Суддя ВС у КЦС Євген Синельников розповів про застосування судами положень ст. 162 СК України, яка визначає правовий інструментарій реагування на самочинну зміну одним із батьків місця проживання дитини.
Про це повідомляє Судова влада.
Положення цієї статті покликані захистити права та інтереси дитини, у зв’язку з чим у кожному конкретному випадку необхідно виявляти та оцінювати позитивний результат у долі дитини, який має настати, з урахуванням інтересів батьків.
Євген Синельников зауважив, що з огляду на зміст аналізованої статті відібрання дитини можливе лише за наявності угоди батьків або рішення суду про визначення місця проживання дитини.
Також постає питання щодо негайності винесення рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання. Комітет ООН з прав дитини неодноразово висловлювався, що справи стосовно дітей мають бути пріоритезовані, їх розгляд повинен відбуватися невідкладно. ЄСПЛ у своїх рішеннях зазначав, що тривалий розгляд справ щодо дітей є порушенням ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (справа «M. and M. v. Croatia», заява № 10161/13).
Національна судова система України зіткнулася, зокрема, з такими викликами: брак кадрів, відсутність (недостатність) спеціалізації суддів (судів) у сімейних спорах, виконуваність судових рішень щодо дітей, ефективність діяльності органів у справах дітей, які впливають на строк розгляду відповідних справ.
Євген Синельников зазначив про необхідність врахування інтересів дитини, з’ясування думки дитини у справах щодо дітей із посиланням на міжнародну практику; звернув увагу на те, що за певних умов дитина може бути залишена за попереднім місцем проживання; вказав на практику ВС щодо відшкодування моральної шкоди за викрадення дитини.
Доповідач наголосив, що спори між батьками щодо дитини доцільно вирішувати не лише у спосіб встановлення місця її проживання з одним із батьків. Світовою судовою практикою підтверджено доцільність встановлення обопільної фізичної опіки (контролю і піклування) батьків, за якого дитина проживає певний час із батьком, певний – з матір’ю, і обоє батьки беруть активну участь у розвитку та вихованні дитини. Таким чином зменшується або знімається елемент протистояння між батьками, налагоджується співпраця між ними й досягається забезпечення найкращих інтересів дитини, яка любить обох батьків і потребує турботи й виховання кожного з них.