Під час публічного виконання музики в публічному закладі за допомогою будь-яких пристроїв і процесів відбувається одночасне використання декількох об’єктів прав, зокрема об’єктів авторського права –музичних творів з текстом, об’єктів суміжних прав – виконань музичних творів, фонограм із записом виконань музичних творів.
Приватна організація «Організація колективного управління авторськими та суміжними правами» (далі– Приватна організація) звернулася в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Ворнер Мьюзік Україна» з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіті Кафе» 223 380,00 грн компенсації за порушення майнових авторських прав у зв’язку неправомірним використанням у закладі харчування музичних творів.
Рішенням місцевого господарського суду, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, позов задоволено частково; стягнуто 48 000,00 грн компенсації за порушення виключних майнових авторських прав, в решті позову відмовлено.
Відповідач не погодився з такими рішеннями судів попередніх інстанцій, зокрема, посилаючись на те, що суди не врахували наданого йому Всеукраїнською громадською організацією «Агентство охорони прав виконавців» на підставі договору права публічного виконання фонограм спірних музичних творів з виплатою відповідної винагороди.
КГС ВС, залишаючи без змін рішення попередніх судових інстанцій, зауважив таке.
Відповідно до статті 45 Закону суб’єкти авторського права і суміжних прав можуть управляти своїми правами: особисто, через свого повіреного, через організацію колективного управління.
За змістом статей 435, 440, 441, 443 ЦК України, статей 7, 15, 31 –33 Закону право на використання твору належить автору або іншій особі, яка одержала відповідне майнове право в установленому порядку (за договором, який відповідає визначеним законом вимогам); використання твору здійснюється лише за згодою автора або особи, якій передано відповідне майнове право (за винятком випадків, вичерпний перелік яких встановлено законом).
Зважаючи на приписи ГПК України щодо обов’язку доказування і подання доказів господарському суду, під час вирішення питання про те, якій стороні належить доводити обставини, що мають значення для справи про захист авторського права чи суміжних прав, слід враховувати таке: 1) позивач повинен довести належність йому авторського права та/або суміжних прав чи права на їх захист, а також факт використання об’єктів цих прав відповідачем, а в разі заявлення вимог про відшкодування шкоди – розмір шкоди і причинно-наслідковий зв’язок між завданою шкодою та діями відповідача. Якщо права автора засвідчено свідоцтвом, виданим в установленому порядку уповноваженим органом, власник майнових прав інтелектуальної власності на твір, які було передано на зазначений у свідоцтві твір, звільняється від доведення належності йому відповідних прав. У таких випадках обов’язок доведення належності цих прав іншій особі, ніж та, що зазначена свідоцтві, покладається на відповідача; 2) відповідач має довести додержання ним вимог ЦК України і Закону при використанні ним твору та/або об’єкта суміжних прав. В іншому разі фізична або юридична особа визнається порушником авторського права та/або суміжних прав і для неї настають наслідки, передбачені цими законодавчими актами. Крім того, відповідач повинен спростувати визначену цивільним законодавством презумпцію винного заподіяння шкоди (статті 614, 1166 ЦК України).
Ураховуючи припис и статей 48, 49 Закону, за наявності договорів з суб’єктами авторського права та/або суміжних прав на управління їх майновими правами організації колективного управління відповідно до статті 45 Закону, що надає право таким організаціям представляти інтереси власників майнових авторських прав, виконавців, виробників фонограм (відеограм), мають право звертатися до господарського суду з позовами про відшкодування збитків (матеріальної шкоди), включаючи упущену вигоду або стягнення доходу, отриманого порушником внаслідок порушення ним авторського права та/або суміжних прав, і у тому випадку, коли з порушником авторського права чи суміжних прав організацією колективного управління не укладено будь-якої угоди.
Як встановлено судами попередніх інстанцій у цій справі, Приватна організація набула права дозволяти або забороняти третім особам використання об’єктів авторського права, зокрема і спірних музичних творів, а також інші права в обсязі, визначеному договором про управління майновими авторськими правами, укладеним з позивачем. На підтвердження належності позивачу майнових авторських прав на спірні музичні твори вона також надала ліцензійний договір.
Отже, за наведених обставин суди дійшли заснованого на законі висновку про те, що Приватна організація на підставі договору про управління майновими авторськими правами, ліцензійного договору та наданого каталогу, що містять характеристики творів за формою, встановленою додатком до договору, наділена повноваженнями на управління майновими правами суб’єкта авторського права – позивача у справі, зокрема щодо спірних музичних творів. При цьому зазначені правочини на час фіксації порушення були чинними, недійсними не визнавалися. У цій частині рішення судів попередніх інстанцій в касаційному порядку не оскаржувалося.
До предмета доказування у цій справі належав факт неправомірного використання відповідачем об’єктів авторського права – спірних музичних творів.
Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що відеозапис фіксації факту порушення відповідачем авторських прав проводився у приміщенні кафе, в якому звучали відповідні музичні твори для фонового озвучення приміщення закладу. Тож, позивачем доведено, а відповідачем не спростовано факт публічного виконання зазначених музичних творів у приміщенні кафе, в якому відповідач здійснює підприємницьку діяльність. Доказів на підтвердження надання дозволу особою, яка має виключне право дозволяти використання таких об’єктів авторського права, матеріали справи не містять.
Що ж до посилання відповідача на використання ним фонограм, тобто об’єктів суміжних прав на підставі договору, укладеного з Всеукраїнською громадською організацією «Агентство охорони прав виконавців», а не об’єктів авторського права, оскільки на відеозаписі, наданому позивачем, не зафіксовано виконавця твору, який його виконує за допомогою інструмента чи співу, КГС ВС зазначив таке .
Скаржником у доводах касаційної скарги не враховано, що публічне виконання фонограми не може свідчити про відсутність порушення авторського права лише через те, що автором та виконавцями не здійснювалося таке виконання особисто.
Отримання дозволу на використання суміжних прав не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення авторських прав, оскільки під час публічно го виконання музики в публічному закладі за допомогою будь-яких пристроїв і процесів відбувається одночасне використання декількох об’єктів прав, у даному випадку зокрема об’єктів авторського права – музичних творів з текстом (стаття 8 Закону), об’єктів суміжних прав –виконань музичних творів, фонограм із записом виконань музичних творів (стаття 35 Закону).
При цьому авторські права не можуть «поглинатися» суміжними правами, як і суміжні права не «поглинаються» авторськими правами. Правомірне використання об’єктів суміжних прав не звільняє користувача від обов’язку врегулювати з автором чи з іншим суб’єктом авторського права питання про використання об’єктів авторських прав шляхом отримання відповідної згоди, сплати винагороди за використання саме об’єктів авторського права.
Спір у цій справі, як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, стосується правомірності використання відповідачем об’єктів авторського права та стягнення компенсації за порушення майнових авторських прав суб’єкта авторського права і не стосується питання порушення суміжних прав.
Ураховуючи наведене, КГС ВС погодився з висновком судів попередніх інстанцій про порушення відповідачем майнових авторських прав суб’єкта авторського права у зв’язку з неправомірним використанням спірних музичних творів.
Детальніше з текстом постанови КГС ВС від 30.04.2020 у справі No 921/441/18 можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/89038532.