НАБУ і САП запропонували Прем’єр-міністру Юлії Свириденко створити незалежну експертну установу для кримінальних справ НАБУ, посилаючись на перевантаженість державних установ. Попри реформаторську подачу, ця ідея суперечить суті судово-експертної діяльності.
Про це зазначає секретар Комітету НААУ з питань банкрутства Юрій Григоренко, інформує Національна асоціація адвокатів України.
Що таке незалежність судового експерта: від декларації до змісту
Закон «Про судову експертизу» закріплює незалежність, об’єктивність і повноту дослідження як основоположні принципи судово-експертної діяльності. Механізм їх реалізації конкретизується через систему гарантій: процесуальний порядок призначення експерта, заборона втручання під загрозою кримінальної відповідальності, кримінальна відповідальність самого експерта за завідомо неправдивий висновок відповідно до ст. 384 КК, можливість призначення повторної експертизи, а також — і це принципово — існування установ судових експертиз, незалежних від органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування та суду.
Незалежність експерта не існує сама собою: вона забезпечується, у тому числі, через інституційну відокремленість від сторін провадження. Верховний Суд неодноразово підтверджував цю позицію. Зокрема, у постанові ККС ВС від 4 січня 2026 року у справі № 208/128/21 суд прямо вказав: установи Експертної служби МВС та органи Національної поліції хоча й входять до сфери управління МВС, однак не підпорядковуються одне одному, а є процесуально самостійними. Тобто навіть відомча належність до міністерської системи не є автоматичною підставою для висновку про залежність експерта — але тільки тоді, коли відсутня пряма службова або процесуальна підпорядкованість.
Що кажуть міжнародні стандарти
Незалежність судового експерта — категорія, що давно вийшла за межі національного регулювання і набула чіткого міжнародного виміру.
На рівні Ради Європи Керівні принципи ЄКЕП щодо ролі призначених судом експертів у судових провадженнях держав — членів Ради Європи (CEPEJ(2014)14) прямо встановлюють: ключовими вимогами до судового експерта є компетентність, незалежність та безсторонність. Принцип 9 Настанов підкреслює, що експерт не має права дозволяти будь-яким стороннім інтересам впливати на надання ним висновку. Водночас Настанови акцентують: відбір і призначення експертів мають відбуватися через суд або незалежний орган, а не через сторону обвинувачення чи захисту.
Рішення Ради ЄС 2009/905/ПВД про акредитацію судово-експертних служб встановлює, що судово-експертні лабораторії, які здійснюють аналіз і порівняння ДНК та дактилоскопічних даних у кримінальних провадженнях, повинні відповідати стандарту ISO/IEC 17025 — тобто пройти незалежну акредитацію та забезпечити неупередженість у роботі. Принципова вимога стандарту: відсутність тиску фінансового, комерційного, адміністративного або будь-якого іншого характеру, що може вплинути на результати.
Європейська мережа судово-експертних інститутів (ENFSI), визнана Європейською Комісією як провідна організація у сфері судової експертизи, у своїх вимогах до якості та акредитації закріплює: судово-експертна установа зобов’язана виявляти, усувати або мінімізувати ризики для безсторонності, включно з ризиками, що виникають із організаційної структури, фінансування або підпорядкованості. Особлива увага приділяється ситуаціям, коли практик має — або може сприйматися як такий, що має — інтерес у результатах справи.
Усі три рівні міжнародного регулювання є одностайними: судово-експертна установа має бути інституційно відокремлена від правоохоронних органів — включно з органами обвинувачення. Фінансова, організаційна або відомча залежність від сторони провадження апріорі ставить під сумнів будь-який висновок такого експерта.
Чому залежність від органу обвинувачення є критичною
Судово-експертна діяльність функціонує в логіці змагального процесу. Сторони кримінального провадження мають рівні права на представлення доказів, включно з висновками експертів. Позбавлення сторони захисту права на вибір незалежного експерта або монополізація інститутом обвинувачення «власної» експертної установи — обидва сценарії руйнують цю рівність, гарантовану у статтях 22, 129 Конституції та статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Аналізуючи законопроект № 8336 від 04.05.2018 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення гарантій незалежності судового експерта та належного забезпечення здійснення судово-експертної діяльності», Головне науково-експертне управління Апарату Верховної Ради дійшло висновку: пропозиції запровадження монополії державних експертних установ «обмежують право сторін кримінального провадження та суду обирати експерта, якому буде доручено проведення судової експертизи» і є «нераціональними та такими, що не сприятимуть досягненню цілей кримінального судочинства». Ініціатива НАБУ іде ще далі: вона пропонує монополію в руках однієї зі сторін провадження — обвинувачення. Аналогічну позицію тоді зайняло й Головне юридичне управління: обмеження залучення у кримінальному провадженні лише державними експертними установами «не сприятиме реалізації завдань кримінального провадження відповідно до статті 2 КПК, а також не узгоджується з положеннями Закону «Про судову експертизу».
Залежність і через гаманець
Існує ще один вимір залежності, про який рідко говорять прямо, — матеріальне забезпечення. Відповідно до абз. 5 ст. 4 Закону «Про судову експертизу» незалежність судового експерта забезпечується також створенням необхідних умов для його діяльності, матеріальним та соціальним забезпеченням.
Якщо фінансування «незалежної» установи надходить від НАБУ або з бюджету, розпорядником якого є орган обвинувачення, то залежність виникає автоматично — навіть якщо жоден наказ не виданий. Матеріальна залежність і незалежність висновку є несумісними величинами. Саме тому ЄКЕП неодноразово наголошувала: оплата праці експерта не повинна залежати від результатів експертизи та від суми спору; порушення цього принципу створює ризик того, що експерт буде вмовлений порушити свою незалежність. Дослідники зазначають, що цей принцип нейтралітету та об’єктивності є визначальним для довіри до висновку як доказу.
Контрольний механізм і процесуальні гарантії
Чинна система захисту від недобросовісної чи залежної експертизи є багаторівневою. КПК передбачає право на відвід експерта (ст. 75 КПК), призначення додаткової або повторної експертизи, допит експерта в судовому засіданні. Верховний Суд у справі № 761/11228/21 підтвердив: дії судового експерта оскаржуються до Центральної експертно-кваліфікаційної комісії при Мін’юсті, а сам висновок не може бути предметом окремого позову — він оцінюється судом у тій справі, де поданий як доказ, нарівні з усіма іншими доказами, без заздалегідь встановленої сили.
Ця система передбачає, що незалежний арбітр — суд — оцінює конкуруючі висновки конкуруючих сторін. Якщо ж одна зі сторін отримає інституційний контроль над «єдиним авторитетним» експертом, змагальність стає фікцією, а суд — простим реєстратором чужих висновків.
Проблема реальна — але вирішення хибне
Критика ініціативи НАБУ не означає заперечення самої проблеми. Перевантаженість державних судово-експертних установ — це факт. Тривалість проведення експертиз — це системний виклик, добре відомий юристам-практикам. Але вирішення цих проблем лежить у площині розвитку інституту незалежної приватної судової експертизи, розширення кола акредитованих недержавних експертних установ, підвищення матеріального забезпечення та статусу судового експерта, зміцнення самоврядних механізмів у фаховому середовищі.
Відповіддю не може бути передача «незалежної» експертизи під контроль органу, який є стороною у тих самих справах.
Адже незалежність судового експерта — це системна гарантія, яка існує лише тоді, коли реально відсутня будь-яка залежність: ані службова, ані фінансова, ані відомча. Установа, яку фінансує, ініціює або «курує» сторона обвинувачення, не може вважатися незалежною — незалежно від того, як її назвати у законопроекті. Адвокатська спільнота має артикулювати цю позицію чітко: створення «відомчої» експертної структури при НАБУ є не реформою судово-експертної діяльності, а загрозою для засад змагального процесу та права кожного на справедливий суд, гарантованого у статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.