Захист прав дитини є ключовим у справах про її повернення до місця постійного проживання, оскільки принцип дотримання найкращих інтересів дитини при вирішенні спорів щодо дітей закладено не лише в Конвенції ООН про права дитини, а й у Конвенції 1980 року. Саме таке трактування положень Конвенції застосовано в низці рішень ЄСПЛ (від 26 листопада 2013 року у справі «Х проти Латвії») та в постановах Верховного Суду (постанова ВП ВС від 13 квітня 2021 року у справі № 2-4237/12, у якій суд зазначив, що неповернення дитини може бути виправдане в разі серйозного ризику завдання їй фізичної або психічної шкоди).
Про це зазначила суддя Верховного Суду у Касаційному цивільному суді Олена Білоконь, повідомляє Судова влада.
Найкращими інтересами дитини вважається забезпечення її розвитку у стабільному, безпечному та спокійному середовищі, збереження зв’язків із сім’єю (за умови, що вона не є неблагополучною), іноді інтереси дитини можуть переважати інтереси батьків, і саме це має бути пріоритетом у справах щодо її повернення.
Одним із способів з’ясування найкращих інтересів дитини при розгляді справ щодо її повернення в країну постійного проживання є з’ясування думки дитини щодо цього питання. Право дитини, здатної сформулювати власну думку, вільно висловлювати її з усіх питань, що її стосуються, гарантується ст. 12 Конвенції ООН про права дитини та імплементоване в національне законодавство.
Положеннями статей 13, 20 Гаазької конвенції передбачено винятки, за яких може бути відмовлено в поверненні дитини до країни її постійного проживання, зокрема якщо дитина заперечує повернення і досягла віку та рівня зрілості, за якого її думка повинна бути врахована.
У справі № 461/9257/19 (постанова від 3 березня 2021 року) КЦС ВС зазначив, що відмова враховувати заперечення дитини щодо повернення, а також недостатнє обґрунтування такого рішення суперечить не лише ст. 13 Конвенції, а й ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Також у справі № 953/6251/21 (постанова КЦС ВС від 16 листопада 2022 року) було підкреслено, що всі обставини, зокрема думка дитини, мають оцінюватися в сукупності для досягнення балансу інтересів.
Також суддя звернула увагу на способи з’ясування думки дитини. Зазначила, що відповідно до Керівних принципів Ради Європи (п. 64, https://rm.coe.int/16804c2188) інтерв’ю та інші форми збору інформації від дитини мають здійснювати спеціально підготовлені фахівці в найбільш сприятливих умовах, враховуючи вік, рівень зрілості та можливі труднощі у спілкуванні. У постанові КЦС ВС від 25 вересня 2024 року у справі № 522/10087/23 вказано на можливість залучення психолога для отримання достовірної інформації щодо думки дитини. Також допустимим є з’ясування думки дитини через спеціалістів органів опіки і піклування, педагогів або шляхом отримання судом свідчень від самої дитини.
В оцінці думки дитини мають значення її вік і зрілість. Верховний Суд у судових рішеннях зазначав, що діти віком до п’яти років зазвичай не можуть вважатися такими, чия думка підлягає правовому врахуванню (постанови КЦС ВС від 31 серпня 2022 року у справі № 683/1084/21 та від 16 листопада 2022 року у справі № 953/6251/21). Водночас суди аналізували думку дітей віком від семи років (постанови КЦС ВС від 25 вересня 2024 року у справі № 522/10087/23; від 20 січня 2021 року у справі № 754/11869/19; від 4 грудня 2019 року у справі № 344/6360/17), беручи до увагу їхню зрілість.
Підсумовуючи, Олена Білоконь зазначила, що думка дитини є важливим, але не єдиним фактором, який треба брати до уваги під час вирішення питання про її повернення в межах Гаазької конвенції 1980 року. Проте така думка має оцінюватися з урахуванням віку, рівня зрілості, незалежності судження дитини та обставин, у яких вона була висловлена.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.