Розглядаючи справу, суд має пересвідчитися в тому, що обраний позивачем спосіб захисту, окрім того, що встановлений законом, є ще й ефективним.
Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об’єктивно виправданим і обґрунтованим, належним та ефективним.
На цьому наголосила Секретар Великої Палати Верховного Суду Лариса Рогач, повідомляє Судова влада.
«Вдаючись до такого критерію, як ефективність способу захисту, Верховний Суд намагається створити ситуацію, коли особі не доведеться витрачати багато часу на те, щоб домогтися захисту своїх порушених прав та інтересів. Прийняте рішення має бути виконуваним», – акцентувала лекторка.
Зі статей 15, 16 ЦК України, ст. 5 ЦПК України і ст. 5 ГПК України випливає, що способи захисту можуть встановлюватися законом або договором. А в разі, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
«Такі випадки є винятковими, і вдаватися до застосування способу захисту, який не передбачений законом, слід, лише переконавшись в існуванні законодавчої прогалини і в тому, що запропоновані законодавцем способи захисту не можуть повною мірою відновити порушене право або принаймні гарантувати отримання відшкодування», – зауважила Лариса Рогач. Такий підхід відповідає практиці Європейського суду з прав людини.
У своїй практиці Велика Палата ВС сформулювала висновок, який полягає в тому, що за ч. 2 ст. 5 ГПК України суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у своєму рішенні спосіб захисту, який не встановлений законом, лише за умови, що законом не встановлено ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу.
Отже, суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів. Про це, зокрема, йдеться у постанові ВП ВС від 4 червня 2019 року у справі № 916/3156/17.
Як зазначила Лариса Рогач, ст. 20 ГК України вказує на можливість захисту прав і законних інтересів суб’єктів господарювання шляхом як визнання наявності прав, так і визнання відсутності прав. ЦК України такої норми не містить, водночас переконавшись, що такий спосіб захисту, як визнання відсутності права, є ефективним, Велика Палата ВС застосовувала його і в цивільних правовідносинах. Наприклад, у постанові ВП ВС від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15 йдеться про те, що визнання права як у позитивному значенні (визнання існуючого права), так і в негативному значенні (визнання відсутності права і кореспондуючого йому обов’язку) є способом захисту інтересу позивача у правовій визначеності.
«За загальним правилом, внаслідок визнання права позивача його правове становище не змінюється, адже він просить визнати право, яке за ним наявне, а не посісти його за судовим рішенням. Набути право за судовим рішенням можна у чітко визначених законом випадках», – нагадала Лариса Рогач.