Європейський суд з прав людини розглянув питання, чи є подання заяви про перегляд до Верховного Суду ефективним національним засобом юридичного захисту після 28 березня 2015 року в контексті : (i) випадків, коли сторони посилалися на стверджувану не єдність у судовій практиці, яка існувала на момент винесення оскаржуваного касаційного рішення («існуюча не єдність судової практики»), та (ii) випадків, коли сторони посилались на стверджувану не єдність практики, що виникла після оскаржуваного касаційного рішення («нова не єдність у судовій практиці»).
Про це зазначає Ірина Кушнір, менеджерка проєкту Ради Європи, інформує Watchers.
У справі «VESTRA, PP проти України та 6 інших заяв» (60680/16б від 02.09.2025) заявники імпортували в Україну різні категорії товарів. Однак, у митних деклараціях заявники вказали дві різні митні вартості імпортованих товарів: в одній графі -вартість, яка відповідала цінам товарів відповідно до рахунків постачальників (менша вартість), в інші графі – була значно вищою і відповідала цінам на аналогічні товари, імпортовані іншими імпортерами (більша вартість). Заявники стверджували, що вказали другу вартість у кожній митній декларації після консультацій з митниками, які в іншому випадку відмовили б у митному оформленні товарів на підставі того, що первісно вказана митна вартість на основі інвойсів була навмисно занижена. Це в свою чергу призвело до того, що заявники переплатили мито та ПДВ, приблизно на п’ять мільйонів гривень.
Звичайно після отримання своїх товарів, заявники пішли до суду з вимогами відшкодувати їм переплачені суми.
Суди першої та апеляційної інстанцій задовольнили вимоги заявників. Суди встановили, що підприємства-заявники переплатили митні платежі на зазначені суми, оскільки вони були розраховані на основі митної вартості, яка не відповідала інвойсам постачальників.
Вищий адміністративний суд (ВАС) залишив рішення судів без змін (2014).
У червні 2016 року митні органи та Генеральна прокуратура звернулися до Верховного Суду із заявами про перегляд рішень ВАС у справах заявників на підставі стверджуваних розбіжностей у судовій практиці. Вони стверджували, що у низці подібних справ, де позивачі вимагали відшкодування надмірно сплачених митних платежів, ВАС постановив, що таке відшкодування неможливе, якщо митна вартість імпортованих товарів не була визначена митними органами.
Верховний Суд встановив розбіжності в існуючій судовій практиці з цього питання, скасувавши рішення ВАС у всіх семи справах і направивши їх на новий розгляд. Після цього ВАС виніс рішення проти заявників у кожній з цих справ.
І після цього заявники, крім першого заявника, знову пішли до ВС з оскарженням на підставі стверджуваних розбіжностей у судовій практиці. У різні дати до 2017 року Верховний Суд встановив, що розбіжностей у судовій практиці не було, і відхилив заяви заявників.
Заяви всіх заявників, крім першого, були визнані неприйнятними. Справа в тому, що заявники у своїх заявах до Верховного Суду посилалися на судову практику, яка з’явилася після винесення оскаржуваних рішень. ЄСПЛ вирішив, що таке оскарження не може вважатись ефективним засобом захисту, а тому їх не потрібно було вичерпувати. А поки заявники цим займались вони пропустили строк звернення до ЄСПЛ.
Натомість скарга про перегляд справи до Верховного Суду на підставі вже існуючих розбіжностей у судовій практиці було визнано кінцевим елементом у ланцюгу національних засобів юридичного захисту.
Заява першого заявника була визнана прийнятною та розглянута по суті.
До речі, по суті порушення статті 1 Протоколу № 1 визнано не було, скарга визнана очевидно необгрунтованою.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.