23 вересня 2019 року Верховний Суд у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2про встановлення факту проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю, поділ майна.
Позивач зазначила, що з жовтня 2002 року вона проживала з відповідачем однією сім’єю. У 2004 році у них народився син. У 2005 році за спільні кошти вони придбали квартиру, а в липні 2011 року зареєстрували шлюб.
Посилаючись на те, що відповідач не визнає її право на квартиру, позивач просила суд встановити факт проживання з відповідачем однією сім’єю без реєстрації шлюбу з жовтня 2002 року до липня 2011 року, визнати квартиру спільною сумісною власністю, виділити їй та відповідачу у власність по 1/2 частині вищевказаної квартири кожному.
Рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову мотивовано тим, що позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження того, що проживання з відповідачем було постійним, вони мали спільний бюджет,мали спільні витрати, взаємні права та обов’язки, притаманні подружжю. Позивач не спростувала доводи відповідача, що відносини між ними носили характер періодичних зустрічей і пов’язувала їх лише спільна дитина.
Рішенням апеляційного суду рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове про часткове задоволення позову. Встановлено факт спільного проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у період з січня 2004 року до липня 2011 року. Визнано квартиру спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2. Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності за кожним на 1/2 частину квартири.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що позивачем доведено факт спільного проживання сторін однією сім’єю без реєстрації шлюбу та придбання за цей час та за спільні кошти квартири.Визначаючи період спільного проживання, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для встановлення факту спільного проживання однією сім’єю у період з жовтня 2002 року по 31 грудня 2003 року включно, оскільки чинним на той період законодавством не було передбачено можливості встановлення такого факту.
За результатами розгляду Верховний Суд прийняв постанову, в якій зазначив таке.
Про утворення особами сім’ї може свідчити не тільки укладення між ними шлюбу, кровне споріднення, усиновлення, а й інші обставини, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.
Суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову, оскільки факт проживання сторін однією сім’єю без реєстрації шлюбу у період з 01 січня 2004 року до липня 2011 року підтверджується народженням спільної дитини, спільним проживанням сторін, реєстрацією місця проживання позивача разом із сином у квартирі, яка була придбана відповідачем у 2005 році на підставі договору купівлі-продажу,та фактичним проживанням у цій квартирі разом із відповідачем, сплатою комунальних послуг, подальшою реєстрацією у 2011 році шлюбу.
Водночас Верховний Суд зазначив, що доводи касаційної скарги про те, що з січня 2004 року до вересня 2005 року відповідач проходив військову службу, був зареєстрований та постійно проживав у військовій частині, не можуть свідчити про те, що сторони не перебували у фактичних сімейних відносинах, не вели спільний бюджет та господарство,оскільки вказують лише на виконання відповідачем свого військового обов’язку.
Постановою Верховного Суду від 23 вересня 2019 року рішення Апеляційного суду Житомирської області від 28 березня 2017 року залишено без змін.
Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 23 вересня 2019 року у справі No 279/2014/15-ц(провадження No 61-18588св18) можна ознайомитися за посиланням http://reyestr.court.gov.ua/Review/84545086