Про право на справедливий суд через призму практики ЄСПЛ та особливостей національного правозастосування суддя ВС Пархоменко

Про право на справедливий суд: практика ЄСПЛ та особливості національного правозастосування розповів кандидат юридичних наук, суддя Верховного Суду Павло Пархоменко під час заходу з підвищення кваліфікації адвокатів, що відбувся у Вищій школі адвокатури НААУ.

Лектор докладно проаналізував разом з учасниками практику ЄСПЛ та особливості національного правозастосування права на справедливий суд, а саме:

1. Загальні гарантії права на справедливий суд
2. Окремі елементи справедливого судового розгляду
3. Право на доступ до суду
4. Змагальність та рівність
5. Судовий розгляд у присутності особи
6. Судовий розгляд за відсутності обвинуваченого
7. Мотивованість судового рішення
8. Суперечності в судовій практиці
9. Право на ефективний засіб юридичного захисту
10. Протокол № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод
11. Проблеми національного правозастосування
12. Місце практики ЄСПЛ в процесі доказування

У рамках характеристики права на справедливий суд акцентовано на наступному:

1. Загальні гарантії права на справедливий суд

Основні гарантії права на справедливий суд у презентації сформульовані як положення статей Конвенції:

• Ст. 6 – Право на справедливий суд.
• Ст. 7 – Ніякого покарання без закону.
• Ст. 13 – Право на ефективний засіб юридичного захисту.
• Ст. 2 Протоколу № 7 – Право на оскарження в кримінальних справах.
• Ст. 3 Протоколу № 7 – Відшкодування у разі судової помилки.
• Ст. 4 Протоколу № 7 – Право не бути притягненим до суду або покараним двічі.

ЄСПЛ наголошує, що ст. 6 забезпечує «процесуальну справедливість», а не матеріальну справедливість. Її зміст – це:

• змагальні провадження,
• рівність можливостей,
• можливість висловити аргументи,
• можливість оспорити докази.

Справи:

• Star Cate Epilekta Gevmata v. Greece.
• Karalevicius v. Lithuania (06.06.2002).

2. Окремі елементи справедливого судового розгляду

ЄСПЛ виділяє елементи, прямо закріплені у ст. 6:

• справедливий розгляд,
• публічний розгляд,
• розумний строк,
• незалежний та безсторонній суд,
• суд, встановлений законом,
• публічне проголошення рішення.

Додаткові елементи сформовані практикою ЄСПЛ:

• присутність заявника під час слухання,
• право на доступ до суду,
• рівність можливостей,
• змагальність,
• право не свідчити проти себе,
• мотивованість рішення.

3. Право на доступ до суду

Право не є абсолютним. Воно може бути обмежене, але обмеження повинні відповідати принципу пропорційності.

Практика ЄСПЛ:

• Stanev v. Bulgaria, §229.
• Flis v. Greece, §59.
• Karakuţa v. Ukraine, §44 — процесуальні норми не можуть звужувати доступ настільки, щоб порушити саму суть права.

Важливий приклад:

• Azyukovska v. Ukraine (2018) — ЄСПЛ визнав правомірною відмову Верховного Суду у відкритті провадження через малозначність позову. Застосування критерію малозначності було передбачуваним; справу розглянули дві інстанції із повною юрисдикцією.

4. Змагальність та рівність сторін

Принципи є «основоположними компонентами» справедливого судового розгляду.

Апеляційний суд самостійно змінив правову кваліфікацію позову заявника без надання йому можливості надати докази, чим порушив:

• принцип змагальності,
• рівність сторін.

ЄСПЛ наголосив:

• коли суд змінює кваліфікацію, заявнику має бути надано можливість висловитися та подати докази.

5. Судовий розгляд у присутності особи

Ст. 6 гарантує участь у суді, особливо в питаннях факту і права.

Критерії необхідності особистої присутності зазначені у ЄСПЛ:

• природа процедури,
• характер питань і доказів,
• спосіб, до якого вдався засуджений для захисту своїх прав.

Відсутність слухань у другій/третій інстанції може бути допустимою, якщо:

• слухання відбулося у першій інстанції.

Практика ЄСПЛ:

• Ekbatani v. Sweden, §31.
• Helmers v. Sweden, §36.

6. Судовий розгляд за відсутності обвинуваченого (in absentia)

Основні положення:

• Ст. 6 не містить абсолютної заборони провадження за відсутності обвинуваченого.
• Таке провадження — виняток.

Допустимі підстави:

1. Особа свідомо відмовилась від участі — прямо чи поведінково.
2. Держава здійснила старанні та безуспішні спроби повідомити про розгляд.

Судова практика:

• Lena Atanasova v. Bulgaria, §52 — ухилення від суду.
• Sejdovic v. Italy [GC], §§86–87 — тест «усвідомленої відмови». Держава має довести, що особа переховується:
• просте зникнення особи недостатнє.

Гарантії усунення порушень:

• особа повинна мати право на новий розгляд, коли дізнається про рішення. Інакше — це «відмова у правосудді».

7. Мотивованість судового рішення

Основні принципи ЄСПЛ:

• рішення має містити достатні причини, щоб відповісти на істотні доводи.
• не потрібно відповідати на кожен аргумент.

Судова практика:

• García Ruiz v. Spain — суди не зобов’язані відповідати на кожен довід.
• Tatishvili v. Russia — рішення має демонструвати, що сторони були почуті.
• Ruiz Torija v. Spain, §§29–30 — рішення повинно відповідати на суттєві фактичні та правові доводи.
• Buzescu v. Romania, §67
• Donadze v. Georgia, §35
• Wagner and J.M.W.L. v. Luxembourg, §96

Національні приклади:

• Проніна проти України — спір щодо пенсії.
• Бендерський проти України — позов до лікарів.

8. Суперечності в судовій практиці

Щодо неправильного застосування практики ЄСПЛ:

• посилання на «Проніна проти України» часто використовується для відхилення аргументів, але суди неправильно тлумачать посилання на «Ruiz Torija v. Spain», яке подається у контексті справи Проніної.

Проблема: формальне цитування ЄСПЛ — без реального застосування.

9. Право на ефективний засіб юридичного захисту (ст. 13)

ЄСПЛ розмежовує ст. 5(5) і ст. 13 Конвенції.

• якщо ЄСПЛ встановив порушення ст. 5(1–4), але в Україні немає рішення суду про незаконність тримання під вартою — право на компенсацію (ст. 5 §5) може бути визнане невиконаним.

Також зазначено:

• посилання на п.30, 34 рішення ЄСПЛ, які є лише оглядом джерел права, не можуть бути достатніми для аргументації — і тому касація їх відхилила.

10. Протокол № 7 до Конвенції

• право на оскарження в кримінальних справах (ст. 2 Протоколу №7);
• відшкодування у разі судової помилки (ст. 3);
• право не бути двічі судженим чи покараним (ст. 4).

Також зазначаються провадження, на які ст. 6 не поширюється після набуття вироком законної сили:

• умовно-дострокове звільнення (Х v. Austria),
• пом’якшення вироку,
• визначення в’язниці,
• повернення умовно звільненого (Hanusauskas v. Lithuania).

11. Проблеми національного правозастосування

Типові помилки українських судів:

1. Формальне посилання на ЄСПЛ без аналізу релевантності (напр., справа Проніної).
2. Неправильне застосування принципу пропорційності.
3. Неправильне вирішення питань позовної давності — приклад:
4. Grafescolo S.R.L. v. Moldova (2014) — важливість процесуальних строків і їх ролі у забезпеченні верховенства права.

12. Місце практики ЄСПЛ у процесі доказування

ЄСПЛ наголошує:

• Конвенція не містить правил доказування.
• Допустимість доказів визначають національні суди.

Судова практика:

• Mantovanelli v. France, §34.
• García Ruiz v. Spain [GC], §28.
• Tiemann v. Germany and France.
• Centro Europa 7 v. Italy, §198.
• Di Stefano v. Italy, §198.
• Hämäläinen v. Finland.
• X v. Belgium (тягар доказування).

Ст. 6 не гарантує:

• результат розгляду на користь сторони (Andronicou v. Cyprus, §201).
• «четверту інстанцію» (Bernard v. France, §§37–41).

Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.