Про повноважний суд для встановлення факту підроблення документа – паспорта громадянина України

Адміністративний суд у межах розгляду позовної заяви про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного із заходів, визначених у ст. 289 КАС України, не є органом, уповноваженим надавати оцінку документам на предмет їх підроблення, оскільки факт підроблення документів може бути встановлено виключно в межах кримінального судочинства.

До особи, яку не було встановлено за результатами процедури встановлення особи органами міграційної служби та яка перебуває в судовій процедурі встановлення особи, не застосовуються заходи, визначені у ст. 289 КАС України.

31 травня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного
адміністративного суду розглянув касаційну скаргу Центрального
міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області на постанову П’ятого апеляційного адміністративного суду від 10 серпня 2020 року у справі No 473/2302/20 за позовом Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області до ОСОБА_1 про затримання з метою ідентифікації з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

17 липня 2020 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про затримання з метою ідентифікації з поміщенням до пункту тимчасового
перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні. В обґрунтування позовних вимог позивач вказував, що відповідач умисно порушує чинне законодавство, ухиляючись від легалізації факту свого
перебування на території України, та вдається до будь-яких дій задля
перешкоджання встановленню своєї особи та громадянської належності.

Позивач зазначав, що 14 листопада 2020 року детективами Національного
антикорупційного бюро України під час проведення слідчих дій у кримінальному
провадженні No52017000000000839 від 28 листопада 2017 року було затримано та доставлено до службового приміщення Центрального міжрегіонального
управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київської області ОСОБА_1, як такого, що порушив законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, а саме проживав на території України без документів, які б надавали йому право законного перебування на території України. Проведеною перевіркою встановлено, що на ім’я відповідача як ОСОБА_1 був виданий паспорт серії НОМЕР_1, який в подальшому був вилучений у зв’язку з виявленням ознак його підробки. При цьому, останній також використовував паспорт громадянина України, серії НОМЕР_2, виданий 20 березня 2014 року Перевальським РС УДМС України у Луганській області на ім’я ОСОБА_1 (бланк якого визнано недійсним), та на підставі останнього намагався отримати паспорт громадянина України для виїзду за кордон.

У грудні 2018 року відповідач звернувся до Генерального консульства України в Стамбулі з проханням документувати його посвідченням на повернення в Україну, де зазначив, що він є уродженцем Російської Федерації. Під час здійснення перевірки правоохоронними органами Туреччини встановлено, що при в’їзді на територію країни відповідач використовував паспорт громадянина України для виїзду за кордон на ім’я ОСОБА_3 , серії НОМЕР_3 , виданий 14 вересня 2011 року, орган видачі 7101. У зв’язку із порушенням встановлених правил перебування на території України 14 липня 2020 року відповідача було притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення з накладенням на нього стягнення в вигляді штрафу в розмірі 5100,00 грн. Того ж дня уповноваженою особою УДМС у м. Києві та Київської області прийнято рішення про адміністративне затримання відповідача у зв’язку із вчиненням останнім адміністративного правопорушення.

Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 17 липня 2020 року позов задоволено, оскільки за наданою Департаментом з питань громадянства, паспортизації та реєстрації ДМС України інформацією
відповідач з питань оформлення громадянства України не звертався. За наслідками розгляду питання щодо встановлення факту його постійного
проживання на території України у судовому порядку, постановою Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у встановленні даного факту було відмовлено.

При цьому, на момент затримання відповідач не мав паспорту або іншого документа, які б посвідчували його особу, приналежність його до громадянства
будь якої держави. При цьому, суд першої інстанції зазначив, що надані в судовому засіданні свідоцтво про народження, посвідчення водія не можуть слугувати беззаперечним аргументом його ідентифікації, а можуть лише посприяти органам державної влади у вчиненні відповідних дій у цьому напрямку.

Постановою П’ятого апеляційного адміністративного суду від 10 серпня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 17 липня 2020 року скасовано.
Ухвалено у справі No 473/2302/20 нову постанову, якою відмовлено у задоволенні адміністративного позову ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідачем були пред’явлені належні та достатні документи для встановлення його особи.

Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення – без змін.

ОЦІНКА СУДУ

У цій справі предметом розгляду є вимога ЦМУ ДМС у м. Києві та Київської області про затримання відповідача на підставі статті 289 КАС України з метою ідентифікації з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб
без громадянства, які незаконно перебувають в Україні.

З аналізу положень статті 289 КАС України слідує, що визначена цією нормою
процедура може бути застосована виключно до іноземців або осіб без громадянства та передбачає затримання таких осіб з примусовим поміщенням в пунктах тимчасового перебування на визначений строк. Застосовуватися такі
заходи можуть у виключних випадках, зокрема, у разі вчинення порушення
законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців за умови відсутності у іноземців або осіб без громадянства документа, що дає право на виїзд з України. Ця процедура не може бути застосована до громадян України. При цьому, розглядаючи цю категорію спорів, суди повинні враховувати положення статей 9, 29 Загальної декларації прав людини 1948 року та статті 9 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання, а при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом виключно для забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення
справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту.

Верховний Суд зауважив, що згідно з пунктом 1 статті 5 Конвенції мається на увазі фізична свобода особи, і мета цього положення полягає в недопущенні
свавільного позбавлення такої свободи. Перелік винятків стосовно можливості
обмеження права на свободу, яке гарантує пункт 1 статті 5, є вичерпним, і лише
вузьке тлумачення цих винятків відповідатиме меті цього положення.

Колегія суддів Верховного Суду зазначила, що іноземцем є особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав, а особою без громадянства є особа, яка не розглядається як громадянин будь-якою державою в силу дії її закону. Натомість, громадянином
України є особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому
законами України та міжнародними договорами України. У такому разі між фізичною особою – громадянином України і Україною виникає відповідний
правовий зв’язок, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов’язках.

При цьому до відповідача не можуть бути застосовані передбачені приписами статті 289 КАС України обмеження, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів, що відповідач є іноземцем або особою без громадянства. Натомість відповідачем на підтвердження того, що він є громадянином України надано відповідні докази і хоч позивач і вважає їх підробленими, кримінальне провадження No 12016230030001131, у межах якого встановлювалися обставини підроблення паспорту на ім’я ОСОБА_1 НОМЕР_1 закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України.

Верховний Суд наголосив, що адміністративний суд у межах розгляду позовної заяви про застосування судом до іноземця або особи без громадянств одного з заходів, визначених у статті 289 КАС України не є органом, уповноваженим надавати оцінку документам на предмет їхнього підроблення. Факт підроблення документів може бути встановлено виключно у межах кримінального судочинства.

При цьому сумніви позивача у тому, що відповідач є тією самою особою, на ім’я якої пред’являє документи, мають вирішуватися в установленій законом процедурі, та не надають органам міграційної служби достатніх підстав стверджувати, що особа є іноземцем чи особою без громадянства, до якої
можливо застосувати процедуру затримання з метою ідентифікації на підставі
приписів статті 289 КАС України.

Колегією суддів Верховного Суду встановлено, що у провадженні Печерського
районного суду м. Києва перебуває справа за заявою ОСОБА_1, заінтересована
особа ЦМУ ДМС у м. Києві та Київської області, про встановлення особи, яка є громадянином України. а тому ОСОБА_1, як особа, яку не було встановлено за результатами процедури встановлення особи органами міграційної служби,
перебуває у судовій процедурі встановлення особи.

Колегія суддів дійшла висновку про недоведеність правових підстав для застосування до відповідача, як до іноземця чи особи без громадянства,
процедури затримання з метою його ідентифікації на підставі норм статті 289
КАС України.

Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 31 травня 2021 року у справі No 473/2302/20 можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/97357061.