Виконавчий напис, вчинений на підставі не посвідченого нотаріально кредитного договору, є таким, що не підлягає виконанню (у правовідносинах із 22 лютого 2017 року).
При скасуванні постанови Кабінету Міністрів України (окремих її положень) рішенням суду, яке набрало законної сили, подальше зупинення виконання такого рішення судом вищої інстанції не впливає на його дію в частині скасування постанови Кабінету Міністрів України (окремих її положень), а зупиняє лише виконання обов’язку відповідача опублікувати резолютивну частину судового рішення.
21 вересня 2021 року Велика Палата Верховного Суду розглянула касаційну
скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-логістичний комплекс «Арктика» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18 травня 2020 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-логістичний комплекс «Арктика» до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Авдієнко Оксана Віталіївна, Відділ примусового виконання рішень державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, ОСОБА_1, про визнання виконавчих написів нотаріуса такими, що не підлягають виконанню, і прийняла постанову, в якій зазначила таке.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ
4 листопада 2014 року між ПАТ «Ощадбанк» та ТОВ «ТЛК «Арктика» як позичальником укладено кредитний договір. Того ж дня між сторонами укладено іпотечний договір, відповідно до умов якого іпотекодавець у забезпечення виконання взятих на себе зобов’язань згідно з кредитним договором передав в іпотеку іпотекодержателю нерухоме майно.
Листом від 10 березня 2016 року банк звернувся до позичальника/іпотекодавця
з вимогою про дострокове повернення кредиту, у якому вказав, що внаслідок
невиконання ТОВ «ТЛК «Арктика» обов’язку своєчасно, у визначені договором строки сплачувати плату за користування кредитом утворилась прострочена
заборгованість.
22 травня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального
округу вчинений виконавчий напис No 779, відповідно до якого запропоновано
стягнути з ТОВ «ТЛК «Арктика» на користь ПАТ «Ощадбанк» не виплачені в строк
на підставі кредитного договору грошові кошти, а саме: основну суму заборгованості (тіло кредиту), та виконавчий напис No 780, відповідно до якого запропоновано стягнути з ТОВ «ТЛК «Арктика» на користь ПАТ «Ощадбанк» не виплачені в строк на підставі кредитного договору грошові кошти, а саме: заборгованість за процентами за користування кредитом у розмірі.
Обґрунтовуючи позов про визнання виконавчих написів нотаріуса No779 та No780 такими, що не підлягають виконанню, ТОВ «ТЛК «Арктика» зазначав, що приватний нотаріус порушила вимоги законодавства, зокрема, щодо строку,
встановленого Законом України «Про нотаріат», для вчинення виконавчого напису, оскільки вчинила спірні написи про стягнення заборгованості, з дня виникнення права вимоги за якою минуло більше одного року. Окрім того, зазначає, що укладений між банком та позивачем кредитний договір не був посвідчений нотаріально, наявні підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, у зв’язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірності заборгованості боржника.
ОЦІНКА СУДУ
Главою 14 «Вчинення виконавчих написів» Закону України «Про нотаріат»
визначений порядок вчинення виконавчих написів. Зокрема, норми статті 88 цього Закону (тут і далі – у первинній редакції) встановлюють, що нотаріус вчиняє виконавчі написи за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями – не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 2 липня 2019 року у справі No 916/3006/17 зробила такий висновок про застосування вказаної норми права,
відповідно до якого загальний строк для звернення стягувача до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису становить не більше трьох років з дня виникнення у стягувача права вимоги до боржника незалежно від суб’єктного складу сторін у правовідносинах, тобто цей строк підлягає застосуванню й у відносинах між юридичними особами. Здійснюючи тлумачення частини другої статті 88 Закону України «Про нотаріат», Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що строк вчинення виконавчого напису є таким самим, що й позовна давність для звернення до суду.
Оскільки після внесення 11 липня 1995 року змін до статті 71 ЦК УРСР, а також
після вступу у дію норми статті 257 ЦК України у 2004 році законом був встановлений інший строк (позовної) давності для захисту права за позовами юридичних осіб (строк був змінений з одного на три роки), Велика Палата Верховного Суду, застосувавши частину другу статті 88 Закону України «Про нотаріат», дійшла висновку, що строк вчинення виконавчого напису у відносинах між юридичними особами також змінився на три роки.
У Рішенні від 01 липня 2020 року No 7-р(I)/2020 Конституційний Суд України
визнав положення частини першої статті 88 Закону України «Про нотаріат» такими, що відповідають Конституції України. Конституційний Суд України розглянув питання конституційності саме частини першої статті 88 Закону України «Про нотаріат». При цьому, Конституційний Суд України не тлумачив частину другу статті 88 Закону України «Про нотаріат» та статтю 257 ЦК України щодо прирівнювання строку вчинення виконавчого напису нотаріуса та строку позовної давності для звернення до суду, а також зміну такого строку для юридичних осіб з одного до трьох років.
Велика Палата Верховного Суду погоджується, що зміст частини першої статті
88 Закону України «Про нотаріат» передбачає, що нотаріус вчиняє виконавчі написи за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями – не більше одного року. Проте при визначенні строку, в межах якого вчиняється виконавчий напис, мають застосовуватись також норми частини другої статті 88 Закону України «Про нотаріат» та статті 257 ЦК України, які встановлюють трирічний строк для таких вимог.
Слід зауважити, що Законом України від 14 липня 2020 року No 775-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про нотаріат» щодо усунення законодавчих
колізій та прогалин» законодавець вніс зміни до статті 88 Закону України «Про нотаріат», якими визначив єдиний строк у три роки, в межах якого вчиняється
виконавчий напис, незалежно від суб’єктного складу сторін правовідносин, чим
усунув колізії у цій нормі.
Це також підтверджує спрямованість волі законодавця (як на час прийняття
Закону України «Про нотаріат» у 1993 році, так і на час внесення до нього змін у 2020 році) на встановлення однакових строків для вчинення виконавчого напису
нотаріуса або звернення до суду за захистом порушених прав.
Ураховуючи вищевикладене, вирішуючи виключну правову проблему, Велика
Палата Верховного Суду підтверджує висновок, викладений у постанові від 02 липня 2019 року у справі No 916/3006/17, що норми частини першої статті 88 Закону України «Про нотаріат» (у редакції, чинній на час вчинення спірних виконавчих написів) слід застосовувати разом з нормами частини другої статті 88 цього Закону та статті 257 ЦК України, які передбачають трирічний строк від дня виникнення права вимоги, в межах якого вчиняється виконавчий напис.
Суди попередніх інстанцій у цій справі встановили, що листом від 10 березня 2016 року «Ощадбанк» звернулося до ТОВ «ТЛК «Арктика» з вимогою про дострокове повернення кредиту, а також сплату нарахованих процентів, пені, 3 % річних, інфляційних втрат та штрафних санкцій. У цьому листі банк повідомив позичальника про відкликання кредиту та вимагав не пізніше 20 банківських днів з моменту вручення цієї вимоги здійснити повне погашення нарахованих сум. Сторонами не заперечується, що визначений банком строк сплив 13 квітня 2016 року.
Спірні виконавчі написи No 779 та No 780 були вчинені приватним нотаріусом 22 травня 2017 року.
Отже, Велика Палата Верховного Суду вважає, що виконавчі написи нотаріуса
вчинені в межах визначеного законом строку.
Окрім того, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на таке.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі No 826/20084/14, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року, постанову Кабінету
Міністрів України No 662 від 26 листопада 2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» (далі – постанова No 662) визнано незаконною та нечинною в частині, зокрема, доповнення Переліку документів розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин.
Таким чином, постанова No 662, якою вносилися зміни до Переліку документів,
що передбачали можливість вчинення нотаріусами виконавчих написів на кредитних договорах, не посвідчених нотаріально, яка набрала чинності 10 грудня 2014 року, втратила чинність (у частині) 22 лютого 2017 року з набранням законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду.
Велика Палата Верховного Суду відхиляє доводи відповідача щодо зупинення
ухвалами Вищого адміністративного суду України від 6 березня та 4 квітня 2017 року виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року до закінчення касаційного розгляду (1 листопада 2017 року), оскільки зупинення виконання обов’язку Кабінету Міністрів України опублікувати резолютивну частину цієї постанови не впливає на набрання вказаною постановою законної сили та її дію в частині визнання незаконною та нечинною постанови No 662.
Таким чином, вчиняючи 22 травня 2017 року виконавчі написи No 779 та No 780,
приватний нотаріус неправомірно керувалася пунктом 2 Переліку документів у редакції постанови No 662, яка на той час уже була нечинною згідно з постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року, резолютивна частина якої була опублікована в інформаційному бюлетені «Офіційний вісник України» від 21 березня 2017 року No 23.
Зазначене вище дає підстави для визнання спірних виконавчих написів No 779 та No 780 такими, що не підлягають виконанню, у зв ’язку із недотриманням
приватним нотаріусом під час їх вчинення вимог статей 87, 88 Закону України
«Про нотаріат» та Переліку документів.
Порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису є самостійною і достатньою підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає
виконанню.
Детальніше з текстом постанови ВП ВС від 21 вересня 2021 року у справі No 910/10374/17 можна ознайомитися за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/100428590.