Суддя Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Ян Берназюк прочитав лекцію «Преюдиційність судового рішення в адміністративному судочинстві: між принципами правової визначеності та обов’язковості з’ясування всіх обставин справи».
Про це повідомляє Судова влада.
Поняття «преюдиційність» (преюдиціальність) судового рішення безпосередньо пов’язане з конституційними нормами про обов’язковість судового рішення (ч. 2 ст. 129 Конституції України) та про авторитет і неупередженість правосуддя (ч. 3 ст. 34). Крім того, преюдиційність певним чином конкурує з конституційними принципами незалежності суду (ч. 1 ст. 129), а також змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості (п. 3 ч. 2 ст. 129).
Лектор зазначив, що преюдиційність – це можливість прийняття судом як беззаперечних обставин (юридичних фактів), що були встановлені іншим судом в іншій справі.
Відповідно до ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» обов’язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Згідно з ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. У разі розгляду справи без повідомлення третьої особи про розгляд справи обставини справи, встановлені судовим рішенням, не мають юридичних наслідків при розгляді позову, пред’явленого стороною, яка брала участь у цій справі, до цієї третьої особи або позову, пред’явленого цією третьою особою до такої сторони (ч. 2 ст. 50 КАС України). При цьому для спростування преюдиційних обставин учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази мають бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами ст. 90 КАС України.
Ян Берназюк також акцентував, що преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови:
- ці обставини встановлені судовим рішенням лише у господарській, цивільній або адміністративній справі (з певними винятками у кримінальній справі та справі про притягнення до адміністративної відповідальності);
- ці обставини оцінені судом саме як обставина (юридичний факт) преюдиційного характеру та не є правовою оцінкою, наданою судом певній обставині (юридичному факту);
- ці обставини містяться в мотивувальній частині рішення та відповідають вимогам п. 1 ч. 4 ст. 246 КАС України, згідно з якими у мотивувальній частині рішення, серед іншого, зазначаються обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини;
- судове рішення набрало законної сили;
- у справі беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини (наприклад, особа може посилатися на преюдиційні факти, що містяться в судовому рішенні, ухваленому відповідно до гл. 6 ЦПК України «Розгляд судом справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення»).
Крім того, суддя здійснив огляд практики Верховного Суду стосовно застосування преюдиції. Зокрема, він звернув увагу на рішення у справах № 140/6115/21, № 753/11000/14-ц, № 2-1383/2010, 160/9902/19.