомленням про можливі факти корупційних правопорушень іншою особою) підлягають застосуванню у разі відмови працівника від поновлення на роботі, однак у цій справі позивач просив поновити його на роботі і ці вимоги були задоволені судом апеляційної інстанції,
тому підстави для стягнення такої грошової компенсації відсутні.
Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 3 травня 2023 року у справі № 221/6805/21 (провадження № 61-12935св22) можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/110743243.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.