Позивач указав, що після смерті матері у 1998 році відкрилася спадщина, він є спадкоємцем першої черги за законом, прийняв спадщину, оскільки проживав разом з матір’ю на час її смерті. Також на той час із ними проживав батько позивача, який не перебував у зареєстрованому шлюбі з його матір’ю.
Подавши у 2020 році заяву про прийняття спадщини після смерті батька, позивач дізнався, що у 2012 році батько отримав свідоцтво про право на спадщину після смерті матері за законом на підставі довідок сільської ради про спільне проживання зі спадкодавицею, після чого заповів майно відповідачці.
Позивач просив суд визнати недійсним видане його батьку свідоцтво про право на спадщину, оскільки батько не є спадкоємцем першої черги після смерті матері, тому що не був з нею одружений.
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні обґрунтованого позову через пропуск без поважних причин позовної давності, про застосування якої заявив відповідач. Апеляційний суд скасував рішення районного суду, задовольнив позов, вказавши, що позов є негаторним і на нього не поширюється позовна давність.
Об’єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду скасувала постанову апеляційного суду, залишила в силі рішення суду першої інстанції. Забезпечуючи єдність судової практики, ОП КЦС зробила такі правові висновки.
Негаторний позов – це позов власника, який фактично володіє майном, про усунення перешкод у користуванні чи розпорядженні цим майном. Зазначений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов’язані з позбавленням його володіння майном.
Натомість факт видачі свідоцтва про право на спадщину та реєстрація права власності на спадкове майно за одним із спадкоємців створює ситуацію, за якої другий зі спадкоємців позбавляється права на спадщину загалом та не може оформити своє право зокрема.
У приватному праві не передбачено нікчемності для свідоцтва про право на спадщину. У ЦК України закріплено тільки можливість пред’явити вимогу про визнання недійсним такого свідоцтва (ст. 1301). Оспорювання свідоцтва про право на спадщину відбувається тільки за ініціативою заінтересованої особи шляхом пред’явлення вимоги про визнання його недійсним (позов про оспорювання свідоцтва).
Положеннями гл. 19 ЦК України встановлено загальне правило про поширення позовної давності на всі цивільно-правові вимоги, окрім тих, що зазначені у ст. 268 ЦК України як виняток.
У ч. 1 ст. 268 ЦК України законодавець визначив, на які позовні вимоги не поширюється позовна давність. У ч. 2 цієї статті закріплено, що законом можуть бути встановлені також інші вимоги, на які не поширюється позовна давність. Серед переліку вимог, на які відповідно до закону позовна давність не поширюється, немає вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину.
Факт видачі спадкоємцю свідоцтва про право власності в порядку спадкування на спадкове майно, право на яке має інший спадкоємець, або видача свідоцтва особі, яка не має прав на спадщину, доводить порушення прав та інтересів особи, і саме тому перебіг позовної давності необхідно пов’язувати із фактом видачі свідоцтва про право на спадщину другому із спадкоємців (чи особі, яка не є спадкоємцем), а в разі якщо особа, права та інтереси якої порушені видачею такого свідоцтва, доведе, що про існування такого свідоцтва, яким порушуються її права, їй стало відомо пізніше, то перебіг позовної давності варто пов’язувати саме з таким моментом.
Факт неотримання позивачем свідоцтва про право на спадщину та невизначення законодавцем строку, протягом якого спадкоємець має оформити свої спадкові права, не може підтверджувати, що в такого спадкоємця не виникло право на позов, оскільки видача свідоцтва про право на спадщину іншому із спадкоємців (чи особі, яка не є спадкоємцем) перешкоджає завершенню оформлення його спадкових прав другому із спадкоємців, який не отримав свідоцтва про право на спадщину, а отже обґрунтовує виникнення у цього спадкоємця права на позов у матеріально-правовому аспекті.
Суд першої інстанції надав оцінку доводам позивача про поважність причин пропуску строку звернення до суду з позовом, урахувавши доводи відповідача про пропуск позовної давності, не встановив поважності причин такого тривалого пропуску. Позивач мав би довідатися про порушення свого права оспореним свідоцтвом про право на спадщину протягом розумного строку після моменту його видачі.
Постанова Верховного Суду від 5 вересня 2022 року у справі № 385/321/20 (провадження № 61-9916сво21) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/106533153.