Правила процесуального закону щодо надання можливості позивачу подати заяву про поновлення пропущеного строку слід застосовувати як на стадії відкриття провадження у справі, так і на стадії розгляду справи після відкриття провадження

Звернення до адміністративного суду з позовом після закінчення строків, установлених законом, не має безумовним наслідком повернення позовної заяви або залишення позову без розгляду. Так, статтею 123 КАС України передбачено, що передумовою настання відповідних наслідків для позивача є надання можливості останньому скористатися змогою подати заяву про поновлення пропущеного строку в разі її неподання або ж вказати інші причини поважності пропущеного строку, ніж ті, які були зазначені в первинній заяві про поновлення строку та визнані судом неповажними.

Крім того, аналогічні правила встановлено КАС України і при вирішенні питання щодо прийнятності апеляційних та касаційних скарг.

23 серпня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного
адміністративного суду розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 червня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 серпня 2019 року у справі No 826/2098/18 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони
України про зобов’язання вчинити дії.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Міністерства оборони України, в якому просив зобов’язати відповідача відкликати офіційний документ Міністерства оборони України – подання від 17.11.1993 р., про що повідомити позивача.

Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що рішенням Військового суду Київського гарнізону від 29.09.1999 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління кадрів Міністерства оборони України про спростування відомостей, що не відповідають дійсності і викладені неправдиво, які містяться у поданні від 17.11.1993, в задоволенні позовних вимог відмовлено у зв’язку з пропуском однорічного строку, передбаченого ст. 7 ЦК України, позовної давності до пред’явлення позову. Позивач вказував, що в цьому рішенні зазначено, що суд, згідно досліджених доказів, знаходить, що відомості стосовно ОСОБА_1 , які містяться в поданні від 17.11.1993, не відповідають дійсності і викладені неправдиво.

Позивач зазначав, що 06.02.2017 звернувся до Міністра оборони України з проханням вилучити з його особової справи оригінал подання від 17.11.1993
Головного управління кадрів Міністерства оборони України з посиланням на рішення Військового суду Київського гарнізону від 29.09.1999 та ч. 5 ст. 277 ЦК
України. Проте відповідачем листами від 12.04.2017 та 04.01.2018 повідомлено
позивача про відсутність у його особовій справі вказаного подання, а також про
відмову у задоволенні позовних вимог рішенням Військового суду Київського
гарнізону від 29.09.1999.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.06.2019, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.08.2019 позовну заяву залишено без розгляду.

Рішення судів мотивовані тим, що з моменту, коли позивач був ознайомлений з поданням Міноборони від 17.11.1993, до моменту його звернення до суду з позовом у цій справі минуло майже 20 років. Суди виходили з того, що жодних
поважних причин, які б об’єктивно унеможливили своєчасне подання ним позовної заяви у відповідності до процесуального законодавства, яке діяло станом на 1993 рік, коли йому стало відомо про порушення його прав та законних інтересів, або принаймні у 1999 році, коли він отримав рішення суду в іншій справі, та продовж наступних 14 років, ним не зазначено і будь-яких доказів суду не надано.

Верховний Суд касаційну скаргу задовольнив, скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направив справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

ОЦІНКА СУДУ

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 3 ст.123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку
звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття
провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення
пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави,
вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну
заяву без розгляду.

Колегія суддів зазначила, що у цій справі 17 січня 2019 року Окружним
адміністративним судом міста Києва було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи здійснювався за правилами
спрощеного позовного провадження без виклику сторін, таким чином позивач не був присутній під час розгляду справи та на час встановлення судом першої
інстанції факту пропуску строку, і не мав змоги надати до суду заяву про
поновлення строку.

Разом з тим, виходячи з системного аналізу положень статті 123 Кодексу
адміністративного судочинства України висновується, що звернення до адміністративного суду з позовом після закінчення строків, установлених
законом, не має безумовним наслідком повернення позовної заяви або залишення позову без розгляду.

Так, статтею 123 КАС України передбачено, що передумовою настання відповідних наслідків для позивача є надання можливості останньому скористатись можливістю подати заяву про поновлення пропущеного строку в разі її неподання, або ж вказати інші причини поважності пропущеного строку ніж ті, які були зазначені в первинній заяві про поновлення строку та визнані судом неповажними.

Крім того, аналогічні правила Кодексом адміністративного судочинства України встановлено і при вирішення питання щодо прийнятності апеляційних та касаційних скарг.

Верховний Суд дійшов висновку, що вказані правила процесуального закону щодо надання можливості позивачу подати заяву про поновлення пропущеного
строку або вказати інші причини поважності пропущеного строку, слід застосовувати як на стадії відкриття провадження у справі, так і на стадії розгляду справи після відкриття провадження у справі (частини 3,4 статті 123 КАС України).

Крім того, Верховний Суд відзначив, що оскільки ця справа розглядалась судом першої інстанції в порядку спрощеного провадження без виклику сторін, то в даному випадку суд першої інстанції дійшовши висновку, що позов було подано після закінчення встановлених законом строків, повинен був вжити всіх заходів щодо надання можливості позивачу звернутися із відповідною заявою про
поновлення пропущеного строку.

Верховний Суд вказав, що суд першої інстанції розглядаючи цю справу в порядку спрощеного провадження без виклику сторін, дійшов висновку про звернення з позовом після закінчення встановленого законом строку та залишив позов без розгляду не надавши позивачу можливість подати заяву про поновлення пропущеного строку з вказанням поважності причин такого пропуску, чим порушив вимоги статті 123 КАС України, а апеляційний суд на це уваги не звернув.

Зважаючи на встановлені судами обставини справи, Верховний Суд не погодився з висновками судів попередніх інстанцій про необхідність залишення
позову без розгляду, оскільки такий висновок без надання можливості позивачу
подати заяву про поновлення пропущеного строку є передчасним.

Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 23 серпня 2022 року у справі No 826/2098/18 можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/105871403.