Позиції судів першої та апеляційної інстанцій: за вироком місцевого суду від 15.08.2012 ОСОБА_1 засуджено за ч. 4 ст. 187, пунктами 1, 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. ст. 263, ч. 2 ст. 185 КК, на підставі ст. 70 КК йому призначено остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі. Вирок суду набрав чинності 18.12.2012.
Ухвалою місцевого суду від 02.08.2016 строк попереднього ув’язнення
засудженому ОСОБА_1 з 14.06.2010 (дата затримання) по 18.12.2012 (дата набрання вироком законної сили) зараховано в строк відбутого покарання з розрахунку один день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі.
Ухвалою місцевого суду від 04.07.2017 ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні
клопотання про зарахування строку попереднього ув’язнення у строк відбутого
покарання в період з 23.12.2015 (день прибуття у СІЗО для участі у судовому розгляді заяви про перегляд вироку місцевого суду від 15.08.2012 за нововиявленими обставинами) по 21.06.2017 (день, з якого набрала чинності нова редакція ч. 5 ст. 72 КК) з розрахунку один день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі на підставі п. «ґ» ч. 5 ст. 72 КК.
ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про перегляд ухвали місцевого суду від 04.07.2017, що була залишена без зміни ухвалою апеляційного суду від 28.08.2017, за нововиявленими обставинами, посилаючись на те, що існує інша судова практика. При цьому як на приклад послався на ухвалу апеляційного суду від 15.07.2017, а також ухвалу місцевого суду від 28.09.2016. На його думку, наявність рішення має преюдиціальне значення для суду, це є нововиявленою обставиною, і тому його заява є обґрунтованою й такою, що підлягає задоволенню.
Ухвалою місцевого суду від 27.07.2018 відмовлено в задоволенні заяви
засудженого ОСОБА_1 про перегляд ухвали місцевого суду від 04.07.2017 за нововиявленими обставинами. Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що судова практика, на яку посилається засуджений ОСОБА_1, зокрема ухвалення рішень судами в інших кримінальних провадженнях, якими вирішувались питання щодо застосування положень ч. 5 ст. 72 КК, не є нововиявленою обставиною в розумінні ст. 459 КПК.
Апеляційний суд ухвалою від 30.08.2018 апеляційну скаргу засудженого залишив
без задоволення, а оскаржувану ним ухвалу місцевого суду від 27.07.2018 – без зміни.
Позиція ККС: залишено без зміни рішення судів попередніх інстанцій.
Обґрунтування позиції ККС: з матеріалів справи вбачається, що засуджений ОСОБА_1 свою заяву про перегляд ухвали місцевого суду від 04.07.2017 за нововиявленими обставинами мотивував тим, що йому з ЄДРСР стало відомо про те, що є судові рішення про задоволення аналогічних клопотань засуджених
про зарахування строку перебування у слідчому ізоляторі у строк покарання відповідно до ч. 5 ст. 72 КК у редакції Закону України від 26.11.2015 No 838-VIII «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув’язнення у строк покарання», і, як приклад, навів ухвалу апеляційного суду від 15 липня 2017 року та ухвалу місцевого суду від 28.09.2016.
Суд першої інстанції, дотримуючись вимог статей 459, 466, 4 67 КПК, перевірив
доводи заяви, врахував положення ч. 1 ст. 7, частин 1 і 6 ст. 9, ст. 90 КПК та дійшов обґрунтованого висновку, що наявність інших судових рішень, якими задовольняються клопотання засуджених про зарахування у строк відбутого покарання строку попереднього ув’язнення, не є нововиявленою обставиною та не доводять неправильності ухвали місцевого суду від 04.07.2017.
Здійснюючи в порядку апеляційної процедури перевірку доводів апеляційної
скарги ОСОБА_1 на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд погодився із таким висновком, дотримуючись вимог кримінального процесуального закону, надав їм відповідну оцінку та вмотивував прийняте рішення.
Так, суд апеляційної інстанції у своєму рішенні переконливо зазначив про те, що
судова практика, зокрема судові рішення різних інстанцій в інших кримінальних
провадженнях, якими вирішувалося питання щодо застосування положень ч. 5 ст. 72 КК, на яку посилається засуджений у заяві про перегляд судового рішення
за нововиявленими обставинами, не є підставою для задоволення його заяви, адже йдеться про неоднозначність існуючої судової практики з цього питання, що не може вважатися нововиявленою обставиною в конкретному кримінальному провадженні в цілому.
Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій і вважає їх
достатньо вмотивованими.
Крім того, посилання засудженого на практику судів першої та апеляційної
інстанцій не спростовує правильності висновків суду в даному провадженні та
не узгоджується з практикою ВС (справа No 497/349/16-к, провадження
No 51-6198км18).
Детальніше з текстом постанови ВС від 10.09.2020 у справі No 711/5140/17 (провадження No 51-9796км18) можна ознайомитися за посиланням http://reyestr.court.gov.ua/Review/91555111