19 квітня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув у порядку спрощеного позовного
провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, індексу інфляції, процентів за користування кредитом, 3 % річних за користування коштами, а також відшкодування моральної шкоди та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору позики.
Судами встановлено, що в грудні 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, за умовами якого позикодавець передав, а позичальник отримав грошові кошти зі сплатою 24 % річних та зобов`язався їх повернути на першу вимогу позивача.
Розпискою передбачено, що в разі несвоєчасного повернення суми боргу
застосовуються штрафні санкції в розмірі 3 % з врахуванням облікової ставки
Національного банку України (далі – НБУ), підлягає сплаті інфляція та 5 % від суми заборгованості за спричинення моральної шкоди.
27 лютого 2020 року ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 з письмовою вимогою щодо повернення заборгованості. Позичальник своїх зобов`язань за договором позики не виконав, грошові кошти не повернув.
Рішенням районного суду первісний позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики, проценти за користування нею та суму на відшкодування моральної шкоди, але у зменшеному розмірі, в задоволенні зустрічних позовних вимог відмовлено.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення процентів за користування коштами, 3 % річних, інфляційних втрат та моральної шкоди, суд апеляційної інстанції виходив із відсутності правових підстав для зменшення розміру процентів на підставі частини третьої статті 551 ЦК України, а також розміру моральної шкоди, який визначений умовами договору.
Звертаючись з касаційною скаргою, ОСОБА_1 стверджував, зокрема, що суди попередніх інстанцій помилково не розглянули його заяву про застосування наслідків спливу позовної давності.
Верховний Суд змінив постанову апеляційного суду в частині стягнення процентів за користування коштами. В іншій частині рішення районного суду, у не скасованій після апеляційного перегляду частині, та постанову апеляційного суду залишено без змін з огляду на таке.
У разі пред`явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов`язання. Для цього з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем
правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.
Факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позикодавця до позичальника.
Наявність оригіналу боргової розписки у позивача (кредитора) свідчить
про те, що боргове зобов`язання не виконане.
Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не
встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються
щомісяця до дня повернення позики (частина перша статті 1048 ЦК України).
Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк
визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена
позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем
вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
За змістом частини першої статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу, тобто суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У справі, що переглядалась, суди попередніх інстанцій надали належну правову оцінку розписці, написаній власноруч ОСОБА_2 у грудні 2015 року, встановили її правову природу та дійшли обґрунтованого висновку про наявність між сторонами відносин, що виникли з договору позики, оскільки розпискою підтверджується як факт отримання позичальником грошових коштів за договором позики, так і зобов`язання їх повернути на вимогу позикодавця.
Встановивши, що наявність оригіналу боргової розписки у позивача (без зазначення у ній відомостей про повернення оспорюваних сум), свідчить про те, що грошове зобов`язання не виконане, суди дійшли обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача суми боргу за договором позики. При цьому суди
правильно врахували погоджені сторонами умови договору позики щодо сплати
боргу з урахуванням 3 % річних, інфляційних втрат та відшкодування моральної
шкоди.
Оспорюваний договір позики укладено на невизначений строк, зокрема строк виконання зобов`язання по поверненню позики визначено моментом пред`явлення вимоги, а відтак початок перебігу позовної давності щодо
повернення основної суми позики розпочався не з дати укладення договору
позики, як стверджує позичальник, а з дати невиконання пред`явленої
позикодавцем вимоги про повернення позики від 27 лютого 2020 року, у зв`язку із чим поданий ОСОБА_1 позов у квітні 2021 року є таким, що пред`явлений у межах строків позовної давності.
У той же час, враховуючи положення частини першої статті 261, частини першої статті 1048 ЦК України, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу по процентах починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема прострочення виконання) відповідачем обов`язку зі сплати чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.
Здійснюючи розрахунок процентів за договором позики, суд апеляційної інстанції виходив з періоду з 23 грудня 2015 року до 27 лютого 2020 року. Однак з огляду на визначений частиною першою статті 1048 ЦК України порядок виплати процентів, заяву відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності, а також відсутність в матеріалах справи доказів, які вказували б на поважність причин пропуску позовної давності, колегія суддів вирішила, що задоволенню підлягають вимоги лише щодо стягнення процентів, нарахованих та не сплачених за період трьох років до звернення до суду.
Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 19 квітня 2023 року у справі No 755/7216/21 (провадження No 61-1307св23) можна ознайомитися за
посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/110339299