При вирішенні спорів щодо відшкодування шкоди, завданої діями працівника, суди повинні перевіряти додержання власником або уповноваженим ним органом установленого частиною третьою статті 233 КЗпП України річного строку з дня виявлення заподіяної працівником шкоди для звернення до суду з позовом про її відшкодування. День постановлення вироку чи ухвали суду за правилами КК України щодо заподіювача шкоди не вважається днем виявлення заподіяної ним шкоди за наявності доказів доведеного факту завдання шкоди.
14 грудня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ГТ СОЛЮШНС» (далі – ТОВ «ГТ СОЛЮШНС») до ОСОБА_1 про відшкодування
майнової шкоди, завданої внаслідок вчинення злочину.
Суд установив, що наказом від 01 червня 2012 року ОСОБА_1 призначено на посаду комерційного директора ТОВ «ГТ СОЛЮШНС», перебуваючи на якій
відповідач вчинив кримінальне правопорушення.
Досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_1, наділений повноваженням розпоряджатися майном ТОВ «ГТ СОЛЮШНС», за усною вказівкою директора товариства ОСОБА_2, на підставі накладних без номерів передав на зберігання м’ясопродукти до холодильних камер, які знаходяться у ТОВ «Холодторг». Отриману після зберігання м’ясну продукцію ОСОБА_1 реалізував невстановленим особам та одержані від реалізації кошти не вніс до каси ТОВ «ТГ СОЛЮШНС», чим заподіяв позивачу шкоду в особливо великих розмірах.
Вироком Новозаводського районного суду м. Чернігова від 29 липня 2014 року
ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною п’ятою статті 191 КК України, і призначено йому покарання із застосуванням статті 69 КК України у вигляді п’яти років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з організаційно-розпорядчими або адміністративно-господарськими функціями строком на два роки.
Позивач указував, що завдана шкода не відшкодована, а тому просив суд стягнути з відповідача майнову шкоду, заподіяну кримінальним правопорушенням.
Суд першої інстанції позов задовольнив, стягнув з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ГТ
СОЛЮШНС» грошові кошти на відшкодування майнової шкоди, завданої злочином.
Апеляційний суд рішення суду першої інстанції скасував, ухвалив нове рішення,
яким у задоволенні позову відмовив.
Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду з огляду на таке.
Відповідно до частин першої, другої статті 130 КЗпП України працівники несуть
матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов’язків.
За статтею 134 цього Кодексу відповідно до законодавства працівники несуть
матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини
підприємству, установі, організації, у випадках, зокрема, коли шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку.
Для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях
стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі,
організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди (частина третя статті 233 КЗпП України).
Встановлені статтею 223 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін.
Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті,
міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки. Отже, строк звернення
до суду у справах щодо трудових правовідносин врегульовано нормами КЗпП
України, а не нормами ЦК України.
При вирішенні спорів щодо відшкодування шкоди, завданої діями працівника, суди повинні перевіряти, чи додержався власник або уповноважений ним орган
установленого статтею 233 КЗпП України річного строку з дня виявлення заподіяної працівником шкоди для звернення до суду з позовом про її відшкодування. Днем виявлення шкоди необхідно вважати день, коли власнику або уповноваженому ним органу стало відомо про наявність шкоди, завданої працівником. Ухвалення судом вироку чи іншого рішення в межах КК України, яким відповідача визнано винним, не усуває юридичного значення доведених до відома юридичної особи або органу державного управління актів, висновків та інших документів, що підтверджують початок перебігу встановленого частиною третьою статті 233 КЗпП України строку звернення до суду. Отже, за змістом частини третьої статті 233 КЗпП України день ухвалення вироку чи ухвали суду за правила КК України щодо відповідача не вважається днем виявлення заподіяної ним шкоди за наявності доказів доведеного факту завдання шкоди.
Суд апеляційної інстанції обґрунтовано вказав, що днем виявлення шкоди
необхідно вважати день, коли власнику або уповноваженому ним органу стало
відомо про наявність шкоди, завданої працівником. Днем виявлення шкоди,
встановленої в результаті інвентаризації матеріальних цінностей, при ревізії або перевірці фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації, необхідно вважати день підписання відповідного акта або висновку.
Апеляційний суд установив, що про факт заподіяння ОСОБА_1 майнової шкоди
позивачу стало відомо після перевірки наявності товару на зберіганні у товаристві, про що 25 жовтня 2012 року складено акт інвентаризації. Ці обставини підтвердив також директор ТОВ «ГТ СОЛЮШНС» ОСОБА_2 під час його допиту як потерпілого при проведенні досудового розслідування. Отже, відлік строку, установленого частиною третьою статті 233 КЗпП України для звернення до суду з позовом про відшкодування шкоди, завданої підприємству, розпочався з жовтня 2012 року. З позовом у цій справі ТОВ «ТГ СОЛЮШНС» звернулося до суду лише у листопаді 2015 року, клопотань про поновлення строку позивач не заявляв, доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду з позовом не надав.
У матеріалах кримінальної справи No 751/963/14 по обвинуваченню ОСОБА_1
позов про стягнення майнової шкоди відсутній. За таких обставин суд апеляційної інстанції правильно відмовив у задоволенні позову в зв’язку з пропуском передбаченого частиною третьою статті 233 КЗпП України строку для звернення до суду із цим позовом. При цьому апеляційний суд обґрунтовано виходив із того, що встановлений статтею 233 КЗпП України річний строк звернення до суду не є строком позовної давності, який регулюється нормами ЦК України та застосовується незалежно від заяви сторін, тому доводи касаційної скарги в цій частині Верховний Суд відхилив.
Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі No 750/10938/15-ц (провадження No 61-559св22) можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/108059514.