Обмеження, встановлені ч. 3 ст. 40 КЗпП України щодо заборони звільнення в період тимчасової непрацездатності, застосовуються виключно у випадку, якщо звільнення ініціюється власником або уповноваженим ним органом

Якщо питання звільнення працівника ініційовано самим працівником, то такі обмеження не застосовуються. У такому разі перенесення дати звільнення, враховуючи наявні листки непрацездатності, є правом, а не обов’язком роботодавця.

22 квітня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову П’ятого апеляційного адміністративного суду від 26.03.2019 у справі No1540/4729/18 за позовом ОСОБА_1 до Київської міської митниці ДФС України про визнання протиправним і скасування наказу та зобов’язання вчинити певні дії.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

В обґрунтування позовних вимог позивач вказував, що його було звільнено під час перебування на лікуванні, не в останній день невикористаної відпустки, без виплати йому належного грошового забезпечення, без видачі трудової книжки, довідки про роботу в установі та розміру заробітної плати при звільненні.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 29.11.2018 адміністративний позов задоволено частково.

Постановою П’ятого апеляційного адміністративного суду від 26.03.2019 рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29.11.2018 скасовано, прийнято нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено в повному обсязі.

Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції – без змін.

ОЦІНКА СУДУ

Позивача звільнено із займаної посади на підставі його заяви про надання відпусток з наступним звільненням, та датою звільнення визначено останній день відпустки – 15.08.2018. В цей день позивач перебував на лікарняному, що підтверджується відповідним листком непрацездатності.

В касаційній скарзі, так само як і у позовній заяві позивач, стверджуючи про неправомірність спірного наказу, посилався на статтю 40 КЗпП України, частиною 3, якою встановлено заборону звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності.

Верховний Суд зазначив, що вищевказана правова норма містить обмеження щодо звільнення працівника виключно у випадку, якщо таке звільнення ініціюється власником або уповноваженим ним органом. За встановлених обставин справи, оскільки питання звільнення позивача було ініційовано не відповідачем, Верховний Суд дійшов висновку, що обмеження, встановлені ст. 40 КЗпП України стосовно заборони звільнення під час перебування на лікарняному,до спірних правовідносин не застосовуються. В даному випадку перенесення дати звільнення, враховуючи наявні листки непрацездатності, є правом, а не обов’язком відповідача.

Враховуючи вимоги положення п. 4.2.Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України No58 від 29.07.1993, якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки. Як встановлено судами попередніх інстанції, відповідачем на адресу позивача 10.08.2018 було направлено лист, в якому повідомлено позивача про припинення державної служби 15.08.2018 та про необхідність прибути до відділу по роботі з персоналом для отримання трудової книжки. Крім того, листом від 15.08.2018 позивача повторно було повідомлено про необхідність прибуття для отримання трудової книжки. Доказів того, що позивач звертався з відповідною метою до відділу по роботі з персоналом, позивачем не надано, що спростовує доводи касаційної скарги про те, що позивач не був обізнаний з датою свого звільнення.

Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі No 1540/4729/18 можна ознайомитися за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/96464193.