Якщо компанія – експортер товару отримала сертифікати EUR.1 декларативно (повідомивши компетентні органи іноземної країни про походження товарів з території Європейського Союзу), але під час перевірки документально не змогла підтвердити походження вказаних товарів, то звідси випливає, що хоча сертифікати EUR.1 вважаються дійсними (видавалися), вони не пройшли належну перевірку, а тому не можуть застосовуватися для надання товарам преференційного режиму.
11 серпня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного
адміністративного суду розглянув касаційну скаргу Товариства з обмеженою
відповідальністю «Морган Феніче» на постанову Восьмого апеляційного
адміністративного суду від 11 травня 2022 року у справі No 460/8509/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Морган Феніче» до Поліської митниці Держмитслужби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Після завершення митного оформлення контролюючий орган звернувся до уповноваженого органу Республіки Польща щодо підтвердження автентичності та правильності декларацій інвойс, складених на інвойсах, а також сертифікатів з перевезення товару EUR.1, поданих для митного оформлення. За результатами
проведення перевірки цих документів про походження товару, уповноважений
орган Республіки Польща надав відповідь, що під преференційний режим не підпадають товари, вказані в деклараціях про походження та сертифікатах з перевезення EUR.1. Під час проведення перевірки експортер товарів не надав
жодних доказів чи документів, що дозволяють застосувати преференційні правила походження товарів.
Рівненський окружний адміністративний суд рішенням від 03 грудня 2021 року
повністю задовольнив позовну заяву. Суд першої інстанції виснувався на тому, що сертифікат з перевезення товару є офіційним документом, відповідно до якого настають чітко визначені законом юридичні наслідки, тому такий документ потребує визнання його нечинним, підробленим чи недійсним на підставі закону. Водночас відповідач не надав суду відповідних доказів цього. Тому суд визнав, що позивач дотримався умов режиму вільної торгівлі між Україною та Європейським Союзом і правомірно застосував тарифну преференцію за імпортованим товаром з країни Європейського Союзу, що підтверджується сертифікатами про походження EUR.1, виданими митним органом Республіки Польща, на підставі якого митний орган України здійснив митне оформлення товару.
Восьмий апеляційний адміністративний суд задовольнив апеляційну скаргу митниці, скасувавши рішення суду першої інстанції та прийнявши нову постанову,
якою відмовив у задоволенні позову. Суд апеляційної інстанції зазначив, що документи на імпортований товар, використані для визначення країни походження товарів, не можна взяти уваги для надання відповідних преференцій, оскільки під час проведення перевірки експортер товарів не надав жодних доказів чи документів, що дозволяють застосувати преференційні правила походження товарів.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення – без змін.
ОЦІНКА СУДУ
Якщо компанія-експортер товару отримала сертифікати EUR.1 декларативно
(повідомивши компетентні органи іноземної країни про походження товарів з території Європейського Союзу), але під час перевірки документально не змогла
підтвердити походження вказаних товарів, то хоча сертифікати EUR.1 і вважаються дійсними (видавалися), проте вони не пройшли належну перевірку, а тому не можуть застосовуватися для надання товарам преференційного режиму. Зазначення відомостей про характеристики товарів (преференційне походження), які відрізняються від даних, отриманих від уповноважених органів іноземних держав, призводить до безпідставного застосування преференційних ставок ввізного мита, замість застосування повних ставок ввізного мита та сплати митних платежів на підставі Митного тарифу України, затвердженого Законом України від 19 вересня 2013 року No 584-VII «Про Митний тариф України».
Положення норм, які встановлюють вимоги до запиту митного органу країни
імпорту не визначають обов’язкових умов щодо його оформлення в частині
обґрунтування сумнівів, що виникли в контролюючого органу, а мають диспозитивний характер. Згідно зі змістом пунктів 1, 2 статті 33 Протоколу I до «Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони» подальші перевірки підтверджень походження мають здійснюватися в довільному порядку або тоді, коли митні органи країни імпорту мають обґрунтовані сумніви в достовірності таких документів, статусі походження відповідних товарів або виконанні інших вимог цього Протоколу. З метою реалізації положень пункту 1 цієї статті митні органи країни імпорту мають повернути сертифікат з перевезення товару EUR.1 та інвойс, якщо він був поданий, декларацію інвойс або копії цих документів митним органам країни експорту, вказавши, якщо це доречно, причини запиту. Будь-які отримані документи й інформація, що вказують на недостовірність інформації, наведеної в підтвердженні походження, повинні бути передані на користь запиту про перевірку.
Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 11 серпня 2022 року у справі No 460/8509/21 можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/105693419.