Посада директора центру зайнятості не належить до держслужби і спір про скасування дисциплінарного стягнення підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства: відступ ВП ВС

Велика Палата Верховного Суд у відступила від власного правового висновку щодо юрисдикції спору між посадовою особою установи, що реалізує державну політику в сфері зайнятості населення, та цією установою.

7 квітня 2021 року Велика Палата Верховного Суду розглянула касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Київського обласного центру зайнятості (далі – Київський ОЦЗ) про визнання протиправними й скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, і прийняла постанову, в якій зазначила таке.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Наказом Київського ОЦЗ від 05 грудня 1997 року No 179-к позивача з 08 грудня 1997 року призначено на посаду директора Білоцерківського міського центру зайнятості (на час виникнення спірних правовідносин – Білоцерківський МРЦЗ).

Наказом Київського ОЦЗ від 11 квітня 2019 року No 179-к за порушення пункту 11 Положення,Правил внутрішнього трудового розпорядку позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани.

Наказом Київського ОЦЗ від 11 травня 2019 року No 225-к за порушення пункту 11 Положення, Правил внутрішнього трудового розпорядку позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани.

Наказом Київського ОЦЗ від 23 травня 2019 року No 250-к за недотримання вимог Положення, Правил внутрішнього трудового розпорядку позивача звільнено з посади директора Білоцерківського МРЦЗ відповідно до пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України.

Вважаючи вказані вище накази відповідача No 225-к та No 250-к протиправними і такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся до суду із цим позовом.

ОЦІНКА СУДУ

Як встановлено матеріалами справи, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання протиправними і скасування наказів Київського ОЦЗ від 11 травня 2019 року No 225-к «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1» та від 23 травня 2019 року No 250-к «Про звільнення ОСОБА_1», поновлення позивача на посаді директора Білоцерківського МРЦЗ, а також зобов’язання відповідача виплатити на його користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу починаючи з 24 травня 2019 року.

Пунктом 2 частини другої статті 3 Закону України від 10 грудня 2015 року No 889-VIII «Про державну службу» (далі – Закон No 889-VIII) установлено, що дія цього Закону поширюється на державних службовців міністерств та інших центральних органів виконавчої влади.

На підставі пункту 1 розділу I Положення про державну службу зайнятості, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 15 грудня 2016 року No 1543 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 28 грудня 2016 року за No 1723/29853; далі – Положення No 1543), чинного на момент виникнення спірних правовідносин, державна служба зайнятості (далі – Служба) є централізованою системою державних установ, діяльність якої спрямовується та координується Міністерством соціальної політики України.

За нормами пункту 2 вказаного розділу Положення No 1543 Служба складається, зокрема, з Державної служби зайнятості (Центрального апарату), Центру зайнятості Автономної Республіки Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських центрів зайнятості (далі – регіональні центри зайнятості), міських, районних і міськрайонних центрів зайнятості (далі – базові центри зайнятості).

Відповідно до пункту 1 Положення Білоцерківський МРЦЗ є державною установою у централізованій системі державних установ Служби.

Згідно з пунктом 9 Положення Білоцерківський МРЦЗ очолює директор, який призначається на посаду та звільняється з посади головою Служби за погодженням з головою відповідної місцевої державної адміністрації. З директором центру зайнятості укладається контракт на строк до3 років за результатами конкурсу.

На підставі пункту 1 розділу V Положення No 1543 базові центри зайнятості є неприбутковими державними установами, підпорядкованими та підзвітними регіональному центру зайнятості, які створюються за рішенням голови Центрального апарату Служби.

За нормами пункту 15 частини третьої статті 3 Закону No 889-VIII дія цього Закону не поширюється на працівників державних підприємств, установ, організацій, інших суб’єктів господарювання державної форми власності, а також навчальних закладів, заснованих державними органами.

Оскільки базові центри зайнятості створюються за рішенням голови Центрального апарату Служби, посада директора базового центру зайнятості є посадою, на яку не поширюється дія Закону No 889-VIII.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 27 лютого 2015 року був ознайомлений під особистий підпис із попередженням про зміну істотних умов праці, у якому йшлося про те, що у зв’язку з втратою чинності розпорядженням Кабінету Міністрів України від 04 червня1994 року No 410-р про віднесення посад працівників державної служби зайнятості до відповідних категорій посад державних службовців, з набранням чинності наказом Міністерства соціальної політики України від 16 грудня 2014 року No 1043 «Про умови оплати праці працівників держав служби зайнятості», з уведенням у дію нових структури і штатного розпису Білоцерківського МРЦЗ у 2015 році, які містять перелік посад, що не відносяться до категорії посад державних службовців, посаду директора базового центру зайнятості виключено з посад державних службовців.

Отже, перебуваючи у трудових відносинах з Київським ОЦЗ, ОСОБА_1 втратив статус державного службовця, про що був ознайомлений під особистий підпис 27 лютого 2015 року, а тому його посада директора Білоцерківського МРЦЗ не відноситься до посад публічної служби.

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає помилковими висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що цей спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Водночас Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах стосовно юрисдикції спору,викладеного в її постанові від 05 червня 2019 року у справі No 754/15544/17-ц (провадження No 14-202цс19), відповідно до якого спір за позовом заступника голови Центрального апарату Служби до Державної служби зайнятості про скасування дисциплінарного стягнення є публічно-правовим спором, оскільки,як убачається зі змісту вказаної постанови Великої Палати Верховного Суду, позивач у цій справі не займав посаду, віднесену до посад державної служби, а тому в розумінні пункту 2 частини першої статті 19 КАС України цей спір не був пов’язаним з проходженням публічної служби.

Детальніше з текстом ВП ВС від 7 квітня 2021 року у справі No 320/2654/19 можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/96669492.