Важливою гарантією забезпечення захисту прав і законних інтересів учасників кримінального провадження та процесуальним інструментом виправлення судової помилки є, передбачене Гл. 26 КПК, право на оскарження ухвал слідчого судді під час досудового розслідування.
Перелік ухвал слідчого судді, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування в апеляційному порядку, викладено в частинах 1 та 2 ст. 309 КПК. Це ухвали, які стосуються обмеження свободи та особистої недоторканності, арешту майна, тимчасового доступу до певних речей і документів, відсторонення від посади, а також ухвали про відмову у здійсненні спеціального досудового розслідування, про відмову в задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження, повернення скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора або відмову у відкритті провадження у ній.
Аналіз ст. 309 КПК надає підстави стверджувати, що законодавцем віднесені до предмета оскарження рішення слідчого судді, які:
- ➢ вирішують питання щодо обмеження конституційних прав особи (застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою; застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту; застосування запобіжного заходу у вигляді застави; відсторонення від посади тощо);
- ➢ якими вирішується питання, які мають істотне значення для здійснення ефективного досудового розслідування (відмова у наданні дозволу на затримання; відмову у здійсненні спеціального досудового розслідування; відмова у застосуванні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою,
домашнього арешту та застави); - ➢ якими вирішується доля досудового розслідування чи кримінального провадження в цілому (закриття кримінального провадження на підставі ч. 9 ст. 284 КПК тощо).
Отже, перевірці в апеляційній інстанції підлягають лише ухвали слідчого судді, які пов’язані з можливістю істотного обмеження прав, свобод та інтересів особи або мають вирішальне значення для руху досудового розслідування чи кримінального провадження в цілому.
У зв’язку з цим обмеження права на апеляційне оскарження є виправданим, і воно може бути пов’язане, зокрема, із забороною оскарження рішень слідчого судді, які не призводять ні до встановлення обмежень конституційних прав особи, ні до неможливості оскарження вже встановлених правообмежень, та які не перешкоджатимуть здійсненню ефективного досудового розслідування чи кримінального провадження в цілому.
Саме такий підхід відповідатиме основному завданню (призначенню) судово-контрольного провадження, яке знайшло своє нормативне закріплення в КПК, – «здійснення судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні» (п. 18 ч. 1 ст. 3 КПК).
Відповідно до правового висновку, сформульованого у постанові об’єднаної палати ККС ВС від 31 травня 2021 року у справі № 646/3986/19 (провадження № 51-3335кмо19), серед усіх рішень слідчого судді, можливість ухвалення яких прямо не передбачена КПК у межах відповідних регламентованих цим Кодексом процедур, слід виокремлювати дві групи рішень:
- ухвалені поза межами процедури, передбаченої КПК (з питань, процедура вирішення яких слідчим суддею не передбачена КПК);
- ухвалені в межах передбаченої КПК процедури із застосуванням
положень ч. 6 ст. 9 КПК та загальних засад кримінального провадження,
визначених ч. 1 ст. 7 цього Кодексу.
Разом з тим, при вирішенні питання щодо апеляційного оскарження рішень слідчого судді, ухвалених у межах передбаченої КПК процедури із застосуванням положень ч. 6 ст. 9 КПК та загальних засад кримінального провадження, визначених ч. 1 ст. 7 цього Кодексу, слід виходити насамперед із сутнісного критерію, визначально закладеного законодавцем при визначенні кола ухвал слідчого судді, що підлягають оскарженню.
З цього приводу слід звернути увагу на висновок Верховного Суду України постанові від 12 жовтня 2017 року (справа № 5-142кс(15)17), в якій чітко
встановлено, що у разі постановлення слідчим суддею ухвали, не передбаченої
кримінальними процесуальними нормами, до яких відсилають положення ч. 3 ст. 309 КПК, суд апеляційної інстанції не вправі відмовити в перевірці її законності, посилаючись на приписи ч. 4 ст. 399 КПК. Право на апеляційне оскарження такого судового рішення підлягає забезпеченню на підставі п. 17 ч. 1 ст. 7 та ч. 1 ст. 24 КПК, які його гарантують, з огляду на положення ч. 6 ст. 9 КПК, яка встановлює, що у випадках, коли положення КПК не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються
загальні засади кримінального провадження, визначені ч. 1 ст. 7 КПК.
З таким висновком Верховного Суду України погодилася й Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах від 23 травня 2018 року у справі №237/1459/17 (провадження №13-1913-19кс18) та у справі № 243/6674/17 (провадження № 13-16cво18).
Зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 237/1459/17 (провадження №13-19кс18) зазначено, що оскільки слідчий суддя прийняв рішення, яке не передбачено КПК, суду апеляційної інстанції при вирішенні питання про відкриття апеляційного провадження належало виходити з приписів ст. 9 КПК, яка розкриває принцип законності кримінального провадження та в ч. 6 установлює, що коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч. 1 ст. 7 цього Кодексу. Однією з таких засад є забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності (п. 17 ч. 1 ст. 7 КПК), а її зміст розкрито у ст. 24 КПК, згідно з ч. 1 якої кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, зокрема, суду, слідчого судді в порядку, передбаченому КПК.
Разом з цим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 травня 2018 року у справі № 243/6674/17 (провадження № 13-16cво18) вказала, що у випадку незгоди сторін з іншими ухвалами слідчого судді законність цих ухвал підлягає перевірці судом першої інстанції під час підготовчого провадження. Велика Палата звернула увагу, що зазначена перевірка не є ефективним засобом захисту від можливого порушення ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки, по-перше, не в усіх випадках кримінальні справи, у яких було здійснено позапланові перевірки, будуть передані до суду з обвинувальним актом. По-друге, підготовче засідання в суді першої інстанції, навіть якщо обвинувальний акт передано до суду, може відбутися запізно для того, щоб бути здатним виправити порушення. По-третє, під час підготовчого судового засідання суддя не має повноважень вчиняти дії та приймати рішення, які можуть призвести до виправлення порушення Конвенції, спричиненого втручанням з боку держави.
Отже, у згаданих випадках як Верховним Судом України, так і Великою Палатою Верховного Суду фактичною підставою для застосування положень ч. 6 ст. 9 КПК та, відповідно, п. 17 ч. 1 ст. 7 і ч. 1 ст. 24 КПК визнано ту обставину, що слідчим суддею прийнято рішення поза межами його повноважень, передбачених саме нормами КПК.
Питання можливості апеляційного оскарження ухвал слідчих суддів стало предметом вивчення у постановах ККС ВС.
Зупинимося на найбільш важливих правових висновках, сформульованих
касаційним судом, здійснивши їх розподіл на такі групи ухвал слідчих суддів:
- оскарження ухвал слідчого судді, які стосуються обмеження конституційних прав особи;
- оскарження ухвал слідчого судді, який прийняв рішення поза межами своїх
повноважень, чим втрутився в дискреційні повноваження прокурора, слідчого; - оскарження ухвал слідчого судді щодо застосування окремих видів заходів забезпечення кримінального провадження: тимчасовий доступ до речей і документів; арешт майна;
- оскарження ухвал слідчого судді, якими вирішуються питання, що мають важливе значення для здійснення ефективного досудового розслідування.
Оскарження ухвал слідчого судді, який прийняв рішення поза межами своїх повноважень, чим втрутився в дискреційні повноваження прокурора, слідчого:
- 1) Ухвала слідчого судді, якою зобов’язано прокурора прийняти постанову про закриття кримінального провадження на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК, підлягає оскарженню в апеляційному порядку.
Такий висновок сформульовано у постанові колегії суддів Першої судової палати ККС ВС від 14 лютого 2023 року у справі № 405/680/22 (провадження № 51-1544км22), де Суд наголосив, що вирішення питання про законність відмови апеляційного суду у розгляді скарги на рішення слідчого судді залежить від відповіді на питання, чи мав слідчий суддя повноваження прийняти таке рішення.
Суд зазначає, що ст. 307 КПК чітко розрізняє «рішення» і «дії». Це розрізнення послідовно проводиться у всіх трьох частинах статті, де «рішення» і «дії» згадуються поряд як самостійні поняття. Також й інші положення КПК не свідчать про те, що законодавець визначає «рішення» як різновид «дії». Навпаки, відповідно до КПК «рішення» і «дія» завжди мають самостійне значення. Рішення приймається – дія здійснюється, дія має початок і закінчення – рішення є одномоментним актом, до процесуальної дії можуть бути залучені багато учасників – процесуальне рішення приймається лише уповноваженою особою, дії фіксуються в протоколі – рішення оформлюється постановою. Таким чином, положення КПК не дають жодних підстав вважати процесуальне рішення одним з різновидів процесуальної дії.
Враховуючи різну правову природу «рішень» і «дій», ч. 2 ст. 307 КПК визначає різні повноваження слідчого судді у випадку їх оскарження. При оскарженні дії або не здійснення дії слідчий суддя має повноваження зобов’язати припинити дію або здійснити дію, однак не має повноважень скасувати дію, що вже відбулася. У той же час по відношенню до оскаржених рішень слідчий суддя має повноваження лише скасувати таке рішення, але не має повноважень зобов’язати прийняти рішення. Тим більше слідчий суддя не має повноважень визначати, яке саме рішення має прийняти слідчий або прокурор у конкретному випадку, оскільки таким чином суддя втрутиться в сферу повноважень цих осіб і фактично прийме участь у діяльності сторони обвинувачення всупереч своїй ролі в провадженні (ч. 3 ст. 22 КПК).
Таким чином, Суд зробив висновок, що ст. 307 КПК не надає слідчому судді повноваження своєю ухвалою зобов’язувати слідчого, дізнавача чи прокурора прийняти певне рішення під час досудового розслідування, і рішення зобов’язати прокурора закрити кримінальне провадження прийняте поза межами повноважень слідчого судді. Помилкове ототожнення слідчим суддею дії та рішення в резолютивній частині ухвали не змінює цього висновку.
Виходячи з такого висновку, Суд вважає, що прокурор мав право на апеляційне оскарження цієї ухвали на підставі п. 17 ч. 1 ст. 7 та ч. 1 ст. 24 КПК у сукупності з положеннями ч. 5 ст. 9 КПК.
- 2) Ухвала слідчого судді, якою задоволено скаргу на бездіяльність прокурора та зобов’язано прокурора закрити кримінальне провадження на підставі ч. 1 ст. 284 КПК, підлягає оскарженню в апеляційному порядку.
Про це зазначено у постанові колегії суддів Першої судової палати ККС ВС від 05 липня 2022 року у справі № 757/27041/21-к (провадження № 51-3781км21), де Суд вказав, що приймаючи рішення про відмову у відкритті апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою, що право на апеляційне оскарження судового рішення, яке не передбачене кримінальним
процесуальним законом, підлягає забезпеченню на підставі положень п. 17 ч. 1
ст. 7 та ч. 1 ст. 24 КПК, які його гарантують, з огляду на положення ч. 6 ст. 9 КПК.
Колегія суддів у постанові звернула увагу на те, що перелік рішень, дій чи
бездіяльності слідчого, дізнавача або прокурора, які можуть бути оскаржені під
час досудового розслідування, та право на оскарження визначено у ст. 303 КПК
.
Зокрема, згідно з п. 9-1 ч. 1 ст. 303 КПК на досудовому провадженні можуть бути оскаржені рішення прокурора про відмову в задоволенні скарги на недотримання розумних строків слідчим, дізнавачем, прокурором під час досудового розслідування. Що ж стосується рішення прокурора про відмову в задоволенні клопотання про закриття кримінального провадження, то за змістом п. 11 ч. 1 ст. 303 КПК воно може бути оскаржено лише у випадку, коли прокурор відмовив у закритті кримінального провадження, в якому існує
нескасована постанова слідчого, дізнавача, прокурора про закриття
кримінального провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 9 ч. 1 ст. 284 КПК щодо того самого діяння, що розслідувалося з дотриманням вимог щодо підслідності.
Забезпечуючи ефективний доступ до правосуддя та керуючись п. 3 ч. 2 ст. 307 КПК, слідчий суддя мав право, розглянувши скаргу, зобов’язати прокурора вчинити одну з дій, передбачених ч. 2 ст. 283 КПК, не втручаючись у межі повноважень прокурора в кримінальному провадженні.
Водночас, зі змісту ст. 284 КПК убачається, що нею передбачено два види закриття кримінального провадження, які є різними за своєю суттю та наслідками, а саме: 1) закриття провадження, що передбачає неможливість
подальшого досудового розслідування (повне закриття кримінального
провадження), та 2) закриття провадження щодо підозрюваного, що передбачає
неможливість проведення досудового розслідування відносно цієї особи, проте не перешкоджає подальшому досудовому розслідуванню щодо відповідного
кримінального правопорушення. При цьому, до повноважень прокурора у провадженні, де особі повідомлено про підозру, належить виключно другий вид закриття провадження.
Натомість, усупереч вищенаведеним нормам кримінального процесуального закону, слідчий суддя вийшов за межі своїх процесуальних повноважень щодо розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача чи прокурора, визначені ст. 307 КПК. Своєю ухвалою слідчий суддя поклав на прокурора обов’язок щодо повного закриття кримінального провадження, який перебуває за межами повноважень останнього. Таким чином, слідчим суддею було постановлено рішення, яке не передбачено кримінальним процесуальним законом.
Подібна позиція викладена у постанові колегії суддів Третьої судової палати ККС ВС від 30 листопада 2022 року у справі № 761/13804/22 (провадження №51-3067км22).
- 3) Ухвала слідчого судді про зобов’язання прокурора вчинити процесуальну дію, передбачену п. 1 ч. 2 ст. 283 КПК, на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК, підлягає оскарженню в апеляційному порядку.
Така позиція викладена у постанові колегії суддів Першої судової палати ККС ВС від 18 липня 2023 року у справі № 757/17760/22-к (провадження № 51-3722км22), де Суд дійшов висновку, що системне тлумачення кримінальних процесуальних норм, передбачених статтями 283, 284 КПК, свідчить, що право обрати ту чи іншу форму закінчення досудового розслідування належить до виключних повноважень прокурора в кримінальному провадженні, а його реалізація відбувається у формі прийняття ним відповідного процесуального рішення.
Таким чином, ухваливши рішення про зобов’язання прокурора вчинити процесуальну дію, передбачену п. 1 ч. 2 ст. 283 КПК, на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК, слідчий суддя вийшов за межі своїх процесуальних повноважень щодо розгляду скарги на бездіяльність прокурора, які визначені положеннями ст. 307 КПК, та втрутився в дискреційні повноваження прокурора, визначені положеннями ст. 283 КПК, а тому постановив рішення, яке не передбачене кримінальним процесуальним законом.
Подібна позиція викладена у постанові колегії суддів Третьої судової палати ККС ВС від 29 серпня 2022 року у справі № 757/61433/21-к (провадження № 51-372км22), де Суд дійшов висновку, що ухвала слідчого судді про скасування
постанови прокурора про зупинення досудового розслідування та зобов’язання
прокурора вчинити дію, передбачену п. 1 ч. 2 ст. 283 КПК, на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК, підлягає оскарженню в апеляційному порядку, оскільки слідчий суддя постановив рішення, яке не передбачено кримінальним процесуальним законом.
- 4) Ухвала слідчого судді про скасування постанови слідчого та зобов’язання слідчого призначити економічну (бухгалтерську) експертизу підлягає апеляційному оскарженню.
Такий висновок сформульовано у постанові колегії суддів Першої судової палати ККС ВС від 11 липня 2023 року у справі № 676/3178/22 (провадження № 51-2029км23), де Суд наголосив, що слідчий, здійснюючи свої повноваження
відповідно до вимог цього Кодексу, є самостійним у своїй процесуальній
діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень,
забороняється (ч. 5 ст. 40 КПК).
Отже, за результатами розгляду скарги на постанову слідчого про відмову в задоволенні клопотання про призначення експертизи у кримінальному провадженні слідчий суддя, керуючись ч. 2 ст. 307 КПК, має право скасувати
рішення слідчого та зобов’язати слідчого вчинити певну дію відповідно до вимог
кримінального процесуального закону, не втручаючись при цьому у межі його
повноважень щодо прийняття рішень у кримінальному провадженні.
Також у порядку ст. 244 КПК за наявності відповідного клопотання сторони захисту та підстав, визначених частиною першою цієї статті, слідчий суддя за результатами розгляду такого клопотання має право своєю ухвалою доручити проведення експертизи експертній установі, експерту або експертам.
У цьому кримінальному провадженні слідчий суддя скасував постанову слідчого та зобов’язав його призначити економічну (бухгалтерську) експертизу, чим вийшов за межі своїх процесуальних повноважень, які визначені положеннями ст. 307 КПК, та втрутився у сферу виключних повноважень слідчого, зокрема, щодо прийняття рішення про призначення експертизи у кримінальному провадженні.
- 5) Ухвала слідчого судді, якою скасовано постанову прокурора про доручення здійснювати досудове розслідування іншому органу та зобов’язано прокурора прийняти процесуальне рішення у формі постанови про повернення матеріалів досудового розслідування до Бюро економічної безпеки України, підлягає апеляційному оскарженню.
Така позиція ККС ВС викладена у постанові колегії суддів Першої судової палати ККС ВС від 15 червня 2023 року у справі № 757/32009/22-к (провадження №51-196км23). У ній звертається увага, що при вирішенні питання щодо
наявності підстав для відкриття апеляційного провадження, суд апеляційної
інстанції повинен перевірити, чи постановлено слідчим суддею рішення в межах
його компетенції з огляду на положення, передбачені у главі 26 КПК.
Зокрема, колегія суддів зазначила, що відповідно до ч. 2 ст. 303 КПК скарги на інші рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора не розглядаються під час досудового розслідування і можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження у суді згідно з правилами статей 314–316 цього Кодексу. Отже в рамках даного провадження слідчий суддя розглянув скаргу на рішення прокурора, яке, з огляду на положення ст. 303 КПК, не може бути оскаржене під час досудового розслідування.
Натомість, ч. 3 ст. 307 КПК визнано, що ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дію чи бездіяльність слідчого, дізнавача чи прокурора не може бути оскаржена, окрім ухвали про відмову у задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження, скарги на відмову слідчого, прокурора в задоволенні клопотання про закриття кримінального провадження з підстав, визначених п. 9-1 ч. 1 ст. 284 цього Кодексу, про скасування повідомлення про підозру та відмову у задоволенні скарги на повідомлення про підозру.
З огляду на вищенаведене ухвала слідчого судді, постановлена за результатами перегляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора не підлягає апеляційному оскарженню за виключенням певних ухвал, передбачених ч. 3 ст. 307 КПК.
Водночас проаналізувавши вказану норму кримінального процесуального закону, колегія суддів зауважила, що положення ч. 3 ст. 307 КПК стосуються саме ухвал слідчих суддів, які були постановлені за результатом перегляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора, які визначені у ч. 1 ст. 303 КПК.
- 6) Ухвала слідчого судді, якою скасовано постанову слідчого про відмову в повідомленні про підозру та зобов’язано слідчого повідомити про підозру, підлягає апеляційному оскарженню.
Про це зазначено у постанові колегії суддів Третьої судової палати ККС ВС від 5 квітня 2023 року у справі № 188/1146/22 (провадження № 51-176км23) та наголошено, що кримінальний процесуальний закон не надає слідчому судді
повноважень втручатися в дискреційні повноваження слідчого та прокурора в кримінальному провадженні, визначені положеннями статтями 276, 278 КПК. Право прийняття рішення про повідомлення особи про підозру належить до дискреційних повноважень слідчого та прокурора в кримінальному провадженні. Адже, повідомлення про підозру – це система процесуальних дій та рішень слідчого або прокурора під час досудового розслідування, спрямованих на формування законної та обґрунтованої підозри за умови забезпечення особі, яка стала підозрюваною, можливості захищатися усіма дозволеними законом засобами та способами.
Із системного аналізу норм гл. 22 КПК вбачається, що одним із етапів процедури здійснення повідомлення про підозру особі є етап прийняття рішення щодо необхідності здійснення особі повідомлення про підозру, який передбачає перевірку підстав здійснення такого повідомлення згідно з ч. 1 ст. 276 цього Кодексу, дотримання процесуальних гарантій під час проведення тих чи інших
слідчих або оперативно-розшукових дій або застосування запобіжних заходів, які вчинялись до моменту здійснення такого повідомлення. На цьому етапі відбувається формування волевиявлення уповноваженої посадової особи (слідчого або прокурора) про необхідність здійснення повідомлення про підозру.
Натомість у цьому кримінальному провадженні слідчий суддя зобов’язав слідчого вчинити процесуальну дію, а саме повідомити про підозру особі у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР, чим вийшов за межі своїх
процесуальних повноважень щодо розгляду скарги на бездіяльність слідчого, які
визначені положеннями ст. 307 КПК, тобто втрутився в дискреційні повноваження слідчого, визначені положеннями статтями 276, 278 вказаного Кодексу, отже постановив рішення, яке не передбачене кримінальним процесуальним законом.
- 7) Ухвала слідчого судді про зобов’язання слідчого залучити заявника як потерпілого в кримінальному провадженні, надавши пам’ятку про права та обов’язки, і, відповідно, провести допит потерпілого підлягає апеляційному оскарженню.
Така позиція викладена у постанові колегії суддів Третьої судової палати ККС ВС від 10 липня 2023 року у справі № 522/7836/21 (провадження № 51-2328км22), де Верховний Суд, скасовуючи ухвалу судді апеляційного суду, констатував істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та чітко зазначив, що слідчий суддя хоча й постановив ухвалу формально в межах передбаченої КПК процедури, проте своїм рішенням поклав на слідчого такі зобов’язання, які суперечать змісту ст. 55 КПК, що за своєю суттю свідчить про фактичне втручання в процесуальні повноваження слідчого, тому таке судове рішення підлягає оскарженню під час досудового розслідування в апеляційному порядку.
До того ж, ухвалення судового рішення слідчим суддею, яке не передбачене КПК, стосується прав, свобод та інтересів потерпілої у цьому кримінальному провадженні.
- 8) Ухвала слідчого судді про зобов’язання прокурора розглянути клопотання сторони захисту про звернення до Міністерства закордонних справ України для підтвердження чи спростування інформації щодо реєстрації місця проживання обвинуваченого, провести необхідні слідчі дії та/або інші заходи підлягає апеляційному оскарженню.
Такий висновок сформульовано у постанові колегії суддів Першої судової палати ККС ВС від 27 червня 2023 року у справі № 991/5644/22 (провадження №51-1416км23), де наголошено, що при вирішенні питання про можливість
оскарження певного рішення, дії або бездіяльності, суди мають брати до уваги
право підозрюваної або обвинуваченої особи на ефективне здійснення захисту.
Таке право потребує втручання судової влади на стадії досудового розслідування у випадках, якщо зволікання з прийняттям певних рішень або здійсненням певних дій зруйнує суть права на захист або значно утруднить його
реалізацію.
Апеляційний суд ґрунтував свою детальну аргументацію на розрізненні слідчих, у тому числі негласних, дій, з одного боку, та інших процесуальних дій, які не підпадають під цю категорію, з іншого боку. Виходячи з цієї відмінності суд дійшов висновку, що оскарженню до слідчого судді підлягають лише рішення, що стосуються саме слідчих дій, а інші процесуальні рішення сторони обвинувачення під час досудового розслідування оскаржені бути не можуть.
Суд погоджується з обґрунтуванням апеляційного суду в контексті цієї справи і зазначає, що мета оскарження відмови сторони обвинувачення вчинити певні дії під час досудового розслідування полягає в забезпеченні можливості ефективного захисту, в ситуації, коли сторона захисту внаслідок передбачених законом обмежень не може здійснити такі дії самостійно.
Слідчий суддя не мав компетенції розглядати таку скаргу сторони захисту і, відповідно, не мав права відкривати провадження. Коли слідчий суддя прийняв рішення, яке не передбачене КПК, таке рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку на підставі загальних засад кримінального провадження, визначених частиною першою статті 7 КПК. Рішення, ухвалене поза межами компетенції, не може залишатися в силі саме через те, що особа чи орган, який його ухвалив, не мав права його ухвалювати.
- 9) Ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, що постановлена після визнання неконституційними положень ч. 3 ст. 307 КПК, тобто з 17 червня 2020 року, підлягає апеляційному оскарженню.
Такий висновок сформульовано у постанові об’єднаної палати ККС ВС від 15 лютого 2021 року у справі № 133/3337/19 (провадження № 51-453кмо20) та зазначено, що для вирішення питання про наявність у певної особи у кожному
конкретному випадку права апеляційного оскарження ухвали слідчого судді за
результатами розгляду скарги на бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР після
отримання заяви, повідомлення про кримінальне правопорушення, на підставі
Рішення Другого Сенату Конституційного Суду України від 17 червня 2020 року
№ 4-р(ІІ)/2020 визначальними є межі строку апеляційного оскарження такої
ухвали. Тобто у цьому випадку слід з’ясувати, чи припадають межі строку
апеляційного оскарження такої ухвали на час ухвалення та набрання чинності
зазначеним рішенням Конституційного Суду України, чи строк апеляційного
оскарження закінчується ще до дня ухвалення рішення Конституційного Суду
України.
Об’єднана палата у цій постанові роз’яснила, якщо така ухвала слідчого судді постановлена до 17 червня 2020 року, і на час ухвалення Рішення Другого Сенату Конституційного Суду України від 17 червня 2020 року № 4-р(ІІ)/2020 та набрання ним чинності ще не закінчився встановлений у п. 3 ч. 2 та ч. 3 ст. 395 КПК строк апеляційного оскарження певною особою ухвали слідчого судді за результатами розгляду скарги на бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, то в такої особи виникає право апеляційного оскарження вказаної ухвали слідчого судді.
Подібна позиція міститься у постанові колегії суддів Першої судової палати ККС ВС від 15 серпня 2023 року у справі № 161/6056/23 (провадження №51-917км23).
- 10) Ухвала слідчого судді про залишення без розгляду скарги на постанову слідчого про закриття кримінального провадження підлягає апеляційному оскарженню.
Про це вказано у постанові колегії суддів Другої судової палати ККС ВС від 09 квітня 2020 року у справі № 600/1103/18 (провадження № 51-6393км19), де Суд
наголосив, що ухвала слідчого судді, яка відповідно до положень ст. 309 КПК не
включена до переліку ухвал слідчого судді, що можуть бути оскаржені в апеляційному порядку, проте за своїми правовими наслідками є аналогічною
наслідкам ухвали про повернення скарги на рішення, дії чи бездіяльність
слідчого, прокурора або відмову у відкритті провадження по ній, може бути
оскаржене в апеляційному порядку.
В обґрунтування своєї позиції Суд зазначив, що відповідно до положень ч. 6 ст. 304 КПК ухвала слідчого судді про повернення скарги або відмову у відкритті провадження може бути оскаржена в апеляційному порядку.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, оскільки слідчий суддя прийняв рішення, яке за своїми правовими наслідками є аналогічним наслідкам рішень про повернення скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора або відмову у відкритті провадження по ній, то суду апеляційної інстанції під час вирішення питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційними скаргами на це рішення, з урахуванням приписів пунктів 1, 2, 17 ч. 1 ст. 7 КПК у системному зв’язку з положеннями ч. 2 ст. 309 КПК, мав би виходити із того, що ухвала слідчого судді про залишення без розгляду скарги на постанову слідчого про закриття кримінального провадження підлягає апеляційному оскарженню.