Важливою гарантією забезпечення захисту прав і законних інтересів учасників кримінального провадження та процесуальним інструментом виправлення судової помилки є, передбачене Гл. 26 КПК, право на оскарження ухвал слідчого судді під час досудового розслідування.
Перелік ухвал слідчого судді, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування в апеляційному порядку, викладено в частинах 1 та 2 ст. 309 КПК. Це ухвали, які стосуються обмеження свободи та особистої недоторканності, арешту майна, тимчасового доступу до певних речей і документів, відсторонення від посади, а також ухвали про відмову у здійсненні спеціального досудового розслідування, про відмову в задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження, повернення скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора або відмову у відкритті провадження у ній.
Аналіз ст. 309 КПК надає підстави стверджувати, що законодавцем віднесені до предмета оскарження рішення слідчого судді, які:
- ➢ вирішують питання щодо обмеження конституційних прав особи (застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою; застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту; застосування запобіжного заходу у вигляді застави; відсторонення від посади тощо);
- ➢ якими вирішується питання, які мають істотне значення для здійснення ефективного досудового розслідування (відмова у наданні дозволу на затримання; відмову у здійсненні спеціального досудового розслідування; відмова у застосуванні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою,
домашнього арешту та застави); - ➢ якими вирішується доля досудового розслідування чи кримінального провадження в цілому (закриття кримінального провадження на підставі ч. 9 ст. 284 КПК тощо).
Отже, перевірці в апеляційній інстанції підлягають лише ухвали слідчого судді, які пов’язані з можливістю істотного обмеження прав, свобод та інтересів особи або мають вирішальне значення для руху досудового розслідування чи кримінального провадження в цілому.
У зв’язку з цим обмеження права на апеляційне оскарження є виправданим, і воно може бути пов’язане, зокрема, із забороною оскарження рішень слідчого судді, які не призводять ні до встановлення обмежень конституційних прав особи, ні до неможливості оскарження вже встановлених правообмежень, та які не перешкоджатимуть здійсненню ефективного досудового розслідування чи кримінального провадження в цілому.
Саме такий підхід відповідатиме основному завданню (призначенню) судово-контрольного провадження, яке знайшло своє нормативне закріплення в КПК, – «здійснення судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні» (п. 18 ч. 1 ст. 3 КПК).
Відповідно до правового висновку, сформульованого у постанові об’єднаної палати ККС ВС від 31 травня 2021 року у справі № 646/3986/19 (провадження № 51-3335кмо19), серед усіх рішень слідчого судді, можливість ухвалення яких прямо не передбачена КПК у межах відповідних регламентованих цим Кодексом процедур, слід виокремлювати дві групи рішень:
- ухвалені поза межами процедури, передбаченої КПК (з питань, процедура вирішення яких слідчим суддею не передбачена КПК);
- ухвалені в межах передбаченої КПК процедури із застосуванням
положень ч. 6 ст. 9 КПК та загальних засад кримінального провадження,
визначених ч. 1 ст. 7 цього Кодексу.
Разом з тим, при вирішенні питання щодо апеляційного оскарження рішень слідчого судді, ухвалених у межах передбаченої КПК процедури із застосуванням положень ч. 6 ст. 9 КПК та загальних засад кримінального провадження, визначених ч. 1 ст. 7 цього Кодексу, слід виходити насамперед із сутнісного критерію, визначально закладеного законодавцем при визначенні кола ухвал слідчого судді, що підлягають оскарженню.
З цього приводу слід звернути увагу на висновок Верховного Суду України постанові від 12 жовтня 2017 року (справа № 5-142кс(15)17), в якій чітко
встановлено, що у разі постановлення слідчим суддею ухвали, не передбаченої
кримінальними процесуальними нормами, до яких відсилають положення ч. 3 ст. 309 КПК, суд апеляційної інстанції не вправі відмовити в перевірці її законності, посилаючись на приписи ч. 4 ст. 399 КПК. Право на апеляційне оскарження такого судового рішення підлягає забезпеченню на підставі п. 17 ч. 1 ст. 7 та ч. 1 ст. 24 КПК, які його гарантують, з огляду на положення ч. 6 ст. 9 КПК, яка встановлює, що у випадках, коли положення КПК не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються
загальні засади кримінального провадження, визначені ч. 1 ст. 7 КПК.
З таким висновком Верховного Суду України погодилася й Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах від 23 травня 2018 року у справі №237/1459/17 (провадження №13-1913-19кс18) та у справі № 243/6674/17 (провадження № 13-16cво18).
Зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 237/1459/17 (провадження №13-19кс18) зазначено, що оскільки слідчий суддя прийняв рішення, яке не передбачено КПК, суду апеляційної інстанції при вирішенні питання про відкриття апеляційного провадження належало виходити з приписів ст. 9 КПК, яка розкриває принцип законності кримінального провадження та в ч. 6 установлює, що коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч. 1 ст. 7 цього Кодексу. Однією з таких засад є забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності (п. 17 ч. 1 ст. 7 КПК), а її зміст розкрито у ст. 24 КПК, згідно з ч. 1 якої кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, зокрема, суду, слідчого судді в порядку, передбаченому КПК.
Разом з цим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 травня 2018 року у справі № 243/6674/17 (провадження № 13-16cво18) вказала, що у випадку незгоди сторін з іншими ухвалами слідчого судді законність цих ухвал підлягає перевірці судом першої інстанції під час підготовчого провадження. Велика Палата звернула увагу, що зазначена перевірка не є ефективним засобом захисту від можливого порушення ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки, по-перше, не в усіх випадках кримінальні справи, у яких було здійснено позапланові перевірки, будуть передані до суду з обвинувальним актом. По-друге, підготовче засідання в суді першої інстанції, навіть якщо обвинувальний акт передано до суду, може відбутися запізно для того, щоб бути здатним виправити порушення. По-третє, під час підготовчого судового засідання суддя не має повноважень вчиняти дії та приймати рішення, які можуть призвести до виправлення порушення Конвенції, спричиненого втручанням з боку держави.
Отже, у згаданих випадках як Верховним Судом України, так і Великою Палатою Верховного Суду фактичною підставою для застосування положень ч. 6 ст. 9 КПК та, відповідно, п. 17 ч. 1 ст. 7 і ч. 1 ст. 24 КПК визнано ту обставину, що слідчим суддею прийнято рішення поза межами його повноважень, передбачених саме нормами КПК.
Питання можливості апеляційного оскарження ухвал слідчих суддів стало предметом вивчення у постановах ККС ВС.
Зупинимося на найбільш важливих правових висновках, сформульованих
касаційним судом, здійснивши їх розподіл на такі групи ухвал слідчих суддів:
- оскарження ухвал слідчого судді, які стосуються обмеження конституційних прав особи;
- оскарження ухвал слідчого судді, який прийняв рішення поза межами своїх
повноважень, чим втрутився в дискреційні повноваження прокурора, слідчого; - оскарження ухвал слідчого судді щодо застосування окремих видів заходів забезпечення кримінального провадження: тимчасовий доступ до речей і документів; арешт майна;
- оскарження ухвал слідчого судді, якими вирішуються питання, що мають важливе значення для здійснення ефективного досудового розслідування.
- Оскарження ухвал слідчого судді, які стосуються обмеження конституційних прав особи:
- Ухвала слідчого судді про зміну запобіжного заходу із застави на тримання під вартою та звернення застави в дохід держави може бути оскаржена в апеляційному порядку.
Таку позицію висловила колегія суддів Першої судової палати ККС ВС у постанові від 18 грудня 2018 року у справі № 628/969/18 (провадження №51-9513км18) та зазначила, що апеляційний суд, відмовляючи у відкритті
провадження за апеляційною скаргою на ухвалу слідчого судді про зміну
запобіжного заходу, не врахував вимог ч. 10 ст. 182 КПК та неправильно
витлумачив положення ст. 309 КПК, звузивши її зміст, що призвело до помилкового висновку про відсутність у захисника права на оскарження ухвали слідчого судді.
Так, до передбаченого ст. 309 КПК переліку ухвал слідчого судді, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування, віднесено певні ухвали слідчого судді про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, у тому числі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (п. 2 ч. 1 ст. 309 КПК).
Згідно із ч. 10 ст. 182 КПК у разі звернення застави в дохід держави слідчий суддя, суд вирішує питання про застосування до підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді застави у більшому розмірі або іншого запобіжного заходу з урахуванням положень ч. 7 ст. 194 КПК.
Виходячи з системного аналізу ст. 309 КПК та враховуючи положення ч. 10 ст. 182 КПК, колегія суддів вважає, що термін «застосування запобіжного заходу» у цьому випадку охоплює не тільки його обрання, але й зміну на інший запобіжний захід.
- 2) Ухвала слідчого судді про зміну запобіжного заходу з особистого зобов’язання на домашній арешт може бути оскаржена в апеляційному порядку.
Такий висновок сформульовано у постанові колегії суддів Першої судової палати ККС ВС від 28 березня 2019 року у справі № 286/1695/18 (провадження №51-7345км18), де Суд зазначив, що виходячи із системного аналізу положень ст. 309 КПК та враховуючи вимоги ст. 181 КПК, суд касаційної інстанції вважає, що поняття «застосування запобіжного заходу» охоплює не тільки його обрання,
але й випадки зміни запобіжного заходу, коли суд обирає інший захід.
Таким чином, слідчий суддя, постановивши ухвалу про зміну запобіжного заходу з особистого зобов’язання на домашній арешт, фактично застосував запобіжний захід у виді домашнього арешту, тому така ухвала слідчого судді може бути оскаржена в апеляційному порядку.
- 3) Ухвала слідчого судді про застосування запобіжного заходу у вигляді застави або про відмову в застосуванні такого заходу може бути оскаржена в апеляційному порядку.
Про це наголошено у постанові колегії суддів Першої судової палати ККС ВС від 6 квітня 2021 року у справі № 552/1220/18 (провадження № 51-2790км20), де Суд звернув увагу на те, що відповідно до вимог п. 5-1 частини 1 ст. 309 КПК (у редакції Закону України від 04 жовтня 2019 року № 187-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих положень
кримінального процесуального законодавства») під час досудового розслідування можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали слідчого судді про застосування запобіжного заходу у вигляді застави або про відмову в застосуванні такого заходу.
З огляду на зазначене, апеляційний суд рішенням про відмову у відкритті провадження на ухвалу слідчого судді істотно порушив вимоги кримінального
процесуального закону.
- 4) Ухвала слідчого судді про відмову в обранні запобіжного заходу у виді тримання під вартою та застосування запобіжного заходу у виді особистого зобов’язання може бути оскаржена в апеляційному порядку.
Такий висновок сформульовано у постанові колегії суддів Третьої судової палати ККС ВС від 14 липня 2021 року у справі № 463/1390/21 (провадження №51-1858км21) та наголошено, що відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 309 КПК під час
досудового розслідування можуть бути оскаржені в апеляційному порядку
ухвали слідчого судді про застосування запобіжного заходу у виді тримання під
вартою або про відмову в застосуванні такого заходу.
Як вбачається з постанови, ухвалою слідчого судді відмовлено у задоволенні клопотання слідчого про обрання підозрюваній запобіжного заходу у виді тримання під вартою та застосовано відносно неї запобіжний захід у виді особистого зобов’язання з покладенням на неї обов’язків, передбачених ст. 194 КПК. Тобто ця ухвала слідчого судді стосувалась в тому числі й відмови у застосуванні щодо підозрюваної запобіжного заходу у виді тримання під вартою, а тому згідно з п. 2 ч. 1 ст. 309 КПК вона може бути оскаржена в апеляційному порядку.
- 5) Ухвала слідчого судді про відмову в задоволенні клопотання прокурора про звернення застави в дохід держави, внесеної щодо підозрюваного, стосовно якого було обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою, та застосування до останнього застави у більшому розмірі підлягає апеляційному оскарженню, зокрема, й у частині оскарження альтернативного запобіжного заходу у виді застави.
Про це зазначено у постанові колегії суддів Третьої судової палати ККС ВС від 26 січня 2022 року у справі № 554/8481/18 (провадження № 51-1728км21), де Верховний Суд вказав, що на підставі ч. 3 ст. 183 КПК під час постановлення
ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою
визначення розміру застави є обов’язковим для суду, а не окремим запобіжним
заходом у цьому кримінальному провадженні.
Процесуальним законом передбачено оскарження в апеляційному порядку ухвал слідчого судді про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та відмову в його застосуванні, й оскарження альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави, визначеного поряд з основним у цій
ухвалі, не може розглядатися як оскарження іншого запобіжного заходу.
Верховний Суд наголосив, що таку ж позицію в подібних правовідносинах висловив ККС ВС у своїх постановах від 17 квітня 2018 року (справа №490/5563/17, провадження № 51-3460км18), від 23 травня 2018 року (справа
№490/2455/17, провадження № 51-784км18) та від 8 грудня 2021 року (справа
№930/2062/21, провадження № 51-4730км21).
- 6) Ухвала слідчого судді про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, постановлена в порядку ч. 6 ст. 193 КПК, може бути оскаржена в апеляційному порядку.
Такий висновок сформульовано у постанові об’єднаної палати ККС ВС від 14 лютого 2022 року у справі № 991/3440/20 (провадження № 51-5359кмо21), де
наголошено, що обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за відсутності підозрюваного, обвинуваченого, хоча й не призводить до негайного взяття особи під варту, однак виступає правовою підставою для затримання і доставки цієї особи до місця кримінального провадження, а тому має правовим наслідком обмеження права на свободу та особисту недоторканність. Отже, ухвала слідчого судді, суду про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, постановлена в порядку ч. 6 ст. 193 КПК, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 309 КПК, може бути оскаржена в апеляційному порядку.
В обґрунтування зазначеної позиції Суд вказав, що згідно з ч. 6 ст. 193 КПК слідчий суддя, суд розглядає клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та може обрати такий запобіжний захід за
відсутності підозрюваного, обвинуваченого лише у разі доведення прокурором
наявності підстав, передбачених ст. 177 цього Кодексу, а також наявності
достатніх підстав вважати, що підозрюваний, обвинувачений виїхав та/або
перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави,
визнаної Верховною Радою України державою-агресором, та/або оголошений у
міжнародний розшук. У такому разі після затримання особи і не пізніш як через сорок вісім годин з часу її доставки до місця кримінального провадження
слідчий суддя, суд за участю підозрюваного, обвинуваченого розглядає питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м’який запобіжний захід, про що постановляє ухвалу.
Можливість апеляційного оскарження та перегляду апеляційним судом рішення про тримання під вартою, ухваленого судом першої інстанції, має на меті, насамперед, уникнення свавільного позбавлення свободи.
Системний аналіз глави 18 КПК «Запобіжні заходи» дозволяє констатувати, що законодавець, регламентуючи інститут запобіжних заходів, вживає, зокрема, термінологію «застосування запобіжного заходу» та «обрання запобіжного заходу». Таким чином, законодавець ототожнює розглядувані поняття «застосування запобіжного заходу» та «обрання запобіжного заходу»,
використовуючи їх як синонімічні (тотожні за своїм правовим значенням).
Подібна позиція викладена у постанові колегії суддів Другої судової палати ККС ВС від 13 грудня 2018 року у справі № 483/1186/16-к (провадження №51-4991км18).
- 7) Ухвала слідчого судді про скасування постанови прокурора про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, постановленої в порядку ст. 615 КПК, може бути оскаржена в апеляційному порядку.
Така позиція викладена у постанові колегії суддів Першої судової палати ККС ВС від 24 листопада 2022 року у справі № 758/3375/22 (провадження №51-1867км22), де Суд вказав, що оскільки положеннями п. 2 ч. 1 ст. 309 КПК визначено, що під час досудового розслідування ухвала слідчого судді про
застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або відмову в його застосуванні може бути оскаржена в апеляційному порядку. Тому ухвала
слідчого судді про скасування постанови прокурора про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, постановленої в порядку ст. 615 КПК, може бути оскаржена в апеляційному порядку.
Так, за приписами ч. 4 ст. 615 КПК скарги на будь-які рішення, дії чи бездіяльність прокурора, слідчого, прийняті або вчинені ним на виконання повноважень, визначених цією статтею, можуть бути подані до суду. Їх розгляд здійснює слідчий суддя того суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування, а в разі неможливості з об’єктивних причин здійснювати відповідним судом правосуддя – найбільш територіально наближеного до нього суду, що може здійснювати правосуддя, або іншого cуду, визначеного в порядку, передбаченому законодавством.
Колегія суддів у постанові зазначила, що слідчий суддя своєю ухвалою скасував винесену в порядку ст. 615 КПК постанову керівника окружної прокуратури, якою застосовано до особи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, та звільнив її з-під варти, тобто, слідчий суддя фактично відмовив прокурору в застосуванні такого запобіжного заходу.