Другий апеляційний адміністративний суд розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду у місті Харкові справу за апеляційною скаргою інспектора взводу № 2 роти № 3 БПП в м. Кременчуці УПП в Полтавській області лейтенанта поліції Богомоленка Антоніни Анатоліївни на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 01 червня 2021 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до інспектора взводу № 2 роти № 3 БПП в м. Кременчуці УПП в Полтавській області лейтенанта поліції Богомоленка Антоніни Анатоліївни, Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, –
В с т а н о в и в:
02.03.2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, яким просить скасувати постанову відповідача інспектора взводу № 2 роти № 3 БПП в м. Кременчуці УПП в Полтавській області лейтенанта поліції Богомоленка А.А. (далі – поліцейський) від 21.02.2021 року серії ДПО18 № 691997 про накладання на нього адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, якою він підданий адміністративному стягненню у вигляді штрафу у розмірі 255 грн. на підставі ч. 1 ст. 122 КУпАП, та провадження у справі закрити.
В обґрунтування вимог позивач зазначає, що зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що нібито він, 21.02.2021 року об 16. год. 08 хв. в м. Кременчук по просп. Свободи, 68 А, керуючи транспортним засобом FORD EDGE, номерний знак НОМЕР_1 , перевищив встановлені обмеження швидкості руху транспортних засобів на 24 км/год, чим порушив п. 12.4 Правил дорожнього руху України (далі – ПДР України).
Позивач зазначив, що в порушення вимог ч. 3 ст. 283 КУпАП у постанові по справі про адміністративне правопорушення не зазначено відомостей про технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис правопорушення, та не вказано про те, чи взагалі таке фіксування проводилось.
Також, позивач зазначив, що незаконно розглянувши справу на місці зупинки транспортного засобу, інспектор Богамоленко А.А. не дала йому можливості у повному обсязі скористатися своїми правами, передбаченими ст. 268 КУпАП. Крім того, розгляд справи на дорозі, на місці зупинки транспортного засобу, унеможливило виконання вимог ст. 245 КУпАП щодо всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи. Також, у графі 2 оскаржуваної постанови вказано місце розгляду справи просп. Свободи, 69 А м. Кременчук, а в п. 6 оскаржуваної постанови вказано, що він рухався по просп. Свободи, 68 А м. Кременчук.
Крім того, позивач зазначив, що про відсутність правових підстав для використання лазерного вимірювача швидкості TruCAM, оскільки автоматичний режим передбачає роботу виключно з триноги або штативу, обирається за допомогою системних опцій і не допускає втручання людини в процес фіксації правопорушень, інакше результат виміру швидкості можна поставити під сумнів. Також, позивач зазначив, що вимірювач швидкості руху TruCAM є виключеним з Переліку технічних засобів, що використовуються в підрозділах МВС для виявлення та фіксування порушень правил дорожнього руху.
У відзиві на адміністративний позов відповідач інспектор взводу № 2 роти № 3 БПП в м. Кременчуці УПП в Полтавській області лейтенанта поліції Богомоленко А.А., не погоджуючись з вимогами ОСОБА_1 , зазначає, що 21.02.2021 року нею винесено постанову серії ДПО18 № 691997 у справі про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 255,00 грн. за те, що позивач цього дня, близько 16 год. 08 хв., керуючи транспортним засобом FORD EDGE, номерний знак НОМЕР_1 в м. Кременчук по просп. Свободи, 68 А, рухався зі швидкістю 74 км/год., при цьому перевищив встановлену швидкість руху в населеному пункті на 24 км/год., швидкість вимірювалась приладом TruCAM ТС 000344, бодікамера ВІ01113, чим порушив п. 12.4 ПДР України.
Відповідач зазначив, що посилання позивача в адміністративному позові на відсутність у вказаному місці дорожнього знаку 5.70 «Фото, відеофіксування порушень ПДР» не заслуговують на увагу, оскільки дана обставина не відповідає дійсності, що підтверджується доданими до відзиву фотознімками дорожнього знаку, той факт, що водій під час руху на транспортному засобі не бачив вказаного дорожнього знаку не спростовує факту вчиненого ним правопорушення та не звільняє його від адміністративної відповідальності, так як п.п. 12.4 ПДР України, який порушив позивач, встановлює максимально дозволену швидкість руху для транспортних засобів в населеному пункті 50 км/год.
Також, позивач зазначив, що помилковим є судження позивача в позовній заяві щодо відсутності у працівників поліції, законодавчо закріпленого права застосовувати прилад TruCAM, тримаючи його в руках, оскільки відповідно до свідоцтва про повірку законодавчо регульованого засобу вимірюваної техніки № 22-01/17941, виданого ДП «Укрметртестстандарт» від 14.02.2019 року та чинного до 24.12.2020 року, лазерний вимірювач швидкості транспортних засобів LTI20/20 №ТС000344 працює також в ручному режимі, має визначену максимальну допустиму похибку при вимірюванні швидкості в ручному режимі +_ 2 км/год. в діапазоні від 2 км/год. до 200 км/год; +_1 % в діапазоні від 201 км/год. до 320 км/год (відомості щодо характеристик вимірюваної техніки). ДП «Укрметртестстандарт» в листі № 22-38/49 від 01.10.2019 року зазначив, що лазерний вимірювач TruCAM відноситься до ручних вимірювачів швидкості транспортних засобів (ТЗ), тобто конструктивно створений для утримання в руках під час вимірювання.
Крім того, відповідач зазначив, що посилання позивача на допущення поліцейським описки щодо місця вчинення адміністративного правопорушення жодним чином не спростовують факт порушення ним вимог п.п. 12.4 ПДР України та не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної ним постанови. Фотознімком з приладу TruCAM ТС 000344 підтверджується порушення позивачем п.п. 12.04. ПДР України саме в м. Кременчук по просп. Свободи, 69 А .
Також, відповідач зазначив, що засоби вимірювальної техніки, які були ввезені на територію України та введені в експлуатацію до моменту виключення їх із вказаного Державного реєстру, дозволяється застосовувати, оскільки в даному випадку закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії. Наразі єдиною та визначальною вимогою діючого законодавства у сфері метрології та метрологічної діяльності до засобів вимірювальної техніки, які вже введено в експлуатацію, є необхідність здійснення їх повірки.
У відзиві на адміністративний позов відповідач Департамент патрульної поліції Національної поліції України, не погоджуючись з вимогами ОСОБА_1 , зазначає аналогічні доводи, зазначені поліцейським у відзиві на адміністративний позов.
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 01.06.2021 року частково задоволений адміністративний позов ОСОБА_1 .
Так, судовим рішенням скасовано постанову серії ДПО18 № 691997 від 21.02.2021 року про накладення на позивача ОСОБА_1 адміністративного стягнення за ч. 1 ст. 122 КУпАП у виді штрафу в розмірі 255 грн, закривши провадження у справі.
У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Висновок суду вмотивований тим, що на підтвердження винуватості ОСОБА_1 відповідачем – 1 разом з відзивом на адміністративний позов долучені фотознімки та відеофіксацію приладу TruCAМ від 21.02.2021 року, які не зазначені у спірній постанові, що позбавляє суд можливості оцінити його, як належний та допустимий доказ у справі. Таким чином, відповідачем – 1, який розглянув справу не виконано вимогу щодо посилання у постанові про накладення стягнення на докази, які в повній мірі підтверджують факт скоєння адміністративного правопорушення позивачем.
Також, суд зазначив, що відповідачем не надано жодних доказів щодо способу використання, закріплення приладу TruCam, яким здійснено вимірювання швидкості руху автомобіля позивача.
Суд знайшов необґрунтованим посилання відповідача – 1 на лист ДП «Укрметртестстандарт» № 22-38/49 від 01.10.2019 року, де зазначено, що вимірювач швидкості TruCam відноситься до ручних вимірювачів швидкості транспортних засобів, оскільки вказаний лист не є нормативно-правовим актом, який змінює чи припиняє порядок використання та розміщення засобів автоматичної фото- і відеотехніки для фіксації виявлених порушень правил дорожнього руху.
Не погоджуючись із судовим рішенням, в апеляційній скарзі відповідач інспектор взводу № 2 роти № 3 БПП в м. Кременчуці УПП в Полтавській області лейтенанта поліції Богомоленка А.А., посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судове рішення та прийняти нове про відмову у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 .
Вимоги апеляційної скарги відповідач обґрунтовує фактично аналогічними доводами, що наведені ним у відзиві на позов.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а рішення суду, – без змін.
За приписами ст. 268 КАС України у справах, визначених статтями 273 – 277, 280 – 283, 285 – 289 цього Кодексу, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки на офіційну електронну адресу, а за її відсутності – кур`єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв`язку (ч. 1 ст. 268 КАС України).
Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду (ч. 2 ст. 268 КАС України).
Неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій (ч. 3 ст. 268 КАС України).
Відповідно до ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308).
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язкової підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308).
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а судове рішення відповідно до положень ст. 316 КАС України слід залишити без змін, з наступних підстав.
Судом установлено, що постановою поліцейського від 21.02.2021 року серії ДПО18 № 691997 позивача ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1ст. 122 КУпАП та застосовано стягнення у вигляді штрафу в розмірі 255 грн. за те, що він цього дня, близько 16 год. 08 хв., керуючи транспортним засобом FORD EDGE, номерний знак НОМЕР_1 , в м. Кременчук по просп. Свободи, 69 А, рухався зі швидкістю 74 км/год., перевищуючи встановлену швидкість руху на 24 км/год., чим порушив п. 12.4 ПДР України, за що передбачена адміністративна відповідальність за ч. 1 ст. 122 КУпАП (а.с. 11).
В якості доказу вчинення водієм зазначеного адміністративного правопорушення додано відеозаписи TruCAM ТС 000344, бодікамера ВІ01113, які і зазначені в оскаржуваній постанові (а.с. 49).
Погоджуючись із висновком суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Порядок початку руху, зміни руху за напрямком, розташування транспортних засобів і пішоходів, вибору швидкості руху та дистанції, обгону та стоянки, проїзду перехресть, пішохідних переходів і залізничних переїздів, зупинок транспортних засобів загального користування, користування зовнішніми світловими приладами, правила пересування пішоходів, проїзд велосипедистів, а також питання організації руху та його безпеки на території України відповідно до ст. 41 Закону України від 30.06.1993 року № 3353-XII «Про дорожній рух» (далі – № 3353-XII) регулюються ПДР України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року № 1306.
Юридичні та фізичні особи, винні в порушенні законодавства про дорожній рух, відповідних правил, нормативів і стандартів, несуть відповідальність згідно з законодавством України (ст. 53 Закону № 3353-XII).
Пункт 1.10 ПДР України визначає значення термінів, зокрема: населений пункт забудована територія, в`їзди на яку і виїзди з якої позначаються дорожніми знаками 5.45 “Населений пункт”, 5.46 “Кінець населеного пункта”, 5.47 “Населений пункт”, 5.48 “Кінець населеного пункта”.
Водночас, п. 12.4 ПДР України передбачає, що у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.
Частина 1 ст. 122 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками.
Провадження в справах про адміністративні правопорушення врегульовано розділом IV КУпАП.
Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення які стосуються правил дорожнього руху, зокрема ч. 1, 2, третя і 5 статті 122.
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
За приписами ч. 1 ст. 8 Закону України від 02.07.2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі – Закон № 580-VIII) поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Згідно п. 8 ч. 1 ст. 23 Закону № 580-VIII поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Окрім того, ч. 2 ст. 283 КУпАП визначено загальні вимоги до постанови про накладення адміністративного стягнення, яка має містити інформацію щодо особи правопорушника та обставин скоєння нею правопорушення.
Частиною 3 ст. 283 КУпАП встановлюють, що постанова у справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, крім даних, визначених ч. 2 цієї статті, має містити також відомості, зокрема відомості про технічний засіб, яким здійснено фото- або відеозапис.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно з ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Стаття 280 КУпАП закріплює обов`язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.
Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото – і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
В розумінні ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.
Частиною 2 ст. 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
З наведеної норми слідує, що при прийнятті суб`єктом владних повноважень відповідного рішення таке рішення повинно містити інформацію про докази, які підтверджують викладені в ньому факти. У випадку ж відсутності покликань на певні докази, що підтверджують факт викладеного порушення суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення.
Із змісту оскаржуваної постанови слідує, що позивач порушив швидкісний режим, визначений п. 12.4 ПДР України більш ніж на 24 км/год. При цьому, в оскаржуваній постанові відповідач покликався на доказ, який підтверджує обставини щодо перевищення швидкості руху транспортним засобом під керуванням позивача це здійснення вимірювання швидкості руху приладом TruCAM ТС 000344.
З вказаних матеріалів фото та відеофіксації вбачається, що транспортний засіб FORD EDGE, номерний знак НОМЕР_1 , в м. Кременчук по просп. Свободи, 69 А рухався зі швидкістю 74 км/год., швидкість виміряна лазерним вимірювачем швидкості TruCAM ТС 000344.
Також, колегія суддів зазначає, що зазначення поліцейським в оскаржувані постанові неправильного номера будинку по просп. Свободи у м. Кременчук не спростовує порушення позивачем вимог п. 12.4 ПДР України, та є опискою, оскільки як установлено судом правопорушення вчинено 21.02.2021 року о 16 год. 08 хв. по просп. Свободи, 69 А в м. Кременчук.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 24.12.2019 року у справі № 459/1801/17, від 28.11.2018 року у справі № 537/1214/17.
Крім того, колегія суддів зазначає, що за правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 14.02.2018 року по справі 536/583/17, у визначених законодавством випадках допускається скорочене провадження у справах про адміністративні правопорушення, яке передбачає, зокрема, фіксацію адміністративного правопорушення і накладення адміністративного стягнення на правопорушника безпосередньо місці його вчинення. Застосування процедури скороченого провадження у випадках, визначених законом, не призводить до порушення процесуальних прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, закріплених в КУпАП.
При цьому, судом враховано положення ст. 40 Закону № 580-VIII, якою передбачено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою забезпечення дотримання ПДР.
Дослідивши наданий відповідачем до матеріалів справи відеозапис суд встановив, що на рухомий автомобіль FORD EDGE, номерний знак НОМЕР_1 наведено ціль та здійснювався замір швидкості. В цей момент видно значне дрибіжання приладу TruCam, що може свідчити про проведення моменту фіксації швидкості автомобіля TruCAM з руки (рук). Така вібрація приладу TruCam, може дати більшу похибку, а ніж передбачено свідоцтвом про повірку, що ставить під сумнів зафіксовану швидкість руху автомобіля, яким керував позивач.
Відповідачем не надано жодних доказів щодо способу використання, закріплення приладу TruCAM, яким поліцейський здійснював вимірювання швидкості руху автомобіля позивача.
Враховуючи вищевикладені положення ст. 40 Закону № 580-VIII при проведенні фіксації швидкості певного транспортного засобу автоматична фото – і відеотехніку повинна бути розміщена в порядку визначеному вказаною нормою Закону (стаціонарно вмонтованим способом), натомість ручне розміщення засобів автоматичної фото – і відеотехніки для вимірювання та фіксації швидкості суперечить приписам ст. 40 названого Закону.
Водночас, колегія суддів зазначає, що законодавчо не визначено іншого способу та порядку використання лазерних вимірювачів TruCam працівниками патрульної поліції ніж розміщення виключно в порядку ст. 40 Закону № 580-VIII, а лист директора ДП «Всеукраїнський державний науково-виробничий центр стандартизації, метрології, сертифікації та захисту прав споживачів» від 01.10.2019 року за вих. № 22-38/49 (а.с. 45-46) про використання лазерного вимірювача швидкості TruCam для фіксації правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху не є нормативно-правовим актом, який змінює чи припиняє порядок використання та розміщення засобів автоматичної фото- і відеотехніки для фіксації виявлених порушень правил дорожнього руху.
Відповідно до ст. 62 Конституції України, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь.
З урахуванням тієї обставини, що судам першої та апеляційної інстанції відповідачем не надано будь-яких доказів щодо способу використання, закріплення приладу TruCAM, яким поліцейський здійснював вимірювання швидкості руху автомобіля позивача, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення вимог апеляційної скарги поліцейського, та не вбачає підстав для скасування судового рішення.
Інші доводи учасників справи на висновки колегії суддів не впливають.
При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах “Салов проти України” (№ 65518/01; пункт 89), “Проніна проти України” (№ 63566/00; пункт 23) та “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ч. 1 ст. 316 КАС України).
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
На підставі наведеного, керуючись статтями 13, 23, 31, 268, 269, 286, 271, 272, 292, 293, 308, 310, 313, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, –
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу інспектора взводу № 2 роти № 3 БПП в м. Кременчуці УПП в Полтавській області лейтенанта поліції Богомоленка Антоніни Анатоліївни залишити без задоволення, а рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 01 червня 2021 року, – без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.