Київська міська державна адміністрація (КМДА) є належним дозвільним органом у розумінні статті 4 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності»під час надання дозволу на розміщення зовнішньої реклами у м. Києві і не має права делегувати свої повноваження, визначені законом, іншим органам.
17 березня 2021 року Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду розглянув касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Рекламне агентство «КРАШ» (далі – ТОВ, позивач) на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 7 серпня 2018 року у справі No 826/9746/17 (провадження No К/9901/63276/18) за його ж позовом до Виконавчого органу Київської міської ради(Київської міської державної адміністрації) (далі – відповідач, КМДА), третя особа – Департамент містобудування та архітектури КМДА (далі – Департамент) про зобов’язання ухвалити рішення (розпорядження) про надання дозволів на розміщення зовнішньої реклами відповідно до принципу мовчазної згоди згідно із поданими заявами.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Суть спору полягала у тому, що позивач вважає, що набув право на розміщення зовнішньої реклами відповідно до принципу мовчазної згоди згідно із поданими заявами про надання дозволів на розміщення зовнішньої реклами (рекламні засоби у кількості 27 штук згідно переліку), оскільки КМДА не ухвалювала рішення про відмову у видачі таких дозволів, натомість він отримав листи від 06.02.2017 No 066-1953 та No 055-1963 (листи No 066-1953 та No 055-1963), підписані заступником директора Департаменту КМДА про відмову у наданні пріоритету та наказ No 26 від 19 січня 2017 року «Про відмову у встановленні строку дії пріоритетів» (далі – наказ No 26), підписаний директором зазначеного департаменту.
Верховний Суд касаційну скаргу залишив без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 7 серпня 2018 року – без змін.
ОЦІНКА СУДУ
Колегія суддів судової палати при розгляді справи, вирішувала два ключових правових питання.
Щодо питання про те, хто є належним дозвільним органом під час надання дозволу на розміщення зовнішньої реклами у м. Києві, то судова палата дійшла висновку, що дозволи на розміщення зовнішньої реклами у місті Києві надає КМДА і саме вона є належним дозвільним органом у розумінні статті 4 Закону України від 6 вересня 2005 року No 2806-IV «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності». КМДА не має права делегувати свої повноваження, визначені законом, іншим органам. Рішення про надання дозволу або відмову у його наданні повинна ухвалювати саме КМДА.
Також Верховний Суд звернув увагу, що термінологія Порядку розміщення реклами в м. Києві, затвердженим рішенням Київської міської ради від 22 вересня 2011 року No 37/6253 (далі – Порядок), відрізняється від термінології Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2003 року No 2067 (далі – Типові правила). Департамент, хоч його у Порядку і названо «дозвільним органом», за своїми функціями є «робочим органом», про який йдеться у пункті 5 Типових правил. Створення такого «робочого органу» та покладення на нього відповідних функції узгоджується з пунктами 5— 6 Типових правил. При цьому ухвалення рішення про надання дозволу чи відмову у цьому залишається компетенцією КМДА.
Відтак, листи No 066-1953та No 055-1963 т а наказ No 26 не можуть вважатися рішеннями про надання чи відмову в наданні дозволу на розміщення реклами.
Щодо питання про те, за яких умов унаслідок застосування принципу мовчазної згоди у суб’єкта господарювання виникає право на здійснення дозвільної господарської діяльності, то колегія суддів виходила з того, що видачі дозволу передує певна процедура, складовою якої є встановлення пріоритету. Ухвалення рішення про видачу дозволу без попереднього рішення про встановлення пріоритету не допускається.
Суд врахував, що рішення про надання дозволу дозвільним органом (КМДА) ухвалюється лише у разі, якщо заявнику було попередньо встановлено пріоритет. Пропозиції та проєкт відповідного розпорядження подається Департаментом до КМДА, за умови відповідності поданих заявником документів вимогам законодавства та відсутності рішень про відмову у встановленні пріоритету місця розташування. Саме Департамент, як робочий орган, що вивчає усі документи та готує проєкт рішення, формує попередню позицію КМДА.
Верховний Суд зауважив, що відмова у встановленні пріоритету є підставою для відмови у наданні дозволу КМДА, однак відповідне рішення повинен ухвалювати саме дозвільний орган. Рішення робочого органу, який є лише допоміжним, не може прирівнюватися до рішення дозвільного органу, повноваження якого визначено законом. Неприйняття рішення про відмову у наданні дозволу належним дозвільним органом (КМДА) свідчить про протиправну його бездіяльність. Водночас сама лише бездіяльність (не прийняття рішення у встановлений строк) не є достатньою підставою для застосування принципу мовчазної згоди.
Судова палата також зазначила, що Департамент, як робочий орган, ухвалив рішення про відмову у встановленні строку дії пріоритетів на заявлені позивачем місця у зв’язку з невідповідністю поданих документів вимогам законодавства у сфері розміщення реклами, оформлене наказом No 26, який у цій справі не оспорювавався і, відповідно, його правомірність суди не перевіряли. Зважаючи на те, що підстави відмови у встановленні пріоритет у залишилися не спростованими, суд мав підстави вважати, що подані документи не відповідали вимогам законодавства. Тому у позивача не виникло право на здійснення господарської діяльності із розміщення зовнішньої реклами внаслідок застосування принципу мовчазної згоди, а отже й не було підстав для задоволення позову.
Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 17 березня 2021 року у справі No 826/9746/17 можна ознайомитися за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/95616086