Обмеження повноважень ВКДКА як органу вищої інстанції лише скасуванням рішення суперечить меті, з якою таке повноваження надано законодавцем

Окружний адміністративний суд міста Києва розглянувши у спрощеному провадженні адміністративну справу

за позовом          Адвоката ОСОБА_1

до                    Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури,

третя особа:           ОСОБА_2 ,

про          визнання протиправним та скасування рішення, –

В С Т А Н О В И В:

Адвокат ОСОБА_1 (далі по тексту – позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури (далі по тексту – відповідач, ВКДКА), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 (далі по тексту – третя особа, ОСОБА_2 ), у якому просив визнати протиправним акт індивідуальної дії відповідача щодо відкриття провадження відносно позивача (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 19 червня 2014 року №5509), за скаргою ОСОБА_2 на рішення кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Житомирської області від 17 листопада 2017 року.

В обґрунтування заявлених вимог позивач вказує на наявність підстав для відхилення скарги третьої особи у зв`язку із завершенням строків притягнення до дисциплінарної відповідальності, а дисциплінарне провадження за даною скаргою не може бути відкрите, скарги третьої особи є необґрунтованою та безпідставною. Крім того, позивач зазначає, що його вже притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді зупинення дії свідоцтва на 3 місяці за цією ж (майже дослівно) скаргою ОСОБА_2 , яке оскаржується в межах адміністративної справи №826/12515/16.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 квітня 2018 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/5064/18 і призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження (письмового провадження).

Відповідачем подано відзив на позовну заяву, у якому ВКДКА не погоджується із заявленими позовними вимогами, оскільки відповідач як апеляційний орган в системі органів адвокатського самоврядування розглядає скарги на рішення кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури безпосередньо в межах матеріалів конкретної дисциплінарної справи; вказано, що встановлення ознак дисциплінарного проступку є дискреційними повноваженнями відповідача, а дії відповідача в межах спірних відносин є правомірними.

У відповіді на відзив позивач вказує, що не оспорюючи повноважень відповідача на здійснення повноважень апеляційного органу, вважає оскаржуване рішення необґрунтованим, безпідставним та незаконним; відповідачем не вказано, яке саме рішення переглядалося за скаргою ОСОБА_2 відносно позивача.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 серпня 2018 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_2 ; у задоволенні клопотання ВКДКА в частині залучення до участі у справі у якості третьої особи без самостійних вимог Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Житомирської області відмовлено.

Ухвалою суду від 20 серпня 2018 року у задоволенні клопотання відповідача про витребування доказів відмовлено.

Третьою особою подано пояснення по суті позову позову, в яких зазначено, що ОСОБА_2 не погоджується із заявленими позовними вимогами, оскільки у позивача були відсутні жодні підстави для розірвання угоди про надання правової допомоги; у діях позивача наявні ознаки дисциплінарного проступку.

У додаткових поясненнях позивачем зазначено, що підставою для розірвання угоди з ОСОБА_2 слугувало вчинення ним дій, що ганьблять честь, гідність і ділову репутацію позивача; доводи ОСОБА_2 щодо дисциплінарного проступку позивача через неналежну якість оформлення позову не підлягають розгляду.

Ознайомившись із письмово викладеними доводами учасників справи, дослідивши подані документи і матеріали, суд встановив такі обставини справи.

ОСОБА_1 відповідно до рішення Ради адвокатів міста Києва від 19 червня 2014 року №20 має право на заняття адвокатською діяльністю, про що йому видано відповідне свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №5509.

Рішенням ВКДКА від 28 лютого 2018 року №ІІ-003/2018 за наслідками розгляду у відкритому засіданні скарги громадянина ОСОБА_2 на рішення дисциплінарної палати кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Житомирської області від 17 листопада 2017 року про відмову у порушенні дисциплінарної справи відносно адвоката ОСОБА_1 , керуючись статтею 52 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» скаргу ОСОБА_2 задовольнила частково, рішення дисциплінарної палати кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Житомирської області від 17 листопада 2017 року про відмову у порушенні дисциплінарної справи відносно адвоката ОСОБА_1 скасувала та ухвалила нове рішення про порушення дисциплінарної справи відносно адвоката ОСОБА_1 .

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до частини першої, десятої та одинадцятої статті 50 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури утворюється з метою визначення рівня фахової підготовленості осіб, які виявили намір отримати право на заняття адвокатською діяльністю, та вирішення питань щодо дисциплінарної відповідальності адвокатів. Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури є юридичною особою і діє відповідно до цього Закону, інших законів України та положення про кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури. Установчим документом кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури є положення про кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури, яке затверджується Радою адвокатів України.

Частиною п`ятою статті 50 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що до повноважень кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури належать: організація та проведення кваліфікаційних іспитів; прийняття рішень щодо видачі свідоцтва про складення кваліфікаційного іспиту; прийняття рішень про зупинення або припинення права на заняття адвокатською діяльністю; здійснення дисциплінарного провадження стосовно адвокатів; вирішення інших питань, віднесених до повноважень кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури цим Законом, рішеннями конференції адвокатів регіону, Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, Ради адвокатів України, з`їзду адвокатів України. У передбачених цим Законом випадках повноваження кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури здійснює її кваліфікаційна або дисциплінарна палата.

Відповідно до статті 37 Закону країни «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», дисциплінарне провадження складається з таких стадій: проведення перевірки відомостей про дисциплінарний проступок адвоката; порушення дисциплінарної справи; розгляд дисциплінарної справи; прийняття рішення у дисциплінарній справі.

Процедуру здійснення дисциплінарного провадження на кожній із вказаних вище стадій врегульовано статтями 38, 39, 40 і 41 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Згідно зі статтею 38 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», якою врегульовано порядок перевірки відомостей про дисциплінарний проступок адвоката, член дисциплінарної палати кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури за дорученням голови палати проводить перевірку відомостей, викладених у заяві (скарзі), та звертається до адвоката для отримання письмового пояснення по суті порушених питань. Під час проведення перевірки член дисциплінарної палати кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури має право опитувати осіб, яким відомі обставини вчинення діяння, що має ознаки дисциплінарного проступку, отримувати за письмовим запитом від органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, керівників підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, громадських об`єднань, фізичних осіб необхідну для проведення перевірки інформацію, крім інформації з обмеженим доступом. За результатами перевірки відомостей членом дисциплінарної палати кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури складається довідка, яка має містити викладення обставин, виявлених під час перевірки, висновки та пропозиції щодо наявності підстав для порушення дисциплінарної справи. Заява (скарга) про дисциплінарний проступок адвоката, довідка та всі матеріали перевірки подаються на розгляд дисциплінарної палати кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури.

Відповідно до статті 39 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», якою встановлено порядок порушення дисциплінарної справи, за результатами розгляду заяви (скарги) про дисциплінарний проступок адвоката, довідки та матеріалів перевірки дисциплінарна палата кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури більшістю голосів членів палати, які беруть участь у її засіданні, вирішує питання про порушення або відмову в порушенні дисциплінарної справи стосовно адвоката. Рішення про порушення дисциплінарної справи з визначенням місця, дня і часу її розгляду чи про відмову в порушенні дисциплінарної справи надсилається або вручається під розписку адвокату та особі, яка ініціювала питання про дисциплінарну відповідальність адвоката, протягом трьох днів з дня прийняття такого рішення. До рішення про порушення дисциплінарної справи, яке надсилається або вручається адвокату, додається довідка члена дисциплінарної палати кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, складена за результатами перевірки. Рішення про порушення дисциплінарної справи або про відмову в порушенні дисциплінарної справи може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його прийняття до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури або до суду.

Частинами першою та четвертою статті 52 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що Вища кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури є колегіальним органом, завданням якого є розгляд скарг на рішення, дії чи бездіяльність кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури. Вища кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури підконтрольна і підзвітна з`їзду адвокатів України та Раді адвокатів України. Вища кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури: розглядає скарги на рішення, дії чи бездіяльність кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури; узагальнює дисциплінарну практику кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури; виконує інші функції відповідно до цього Закону.

Згідно з частиною п`ятою статті 52 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» Вища кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури має право: залишити скаргу без задоволення, а рішення кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури без змін; змінити рішення кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури; скасувати рішення кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури та ухвалити нове рішення; направити справу для нового розгляду до відповідної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури та зобов`язати кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури вчинити певні дії.

Пунктом 2 розділу 6 Положення про Вищу кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури затвердженого Рішенням звітно-виборного з`їзду адвокатів України 2017 року від 09 червня 2017 року встановлено, що Вища кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури за наслідками розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури має право: залишити скаргу без задоволення, а рішення кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури – без змін; змінити рішення кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури; скасувати рішення кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури та ухвалити нове рішення; направити справу для нового розгляду до відповідної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури та зобов`язати кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури вчинити певні дії. Ухвалення нового рішення Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури передбачає прийняття Вищою кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури рішень, які має право відповідно до законодавства приймати кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури регіону з урахуванням стадії дисциплінарного провадження.

Отже, Вища кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури, ухвалюючи нове рішення за наслідками розгляду скарги на рішення регіональної Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, має право приймати такі ж рішення, що й остання з урахуванням стадії дисциплінарного провадження, оскільки пункт 3 частини п`ятої статті 52 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» прямо передбачає повноваження Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури одночасно зі скасуванням рішення регіональної Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури приймати нове рішення.

При цьому, оскільки повноваження Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури на скасування рішення регіональної Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури і прийняття нового рішення спрямоване на виправлення помилок, яких могла припуститися регіональна Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури під час прийняття рішення, на яке подано скаргу. Обмеження повноважень Вищої Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури як органу вищої інстанції лише скасуванням такого рішення суперечить меті, з якою таке повноваження надано законодавцем.

Таким чином, виходячи з повноважень Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, передбачених частиною четвертою, пунктом 3 частини п`ятої статті 52 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», Вища кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури має право ухвалити нове рішення за результатами розгляду скарги на рішення регіональної Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури про відмову в порушенні дисциплінарної справи, яким порушити дисциплінарну справу й повернути її матеріали на стадію розгляду до регіональної Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури. Приймаючи таке рішення, Вища Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури не перевищує своїх повноважень.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30 січня 2020 року у справі №816/2198/16 (адміністративне провадження №К/9901/20785/18).

У рішенні Конституційного Суду України у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення підпункту 2 пункту 3 розділу IV Закону України «Про Конституційний Суд України» стосовно правових актів органів Верховної Ради України (справа про акти органів Верховної Ради України) від 23 червня 1997 року № 3/35-313 вказано, що за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. Ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.

Отже, оскаржуване рішення є індивідуальним правовим актом, тобто офіційно оформленим результатом волевиявлення органу державної влади, здійснюваним в односторонньому порядку і спрямованим на виникнення певних юридичних наслідків, стосується конкретно інтересів позивача, його прав і обов`язків, оскільки породжує для нього певні юридичні наслідки.

Частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Пунктом 8 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що позивач – особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.

Таким чином, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень, однак обов`язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу.

При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб`єктивних прав та обов`язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.

Отже, рішення суб`єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо, по-перше, такі рішення прийняті владним суб`єктом поза межами визначеної законом компетенції, а по-друге, оспорюванні рішення є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб`єктивні права та обов`язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов`язку.

Відповідно до частини першої та другої статті 40 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» дисциплінарна справа стосовно адвоката розглядається дисциплінарною палатою кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури протягом тридцяти днів з дня її порушення. Розгляд дисциплінарної справи здійснюється на засадах змагальності. Під час розгляду справи дисциплінарна палата заслуховує повідомлення члена дисциплінарної палати, який проводив перевірку, про результати перевірки, пояснення адвоката, стосовно якого порушено дисциплінарну справу, особи, яка ініціювала питання про дисциплінарну відповідальність адвоката, та пояснення інших заінтересованих осіб. Адвокат, стосовно якого порушено дисциплінарну справу, та особа, яка ініціювала питання про дисциплінарну відповідальність адвоката, мають право надавати пояснення, ставити питання учасникам провадження, висловлювати заперечення, подавати докази на підтвердження своїх доводів, заявляти клопотання і відводи, користуватися правовою допомогою адвоката.

Частиною першою статті 41 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що за результатами розгляду дисциплінарної справи дисциплінарна палата кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури приймає рішення про притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності за вчинення дисциплінарного проступку і застосування до нього дисциплінарного стягнення або про закриття дисциплінарної справи. Рішення дисциплінарної палати приймається більшістю голосів від її загального складу, крім рішення про припинення права на заняття адвокатською діяльністю, яке приймається двома третинами голосів від її загального складу. Рішення у дисциплінарній справі має бути вмотивованим. Під час обрання виду дисциплінарного стягнення враховуються обставини вчинення проступку, його наслідки, особа адвоката та інші обставини.

Таким чином, підставою для застосування відносно адвоката дисциплінарних стягнень є вчинення дисциплінарного проступку, питання щодо наявності чи відсутності складу якого у діянні адвоката з`ясовуються під час дисциплінарного провадження, за результатом якого приймається рішення про притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності за вчинення дисциплінарного проступку і застосування до нього дисциплінарного стягнення або про закриття дисциплінарної справи.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 24 червня 2020 року у справі № 815/1830/18 (адміністративне провадження №К/9901/1717/19).

Факт порушення дисциплінарної справи не тягне за собою жодних негативних наслідків для адвоката, оскільки рішення щодо порушення дисциплінарної справи відносно адвоката не є підтвердженням факту вчинення дисциплінарного проступку, а порушення дисциплінарної справи свідчить лише про те, що в процесі перевірки виявлені ознаки дисциплінарного проступку, які потребують більш детального дослідження на предмет їх спростування або підтвердження.

При цьому, на етапі вирішення питання про відкриття дисциплінарної справи відповідач не надає правової оцінки діям адвоката, з приводу яких надійшла скарга. На цій стадії він з`ясовує наявність ознак складу дисциплінарного проступку, як підстави для відкриття дисциплінарної справи, тоді як під час розгляду дисциплінарної справи вже надаватиме правову кваліфікацію того, що адвокату поставлено за провину.

Таким чином, лише при розгляді дисциплінарної справи по суті, може бути прийняте рішення про притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності за вчинення дисциплінарного проступку і застосування до нього дисциплінарного стягнення або про закриття дисциплінарної справи.

Водночас, оскаржуваним рішенням відповідача задоволено скаргу ОСОБА_2 , скасовано рішення дисциплінарної палати кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Житомирської області від 17 листопада 2017 року про відмову в порушенні дисциплінарної справи відносно позивача, ухвалено нове рішення про порушення дисциплінарної справи відносно позивача та направлено матеріали дисциплінарної справи до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Житомирської області на стадію розгляду дисциплінарної справи.

Вказане рішення містить лише попередні висновки щодо наявності в діях позивача ознак дисциплінарного проступку і жодним чином не встановлює факт здійснення дисциплінарного проступку позивачем.

Таким чином, як було встановлено судом відповідач має повноваження на прийняття оскаржуваного рішення від 28 лютого 2018 року №ІІ-003/2018, при цьому прав позивача зазначене рішення не порушує, оскільки питання про притягнення до дисциплінарної відповідальності цим рішенням не вирішувалось та воно не може породжувати для позивача певних наслідків, оскільки за своєю природою є проміжним, на противагу прийнятому рішенню за наслідками розгляду дисциплінарної справи, що може бути оскаржене. Більш того, з огляду на мету дисциплінарного провадження та правовий статус КДКА у цих правовідносинах, з`ясувати чи дійсно є підстави для притягнення адвоката до відповідальності є обов`язком останньої.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2019 року у справі № 826/11612/18.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що, оскільки оскаржуване рішення від 28 лютого 2018 року №ІІ-003/2018 саме по собі не породжує для позивача настання будь-яких юридичних наслідків та не впливає на його права та обов`язки, то не виникає і передумови для здійснення захисту права або законного інтересу, шляхом визнання його протиправним та скасування, а отже позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 9, статтею 72, частинами першою, другою, п`ятою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем доведено правомірність оскаржуваного рішення як акта індивідуальної дії з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов не підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки у задоволенні позову відмовлено, судові витрати зі сплати судового збору відшкодуванню позивачу не підлягають.

На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 2, 5-11, 73-77, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, –

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову адвоката ОСОБА_1 відмовити.

Рішення набирає законної сили у порядку, встановленому в статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку, визначеному статтями 293, 296, 297 Кодексу адміністративного судочинства України протягом 30 днів з моменту складення повного тексту