Під час розгляду справ про видачу обмежувального припису не визначаються права та обов’язки батьків стосовно дітей, а заперечення можливості видачі обмежувального припису стосовно одного з батьків позбавляє скривдженого гарантій на спеціальні засоби правового захисту, які передбачені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
17 лютого 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису, заінтересовані особи: ОСОБА _2, ОСОБА_3, Орган опіки та піклування районної державної адміністрації.
Звертаючись до суду з позовом,ОСОБА 1 зазначила, що 26 червня 2019 року шлюб між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 розірвано. Під час шлюбу у них народилася дитина – ОСОБА 5. Під час розлучення та після розірвання шлюбу ОСОБА_2 став поводити себе надмірно агресивно у спілкуванні із заявником та членами її родини на очах малолітньої доньки, що дуже засмучувало дитину, викликало в неї тривожність та замкнутість.
Колишній чоловік протягом тривалого часу ображає заявницю, застосовує до неї фізичну силу в присутності малолітньої дитини, систематично вчиняє психологічне насильство, яке полягає у залякуванні та переслідуванні колишньої дружини та дитини. Поведінка ОСОБА_2 негативно впливає на здоров`я та працездатність заявниці, яка у зв`язку з постійними сварками перебуває в стані занепокоєння. 07 серпня 2019 року ОСОБА_1 разом зі своєю матір`ю повертались з прогулянки. Під час виходу з ліфту її, її матері,ОСОБА_3, та дитини ОСОБА_2 розбризкав невідому хімічну речовину в очі, чим дезорієнтував заявницю, та, силоміць вирвавши дитину з рук, зник на автомобілі в невідомому напрямку.
ОСОБА_1 просила суд визнати ОСОБА_2кривдником, а її та малолітню дитину постраждалими від домашнього насильства. Застосувати до ОСОБА 2 приписи пункту 5 частини першої статті 430 ЦПК України та допустити негайне відібрання дитини від нього та будь-яких третіх осіб для повернення дитини, до попереднього місця проживання з матір’ю. Видати обмежувальний припис строком на 6 місяців,за боронивши ОСОБА_2: перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою, та дитиною; наближатися на відстань 100 метрів до місяця проживання та місця навчання малолітньої дитини, до місяця проживання та роботи заявниці; розшукувати та/або переслідувати малолітню дитину та заявницю, якщо вона/вони за власним бажанням перебуватимуть у невідомому кривднику місці; на строк дії обмежувального припису обмежити спілкування з постраждалою дитиною шляхом заздалегідь узгодженого та встановленого графіку, в обов’язковій присутності матері.
Ухвалою районного суду заяву ОСОБА_1 задоволено. Рішення районного суду мотивовано тим, що на підтвердження фактів сімейного насильства стосовно заявниці та малолітньої дитини ОСОБА_1 надала суду письмові докази щодо багаторазових звернень заявника до управління поліції, які містять в собі повідомлення про наявні факти насилля в сім`ї, яке має регулярний характер, витяги з Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі – ЄРДР) про порушені кримінальні провадження. Тому існує високий рівень вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення щодо постраждалих осіб,у зв`язку з чим суд вважав доведеними підстави для застосування та видачі обмежувального припису. Визнано ОСОБА_1 та малолітню дитину,ОСОБА_5, постраждалими особами від домашнього насильства.
Постановою апеляційного суду ухвалу суду першої інстанції в частині встановлення обмежувальних приписів стосовно ОСОБА_1 залишено без змін, у всіх інших скасовано. Рішення суду апеляційної інстанції обґрунтоване тим, що обставини, які містять ознаки фізичного, економічного чи психічного насильства стосовно малолітньої дитини в розумінні Закону України від 07 грудня 2017 року No 2229-VIII«Про запобігання та протидію домашньому насильству»(далі – Закон No 2229-VIII), не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи апеляційним судом та не дають підстави для висновку про необхідність видання обмежувального припису щодо ОСОБА_5. Сам факт відібрання ОСОБА 2дитини для проживання з ним до вирішення спору про визначення місця проживання дитини не може бути доказом вчинення батьком проти дитини фізичного, економічного чи психічного насильства. Інших доказів на підтвердження відповідних обставин заявниця не надала.
Верховний Суд касаційну скаргу задовольнив частково, постанову апеляційного суду в частині видачі обмежувального припису стосовно малолітньої ОСОБА_5 скасував, а ухвалу районного суду в цій же частині залишив у силі з огляду на таке.
Враховуючи положення Закону No 2229-VIII, обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи(на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, що виконує захисну та запобіжну функції,і спрямований на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених зазначеним Законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях.
Під час вирішення питання щодо застосуванні заходів тимчасового обмеження прав кривдника суд на підставі установлених обставин справи та оцінки факторів небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства має о цінити пропорційність вручання у права і свободи особи,враховуючи, що ці заходи пов`язані із протиправною поведінкою такої особи.
Суд першої інстанції, враховуючи установлені обставини та надані сторонами докази, зокрема, зміст поданих заяв до правоохоронних органів та служби у справах дітей та сім`ї районної в м. Києві державної адміністрації, неспростування ОСОБА_2 самого факту вчинення ним відповідного діяння стосовно ОСОБА_1уприсутності малолітньої ОСОБА_5, вважав встановленими обставини про факти насильства ОСОБА_2 щодо заявника та малолітньої дитини – ОСОБА_5.
Апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції, що заявницею документально підтверджено застосування кривдником до неї фізичного насильства, а саме завдання легких тілесних ушкоджень, що підтверджено висновком експертного дослідження. У матеріалах справи також наявний протокол про прийняття заяви про кримінальне правопорушення на іншу подію про те, що 07 серпня 2019 року приблизно о 20 годині ОСОБА_2 силою забрав їхню трирічну дитину та поїхав у невідомому напрямку не повідомивши про місце перебування дитини. Відповідно до наявної у матеріалах справи відповіді управління поліції заявницю повідомлено, що її заяви зареєстровані в журналі єдиного обліку, розглянуті відповідно до Закону України «Про звернення громадян», як такі, що не містять ознак кримінального правопорушення та передані на архівне зберігання.
Визначення формою домашнього насильства над дитиною у розумінні Закону і випадку, коли дитина стала свідком (очевидцем) насильства, та встановлення судом обмежувального припису із застосуванням заходів тимчасового обмеження прав кривдника, визначених частиною другою статті 26 Закону No 2229-VIII, є легітимним заходом втручання у права та свободи особи. Під час вирішення питання щодо застосування такого заходу суд на підставі установлених обставин справи та оцінки факторів небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства має оцінити пропорційність втручання у права і свободи особи,враховуючи, що ці заходи пов’язані із протиправною поведінкою такої особи. Тому посилання апеляційного суду на статтю 141СК України і на те, що між колишнім подружжям ОСОБА_1 та ОСОБА_2 існує спір щодо визначення місця проживання дитини та зазначення, що мати,батько мають рівні права та обов’язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою; розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов’язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п’ятою статті 157 цього Кодексу, є помилковим, оскільки під час розгляду справ про видачу обмежувального припису не визначаються права та обов’язки батьків стосовно дітей, а заперечення можливості видачі обмежувального припису стосовно одного з батьків позбавляє позивача гарантій на спеціальні засоби правового захисту, які передбачені Законом No 2229-VIII.
Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 17 лютого 2021 року у справі No753/19409/19 (провадження No 61-6763св20) можна ознайомитися за посиланням https:// reyestr.court.gov.ua/Review/95066934