Податковий орган звернувся до суду з позовом до АТ «ДАТ “Чорноморнафтогаз”» та компанії про визнання недійсним контракту, предметом якого є постачання покупцю АТ «ДАТ “Чорноморнафтогаз”» плавучої бурової установки В-319. Позовні вимоги обґрунтовані з посиланням на невідповідність контракту вимогам законодавства України, а саме приписам статті 228 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України).
Суди попередніх інстанцій, встановивши, що податковий орган (позивач у справ), який не є стороною зазначеного контракту, заявив позовні вимоги про визнання контракту недійсним, але не просив застосувати наслідки недійсності правочину (що на стадії, коли договір є виконаним, не є ефективним способом захисту), – дійшли висновку про відмову у позові. Також суди встановили, що позивач не довів наявності у нього іншого порушеного права, аніж виникнення за контрактом обов’язку з відшкодування АТ «ДАТ “Чорноморнафтогаз”» податку на додану вартість за рахунок коштів Державного бюджету.
Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду залишив без задоволення скаргу податкового органу, а рішення попередніх судових інстанцій змінив у мотивувальній частині.
ВС констатував, що крім учасників правочину (сторін договору), позивачем у справі про визнання недійсним правочину може бути будь-яка заінтересована особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.
У розгляді позову про визнання недійсним оспорюваного правочину суд повинен вирішувати питання про спростування презумпції правомірності правочину та має встановити не лише наявність підстав, з якими закон пов’язує визнання правочину недійсним, але й чи було порушене цивільне право або інтерес особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право (інтерес) порушене та в чому полягає порушення.
Колегія суддів КГС ВС врахувала те, що особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.
При цьому відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові.
Посилаючись на практику Верховного Суду, КГС зазначив, що у разі з’ясування обставин відсутності порушеного права позивача, судам не потрібно вдаватись до оцінки спірного правочину на предмет його відповідності положенням законодавства.
Таким чином, вирішуючи спір, суди попередніх судових інстанцій дійшли у цілому правильних висновків про відмову в задоволенні позову, проте неправильно застосували приписи статей 5, 14 ГПК України, здійснивши оцінку обраного позивачем способу захисту відсутнього у нього порушеного права (інтересу) та правову оцінку по суті спору.
Отже, встановивши, що позивач не довів наявності у нього іншого порушеного права (інтересу), аніж виникнення за контрактом обов’язку з відшкодування АТ «ДАТ “Чорноморнафтогаз”» податку на додану вартість за рахунок коштів Державного бюджету, у задоволенні позову належало відмовити виключно з підстав відсутності порушення цивільних прав та законних інтересів позивача.
Постанова КГС ВС від 29 серпня 2023 року у справі № 910/5958/20 – https://reyestr.court.gov.ua/Review/113203817.