Обслуговування місць загального користування (поза межами будинків та прибудинкових територій) та елементів благоустрою є предметом нормативної регламентації Закону України від 6 вересня 2005 року No 2807-ІV «Про благоустрій населених пунктів», яким установлений конкурсний порядок визначення балансоутримувача таких об’єктів 03 лютого 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду розглянув касаційну скаргу Богданівської сільської ради Броварського району Київської області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 травня 2019 року у справі No 320/5590/18 (провадження No К/9901/16805/19) за позовом ОСОБА_1 до Сільради, третя особа – Обслуговуючий кооператив «Об’єднання власників житлових будинків Нової Богданівки», про визнання протиправним та скасування рішення.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ
ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, у якому просила визнати протиправним та скасувати рішення 27 сесії VII скликання Сільради від 24.04.2018 No853-27-VII «Про визнання виконавцем послуг на території містечка малоповерхової забудови «Нова Богданівка в селі Богданівка Броварського району Київської області». На обґрунтування позовних вимог позивачем вказано, що спірним рішенням визнано Обслуговуючий кооператив виконавцем житлово-комунальних послуг та послуг з обслуговування місць загального користування та елементів благоустрою містечка малоповерхової забудови «Нова Богданівка» (далі – ММПЗ «Нова Богданівка»). Водночас, прийняття вказаного рішення відповідачем відбулося з порушенням норм чинного законодавства, зокрема, в порушення частини першої статті 15 Закону «Про благоустрій населених пунктів»відповідач визначив балансоутримувачем об’єктів загального користування, як об’єкту благоустрою населеного пункту ОК «Об’єднання співвласників житлових будинків Нової Богданівки» без проведення будь-якого конкурсного відбору.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, зазначив, що визначення виконавця послуг з обслуговування та утримання місць загального користування та елементів благоустрою повинно здійснюватися на конкурсних засадах, чинним законодавством не передбачено можливості умовно вважати частину території адміністративно-територіальної одиниці одним об’єктом, а також не допускається ототожнення щодо спірних правовідносин понять «визнання» та «визначення» виконавця послуг.
Верховний Суд залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
ОЦІНКА СУДУ
Згідно з частиною першою статті 5 Закону України від 6 вересня 2005 року No 2807-ІV «Про благоустрій населених пунктів» (далі– Закон No 2807-ІV)управління у сфері благоустрою населених пунктів здійснюють, зокрема, органи місцевого самоврядування та інші органи влади в межах їх повноважень.За правилами частини першої статті 10 Закону No 2807-ІV до повноважень сільських, селищних і міських рад у сфері благоустрою населених пунктів належить: 1) затвердження місцевих програм та заходів з благоустрою населених пунктів; 2) затвердження правил благоустрою територій населених пунктів; 3)створення в разі необхідності органів і служб для забезпечення здійснення спільно з іншими суб’єктами комунальної власності благоустрою населених пунктів, визначення повноважень цих органів (служб); 4)визначення на конкурсних засадах підприємств, установ та організацій (балансоутримувачів), відповідальних за утримання об’єктів благоустрою.
Приписи статті 13 Закону No 2807-ІV визначають, що до об’єктів благоустрою населених пунктів відносяться: 1) території загального користування: а) парки (гідропарки, лугопарки, лісопарки, парки культури та відпочинку, парки – пам’ятки садово-паркового мистецтва, спортивні, дитячі, історичні, національні, меморіальні та інші), рекреаційні зони, сади, сквери та майданчики; б) пам’ятки культурної та історичної спадщини; в) майдани, площі, бульвари, проспекти; г) вулиці, дороги, провулки, узвози, проїзди, пішохідні та велосипедні доріжки; ґ) пляжі; д) кладовища; е) інші території загального користування; 2) прибудинкові території; 3) території будівель та споруд інженерного захисту територій; 4) території підприємств, установ, організацій та закріплені за ними території на умовах договору. До об’єктів благоустрою можуть належати також інші території в межах населеного пункту.
При цьому згідно з частиною першою статті 15 вказаного Закону органи державної влади та органи місцевого самоврядування можуть утворювати підприємства для утримання об’єктів благоустрою державної та комунальної власності. У разі відсутності таких підприємств органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень визначають на конкурсних засадах відповідно до закону балансоутримувачів таких об’єктів.
Балансоутримувача, що здійснюватиме утримання і ремонт об’єкта благоустрою, який перебуває у приватній власності, визначає власник такого об’єкта благоустрою.
Системний аналіз наведених норм у своєму взаємозв’язку дає підстави для висновку про те, що органи місцевого самоврядування наділені правом утворювати підприємства для утримання об’єктів благоустрою державної та комунальної власності. Разом з тим у разі відсутності таких підприємств балансоутримувачі вказаних об’єктів визначаються, зокрема, органами місцевого самоврядування у межах своїх повноважень виключно на конкурсних засадах.
Верховний Суд зазначив, що території загального користування, зокрема, вулиці, дороги, провулки, площі, парки, сади, сквери, прибудинкові території та інші території загального користування не є приватною власністю. Отже, на момент виникнення спірних правовідносин процедура визначення виконавця послуг з утримання об’єктів благоустрою була регламентована Законом No 2807-ІV, відповідно до якого визначення балансоутримувача здійснюється на конкурсних засадах.
Верховний Суд дійшов висновку, що обслуговування місць загального користування (поза межами будинків та прибудинкових територій) та елементів благоустрою перебуває поза межами правового регулювання Закону України від 24 червня 2004 року No 1875-ІV «Про житлово-комунальні послуги»(чинним на момент виникнення спірних відносин)та є предметом нормативної регламентації Закону України від 6 вересня 2005 року No 2807-ІV «Про благоустрій населених пунктів», яким встановлений конкурсний порядок визначення балансоутримувача таких об’єктів.
Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 03 лютого 2021 року No 320/5590/18 можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/94643241.