28 червня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного
адміністративного суду розглянув касаційну скаргу Департаменту надання
адміністративних послуг Одеської міської ради на рішення Одеського окружного
адміністративного суду від 16 листопада 2022 року та П’ятого апеляційного
адміністративного суду від 17 січня 2023 року у справі № 420/12209/22 за позовом ОСОБА_1, яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2, до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради про визнання протиправними дій та зобов’язання вчинити певні дії.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ
ОСОБА_1 звернулася в інтересах своєї неповнолітньої доньки ОСОБА_2 до адміністративного суду з позовом до Департаменту надання адміністративних
послуг Одеської міської ради, в якому просила визнати протиправною відмову
Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради від 17 серпня 2022 року у реєстрації місця проживання неповнолітньої доньки без згоди батька; зобов’язати Департамент надання адміністративних послуг Одеської міської ради здійснити реєстрацію місця проживання неповнолітньої доньки, без згоди батька.
17 серпня 2022 року ОСОБА_10 звернулася до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради із заявою про реєстрацію місця
проживання (перебування) за адресою: АДРЕСА_1 (первинна реєстрація).
Законними представниками у заяві зазначені: батько ОСОБА_7 ; мати ОСОБА_1 : ПГУ № НОМЕР_1 , 17.08.2021, 5112, 17.08.2031 з відміткою «даю згоду на реєстрацію».
Батько позивачки ОСОБА_7 не має зареєстрованого місця проживання (перебування) в м. Одесі чи Одеській області. З 4 червня 2008 року він розлучений зі ОСОБА_1 й з того часу вони проживають окремо.
Заява від 17 серпня 2022 року містить дані про витяг від 26 березня 2021 року,
Інформацію з Державного реєстру від 17 серпня 2022 року та згоду власника житла [за названою адресою] ОСОБА_11.
На заяві від 17 серпня 2022 року ОСОБА_2 є запис адміністратора Департаменту
надання адміністративних послуг Одеської міської ради [за наслідками розгляду цієї заяви]: «Особа не подала або подала не в повному обсязі необхідні документи або відомості (відсутня згода батька на реєстрацію місця проживання дитини)».
Цей запис означає, що заявниці відмовили у реєстрації місця проживання, у зв’язку з чим вона, позаяк не погодилася з цією відмовою, звернулася за посередництва свого законного представника до суду з цим позовом.
Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановою апеляційного
адміністративного суду, позов задоволено.
Верховний Суд касаційну скаргу залишив без задоволення, рішення судів попередніх інстанцій- без змін.
ОЦІНКА СУДУ
В аспекті порушеного у касаційній скарзі питання колегія суддів мала висловити
позицію щодо можливості (дозволеності) реєстрації місця проживання особою віком від 14 до 18 років [під час особистого відвідування органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг)] за адресою
зареєстрованого/задекларованого місця проживання (перебування) одного з її
батьків за відсутності на те згоди іншого з батьків (тут – батька).
У цій справі судами було з’ясовано, що відповідач відмовив у задоволенні прохання позивачки (реєстрацію місця проживання) спираючись на пункт 3 частини першої статті 12 Закону № 1871-IX й зіслався при цьому на пункт 32 постанови Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2022 року № 265 «Деякі питання декларування і реєстрації місця проживання та ведення реєстрів територіальних громад» (Порядку № 265).
Підставою для відмови у внесенні до реєстру територіальної громади інформації
про задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) особи стало подання не в повному обсязі документів або відомостей, передбачених цим Законом (відсутність згоди іншого з батьків).
Положення Цивільного кодексу України, Сімейного кодексу України, а також Закону № 1382-IV наділяють особу, яка досягла 14 років, правом вільно обирати
місце проживання, надто коли батьки проживають окремо. Утім маємо пам’ятати також, що особа у віці від 14 до 18 років (неповнолітня особа) має неповну цивільну дієздатність, а також те, що батьки мають певні зобов’язання щодо виховання і утримання дитини до досягнення нею повноліття. Тому реєстрація місця проживання неповнолітньої особи, як і знаття з неї, зважаючи на юридичні наслідки цієї процедури, може передбачати певні умови, яких немає для повнолітніх осіб (як-то за згодою батьків чи одного з них), що втім потрібно трактувати не як обмеження права неповнолітніх вільно обирати місце проживання, а радше як спосіб забезпечення захисту їхніх прав та інтересів, відповідальність за які покладена головно на батьків або інших законних представників дитини.
Проаналізувавши положення законодавства, якими врегульовані спірні правовідносини – головним чином через призму мети декларування та реєстрації
місця проживання (перебування) особи – у зіставленні зі встановленими обставинами справи колегія суддів дійшла таких висновків:
- особа (дитина) віком від 14 до 18 років може самостійно або за посередництва свого представника, зокрема одного з батьків, реєструвати місце свого проживання (перебування) у порядку, визначеному Законом № 1871-IX, а також постановою Кабінету Міністрів України;
- Закон № 1871-IX не містить вимоги щодо необхідності отримання/надання – у разі реєстрації дитини віком від 14 до 18 років місця свого проживання (перебування) під час особистого відвідування органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг) – згоди обох батьків (або інших законних представників) для реєстрації свого місця проживання за адресою житла, в якому задекларований/зареєстрований один з батьків дитини віком від 14 до 18 років;
- відмова у внесенні до реєстру територіальної громади інформації про
задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) особи з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 12 Закону № 1871-IX, не може основуватися на вимогах/приписах підзаконного акта; положення пункту 32 Порядку № 265 потрібно застосовувати спираючись передовсім на положення закону й мету його регулювання відповідної сфери правовідносин; - спір, що виник у зв’язку з відмовою органу реєстрації у реєстрації місця проживання (перебування) неповнолітньої особи – у тому контексті, який
розглядається в цій справі – не охоплює відносин, що випливають із прав та
обов’язків батьків щодо своїх дітей, зміст яких визначений у Сімейному кодексі України. Спірні правовідносини на кшталт тих, про які тут мовиться, стосуються суто правомірності дій/рішень органу реєстрації щодо реєстрації місця проживання (перебування) особи віком від 14 до 18 років, що ніяким чином не впливає на участь батьків (одного з батьків) у вихованні дитини.
З уваги на наведене колегія суддів погодилася з висновками судів першої і
апеляційної інстанцій про те, що за описаних обставин справи покликання
відповідача на пункт 3 частини першої статті 12 Закону № 1871-IX є необґрунтоване, адже цей Закон не містить вимог про надання згоди обох батьків (чи інших законних представників) для реєстрації місця проживання дитини віком від 14 до 18 років – за зверненням такої дитини до органу реєстрації у встановленому порядку – за адресою зареєстрованого/задекларованого місця проживання одного з батьків.
Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі №420/12209/22 можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/111853346
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.