Проведення оцінки майна – об’єкта нерухомості повинно здійснюватися з обов’язковим призначенням для оцінки суб’єкта оціночної діяльності – суб’єкта господарювання відповідно до положень абзацу другого частини третьої статті 57 та статті 20 Закону України «Про виконавче провадження» на підставі постанови виконавця.
20 липня 2022 року Велика Палата Верховного Суду розглянула касаційну скаргу ТОВ «Станіславська торгова компанія» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 05 липня 2021 року за скаргою Товариства на дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (щодо винесення постанови про призначення суб’єкта оціночної діяльності) у справі за позовом НБУ до ТОВ «Станіславська
торгова компанія», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача – ПАТ «ВіЕйБі Банк», про звернення стягнення на предмет іпотеки, і прийняла постанову, в якій зазначила таке.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ
13 жовтня 2014 року НБУ та Товариство уклали іпотечний договір, за змістом пункту 5 якого в забезпечення виконання позичальником ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» зобов’язань за кредитним договором іпотекодавець (Товариство) надав в іпотеку нерухоме майно (єдиний майновий комплекс) загальною ринковою вартістю 1 250 000 000,00 грн.
29 грудня 2018 року НБУ та ТОВ ОФ «Де Візу» уклали договір, предметом якого є надання послуг з оцінки заставного майна та рецензування звітів про оцінку заставного майна.
Рішенням суду в рахунок часткового погашення заборгованості за кредитним договором від 13 жовтня 2014 року, укладеним між НБУ та ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк», на загальну суму 1 224 239 240,01 грн звернено стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 13 жовтня 2014 року, а саме нерухоме майно. Визначено спосіб реалізації нерухомого майна шляхом проведення прилюдних торгів та стягнуто з Товариства в дохід Державного бюджету України 73 080 грн судового збору.
13 лютого 2020 року на виконання цього судового рішення Господарський суд міста Києва видано відповідний наказ, за яким постановою ВДВС від 28 лютого 2020 року відкрито виконавче провадження.
12 серпня 2020 року ВДВС виніс постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника.
Товариство зверталось до НБУ із заявою від 13 серпня 2020 року, у якій пропонувало визначити дату, час і місце зустрічі та направити уповноваженого
представника для визначення вартості майна за взаємною згодою в порядку,
передбаченому статтею 57 Закону України від 02 червня 2016 року No 1404-VIII
«Про виконавче провадження» (далі – Закон No1404-VIII). Товариство направило
до ВДВС лист, у якому повідомило Державного виконавця про намір погодити
вартість майна з НБУ.
02 вересня 2020 року державний виконавець виніс постанову про призначення суб’єкта оціночної діяльності для участі у виконавчому провадження, за якою оцінювачем призначено ТОВ ОФ «Де Візу».
На думку скаржника, державний виконавець порушив встановлений статтею 57 Закону No1404-VIII порядок визначення вартості нерухомого майна Боржника, зокрема: не визначив його вартості за взаємною згодою сторін виконавчого провадження; не провів огляду зазначеного майна; призначив для оцінки майна боржника пов’язаного із НБУ суб’єкта оціночної діяльності без проведення конкурсного відбору, що вимагається приписами статті 10 Закону України від 12 липня 2001 року No 2658-III «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» (далі – Закон No 2658-III).
ОЦІНКА СУДУ
Частини перша та друга статті 57 Закону No 1404-VIII передбачають, що визначення вартості майна боржника здійснюється за взаємною згодою
сторонами виконавчого провадження. У разі якщо сторони виконавчого
провадження, а також заставодержатель у 10-денний строк з дня винесення виконавцем постанови про арешт майна боржника не досягли згоди щодо вартості майна та письмово не повідомили виконавця про визначену ними вартість майна, виконавець самостійно визначає вартість майна боржника. Звіт про оцінку майна має бути складений не раніше дати винесення постанови про арешт такого майна.
Згідно із частиною третьою статті 57 Закону No 1404-VIII у разі якщо сторони виконавчого провадження не дійшли згоди щодо визначення вартості майна, визначення вартості майна боржника здійснюється виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна. Для проведення оцінки за регульованими цінами, оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден виконавець залучає суб’єкта оціночної діяльності – суб’єкта господарювання. У разі якщо визначити вартість майна (окремих предметів) складно, виконавець має право залучити суб’єкта оціночної діяльності – суб’єкта господарювання для проведення оцінки майна (частина четверта статті 57 Закону No 1404-VIII).
Аналіз статті 57 Закону No 1404-VIII дозволяє дійти висновку, що для завдань виконавчого провадження вартість майна боржника може бути визначена двома шляхами: 1) за згодою сторін (та заставодержателя), про досягнення якої вони мають повідомити виконавця у встановленому порядку; 2) у разі недосягнення такої згоди виконавець самостійно визначає вартість майна за ринковими цінами, які діють на день визначення; 3) залучення для оцінки майна суб’єкта оціночної діяльності-суб’єкта господарювання.
Беручи до уваги викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що повноваження виконавця вирішувати, залучати чи не залучати суб’єкта оціночної діяльності – суб’єкта господарювання, стосуються лише проведення оцінки майна, вартість якого він може визначити самостійно, та не розповсюджуються на проведення оцінки нерухомого майна, стосовно якої частина четверта статті 57 Закону No 1404-VIII передбачає лише один варіант поведінки, який є обов’язковим для виконавця – залучення суб’єкта оціночної діяльності – суб’єкта господарювання.
При цьому Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що положення статті 57 Закону No 1404-VIII не зобов’язують виконавця самостійно з’ясовувати, чи досягли сторони між собою згоди щодо вартості майна боржника, та керуватись для визначення вартості майна боржника лише повідомленням про
намір досягнути такої згоди в майбутньому, а тому відхиляє протилежні доводи
Товариства, та погоджується з доводами НБУ та ВДВС про те, що державний
виконавець не допускав порушень частини першої статті 57 Закону No 1404-VIII.
Частиною третьою статті 7 Закону No 2658-III передбачено, що проведення
незалежної оцінки майна є обов’язковим, зокрема, під час вирішення спорів та в інших випадках, визначених законодавством або за згодою сторін.
Враховуючи наведене, а також беручи до уваги те, що частина третя статті 57 Закону No 1404-VIII покладає на виконавця обов’язок залучити для проведення
оцінки нерухомого майна суб’єкта оціночної діяльності – суб’єкта господарювання, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду про застосування цієї норми, викладеними в постанові від 29 травня 2018 року у справі No 14/197, стосовно обов’язковості проведення оцінки нерухомого майна для визначення його вартості у виконавчому провадженні суб’єктом оціночної діяльності – суб’єктом господарювання.
Відповідно до частини другої статті 10 Закону No 2658-III у випадках, визначених нормативно-правовими актами з оцінки майна, які затверджуються Кабінетом Міністрів України, суб’єкти оціночної діяльності – органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють оцінку майна самостійно на підставі наказу керівника. При цьому, якщо законодавством передбачена
обов’язковість проведення незалежної оцінки майна, органи державної влади та органи місцевого самоврядування виступають замовниками проведення такої
оцінки майна шляхом укладання договорів з суб’єктами оціночної діяльності –
суб’єктами господарювання, визначеними на конкурсних засадах у порядку,
встановленому законодавством.
Аналізуючи частину другу цієї статті, слід дійти висновку, що її положення
регулюють та розповсюджуються на випадки самостійної оцінки майна суб’єктами оціночної діяльності, якими є органи влади та місцевого самоврядування. Зазначені випадки визначаються нормативно-правовими актами з оцінки майна затвердженими Кабінетом Міністрів України і на випадки оцінки майна, передбачені Законом No1404-VIII, не розповсюджуються.
Інший порядок призначення оцінки передбачений положеннями статті 20
Закону No 1404-VIII, де передбачено, що для з’ясування та роз’яснення питань, що виникають під час здійснення виконавчого провадження і потребують спеціальних знань, виконавець виносить постанову про залучення експерта або
спеціаліста (кількох експертів або спеціалістів), а для проведення оцінки майна –
суб’єктів оціночної діяльності – суб’єктів господарювання.
Отже, за буквальним змістом цієї норми виконавець при проведені оцінки майна боржника залучає суб’єкта оціночної діяльності – суб’єкта господарювання про що виносить постанову. Жодної вимоги про призначення конкурсу з визначення такого суб’єкта оціночної діяльності зазначений закон не містить.
Таким чином, положення щодо конкурсних засад визначення суб’єкта оціночної діяльності для такої оцінки на здійснення оцінки у процедурі виконавчого провадження не розповсюджуються, а призначення суб’єкта оціночної діяльності відбувається на підставі постанови виконавця. Закон No2658-III розповсюджується на правовідносини у виконавчому провадженні лише у частині, що не суперечить Закону No 1404-VIII, який щодо виконавчих процедур є спеціальним законом.
За статтею 8 Закону No 1403-VIII державні виконавці, керівники та спеціалісти органів державної виконавчої служби є державними службовцями. Відтак, зазначені особи діють від імені держави як органи державної влади, а тому мають усі повноваження на укладання відповідних договорів щодо оцінки майна у виконавчому провадженні, що знаходиться у них на виконанні, відповідно до законодавства, що регулює укладання такого договору.
За наявності заперечень щодо оцінки майна боржника у виконавчому провадженні заінтересована особа може реалізувати свої право в порядку статті 13 Закону No2658-III шляхом подачі заяви про рецензування звіту про оцінку майна або у порядку частини п’ятої статті 57 цього закону.
У пунктах 67-69 постанови від 09 вересня 2021 року у справі No 640/11311/19, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, висловив правову позицію, що залучати суб’єкта оціночної діяльності – суб’єкта господарювання є правом виконавця, що встановлено статтями 18 та 20 Закону No 1404-VIII. При цьому в цій справі залучення оцінювача було здійснено для оцінки об’єкта нерухомості.
З огляду на правову позицію, висловлену у цій постанові, Велика Палата Верховного Суду відходить від правового висновку, висловленого у постанові
Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду 09 вересня 2021 року у справі No 640/11311/19, шляхом уточнення та зазначає, що проведення оцінки майна – об’єкта нерухомості повинно здійснюватися з обов’язковим призначенням для оцінки суб’єкта оціночної діяльності – суб’єкта господарювання відповідно до положень абзацу другого частини третьої статті 57 та статті 20 Закону No 1404-VIII на підставі постанови виконавця.
Велика Палата Верховного Суду зауважує, що суди не встановлювали обставин досягнення між Товариством та НБУ згоди щодо вартості нерухомого майна та повідомлення про це Державного виконавця у 10-денний строк з дня винесення постанови від 12 серпня 2020 року про опис та арешт майна, а тому на час ухвалення постанови від 02 вересня 2020 року у Державного виконавця були
відсутні підстави вважати, що така згода між сторонами виконавчого провадження досягнута, та виходити з неї для визначення вартості зазначеного
майна.
Отже, Державний виконавець мав визначати вартість нерухомого майна за ринковими цінами з обов’язковим залученням для проведення його оцінки
суб’єкта оціночної діяльності – суб’єкта господарювання, що він і зробив.
Детальніше з текстом постанови ВП ВС від 20 липня 2022 року у справі No 910/10956/15 можна ознайомитися за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/105637736.