Щодо можливості застосування до засудженого Закону України “Про амністію у 2016 році”

Захисник особи, засудженої за порушення правил безпеки дорожнього руху під час керування транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 286 КК України), оскаржив до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду вирок апеляційного суду. Скаржник просив, зокрема, змінити цей вирок та звільнити особу від основного та додаткового покарання на підставі п. «є» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році».

ККС ВС частково задовольнив касаційну скаргу захисника та змінив вирок апеляційного суду. На підставі п. «є» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році» звільнив особу від відбування призначеного їй основного покарання. У решті вирок апеляційного суду залишив без змін.

Як зазначив ККС ВС, апеляційний суд, скасовуючи вирок суду першої інстанції в частині звільнення обвинуваченого від відбування покарання на підставі п. «є» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році», послався на те, що в останнього є рідна сестра – інвалід 3 групи, а вказана група інвалідності згідно з роз’ясненням Міністерства юстиції України є обмеженою, що жодним чином не можна ототожнювати з непрацездатністю. Крім того, апеляційний суд зазначив, що місцевий суд дійшов неправильного висновку про можливість застосування Закону України «Про амністію у 2016 році».
На думку ККС ВС, такі твердження суду апеляційної інстанції є помилковими.

Пунктом «є» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році» визначено категорії осіб, які підлягають звільненню від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов’язаних із позбавленням волі, осіб, визнаних винними у вчиненні умисного злочину, який не є тяжким або особливо тяжким відповідно до ст. 12 КК України, та злочинів, вчинених з необережності, що не є особливо тяжкими відповідно до ст. 12 КК України, якщо такі особи на день набрання чинності цим Законом мають одного чи двох батьків, які досягли 70-річного віку або визнані інвалідами першої групи, за умови, що в цих батьків немає інших працездатних дітей.

З матеріалів провадження випливає, що в обвинуваченого є мати, якій на момент вчинення ним злочину виповнилося 75 років, а рідна сестра обвинуваченого, згідно з довідкою до акта огляду МСЕК, є інвалідом 3 групи.

Ключовим у відмежуванні працездатних осіб від непрацездатних є здатність особи до «активної трудової діяльності». Працездатні особи мають здатність до активної трудової діяльності (за станом здоров’я). Непрацездатні особи – це особи, які позбавлені здатності виконувати всі або окремі види роботи (за станом здоров’я). Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» відносить до непрацездатних осіб, зокрема, осіб з інвалідністю. При цьому цей Закон не містить жодних винятків щодо віднесення осіб з інвалідністю до непрацездатних осіб (зокрема, залежно від здатності до виконання певної роботи). Встановлення групи інвалідності (будь-якої) свідчить, що особа належить до категорії «непрацездатних осіб».

Крім того, Закон України «Про амністію у 2016 році» не містить визначення поняття «непрацездатні діти», а тому це поняття необхідно застосовувати в розумінні Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». З огляду на викладене рідна сестра обвинуваченого – інвалід 3 групи в розумінні п. «є» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році» є непрацездатною особою.

Отже, наявні підстави для застосування до особи амністії згідно з п. «є» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році». Водночас колегія суддів ККС ВС не знайшла підстав для звільнення особи від додаткового покарання на підставі акта амністії.

Постанова ККС ВС у справі № 703/799/18 (провадження № 51-1513км21) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/99926642.