Норма пункту 5 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності” від 13 травня 2020 року No 590-IX не містить вказівки щодо зворотної (ретроактивної) дії положень цього Закону до правовідносин, що виникли відповідно до пункту 8 частини другої статті 46 Закону України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб” у редакції, чинній згідно із Законом України від 16 липня 2015 року No 629-VIII.
Пункт 5 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону стосується прямо обумовлених у Законі процесуальних особливостей вирішення, розгляду або перегляду судових справ. Він не стосується спорів щодо зарахування зустрічних вимог, що вже мало місце шляхом учинення одностороннього правочину на момент набрання чинності цим Законом.
Згідно зі статтею 54 Закону України “Про заставу”, частиною третьою статті 52 Закону України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб” заставодержатель облігацій має першочергове право на задоволення своїх вимог за рахунок належних до виплати відсотків за облігаціями лише в разі, якщо відсотковий дохід є предметом застави, що прямо обумовлено в договорі.
Закон не містить прямої заборони про здійснення зарахування зустрічних однорідних вимог щодо зобов’язання з виплати відсоткового доходу за облігаціями, що є предметом застави, за наявності умов, визначених у пункті 8 частини другої статті 46 Закону України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб”. Заставодержатель облігацій не може посилатися на порушення своїх прав, якщо відсотковий дохід за облігаціями не є предметом договору застави.
Судова палата для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів КГС ВС розглянула справу за позовом Державної іпотечної установи до Публічного акціонерного товариства “Дельта Банк” (далі – ПАТ “Дельта Банк”), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі – Фонд), Національний банк України (далі – НБУ) про визнання припиненим зобов’язання щодо сплати відсоткового доходу за одинадцятий відсотковий період за облігаціями серій “В3”, “С3” згідно Проспекту емісії облігацій.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Між Державною іпотечною установою та ПАТ “Дельта Банк” укладено договір
банківського рахунку (надалі — договір банківського рахунку), за умовами якого
ПАТ “Дельта Банк” відкрив Державній іпотечній установі поточний рахунок у національній валюті та отримує плату за обслуговування рахунку згідно з тарифами банку на банківські послуги.
ПАТ “Дельта Банк” є власником іменних відсоткових облігацій серій “B3” та “С3”, емітованих, Державною іпотечною установою.
На підставі постанов Правління НБУ у 2015 році запроваджено тимчасову
адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів
фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ “Дельта Банк”, розпочато процедуру ліквідації АТ “Дельта Банк”.
Відповідно до довідки ПАТ “Дельта Банк” вимоги Державної іпотечної установи
акцептовані та включені до сьомої черги як вимоги юридичної особи. Державна
іпотечна установа станом 25.06.2019 мала зобов’язання перед ПАТ “Дельта Банк”
щодо виплати відсоткового доходу за 11 (одинадцятий) відсотковий період за облігаціями серії “B3”, “C3”. Доказів того, що станом на 25.06.2019 власником
облігацій був НБУ матеріали справи не містять.
Позовні вимоги Державної іпотечної установи обґрунтовано тим, що остання
звернулася до ПАТ “Дельта Банк” із заявою про зараху вання зустрічних вимог
від 25.06.2019 на підставі статті 601, пункту 4 -1 статті 602 ЦК України, пункту 8 частини другої статті 46 Закону України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб”. Проте ПАТ “Дельта Банк” повідомило про відсутність правових підстав для задоволення заяви щодо зарахування зустрічних однорідних вимог.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Відповідно до пункту 8 частини другої статті 46 Закону України “Про систему
гарантування вкладів фізичних осіб”, у редакції чинній від 16.07.2015, з дня початку процедури ліквідації банку забороняється зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов’язань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання), прощення боргу, поєднання боржника і кредитора в одній особі внаслідок укладення будь-яких правочинів з іншими особами, крім банку, зарахування на вимогу однієї із сторін.
Обмеження, встановлені цим пунктом, не поширюються на зобов’язання банку
щодо зарахування зустрічних однорідних вимог, крім обмежень, прямо передбачених законом, у разі, якщо боржник банку одночасно є кредитором цього банку і грошові кошти спрямовуються на погашення зобов’язань за кредитом цього боржника перед цим банком за кредитними договорами та/або за емітованими цим боржником борговими цінними паперами, виключно з урахуванням того, що: за кредитним договором не було здійснено заміни застави, а саме не відбувалося зміни будь-якого з предметів застави на предмет застави, яким виступають майнові права на отримання коштів боржника, які розміщені на відповідних рахунках у неплатоспроможному банку, протягом одного року, що передує даті початку процедури виведення Фондом банку з ринку; кошти перебували на поточних та/або депозитних рахунках такого боржника на дату початку процедури виведення Фондом банку з ринку та договірне списання з цих рахунків передбачено умовами договорів, укладених між боржником і банком.
Зазначені операції у будь-якому разі заборонені за договорами, укладеними з пов’язаними з банком особами.
23.05.2020 набрав чинності Закону України “Про внесення змін до деяких
законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності”, яким виключено абзаци десятий – тринадцятий частини другої статті 46 Закону України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб” (тобто випадки, на які не поширювалась заборона на зарахування зустрічних однорідних вимог у зобов’язаннях, стороною яких є неплатоспроможний банк).
Судова палата для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів КГС ВС вважає, що внесення зазначених змін не впливає на результат вирішення спору у цій справі, оскільки до спірних правовідносин, що виникли до набрання чинності зазначеним Законом, слід застосовувати норму пункту 8 частини другої статті 46 “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб” у редакції від 16.07.2015 N 629-VIII, виходячи з такого.
Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо
удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності” не має зворотної дії в часі щодо спірних правовідносин, оскільки у ньому відсутня пряма вказівка щодо поширення його дії, зокрема, на заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог, що були здійснені відповідно до пункту 8 частини другої статті 46 Закону України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб”, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
Окрім того, на час розгляду цієї справи КГС ВС пункт 8 частини другої статті 46 Закону України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб” вже не діяв в редакції Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності”, що взагалі виключає можливість для застосування до спірних правовідносин пунктів 2 та 5 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення” цього Закону.
Пункт 5 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення
механізмів регулювання банківської діяльності” в аспекті порушених питань слід
розуміти так, що відповідне правило стосується прямо обумовлених у Законі
процесуальних особливостей вирішення, розгляду або перегляду судових справ, і не стосується спорів щодо зарахування зустрічних вимог, що вже мало місце шляхом вчинення одностороннього правочину на момент набрання чинності цим Законом.
Зважаючи на те, що інше прямо не зазначається законодавцем, до спірних
правовідносин застосовується загальне правило, що новий акт законодавства
застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності.
Крім того, у пунктах 4-1 та 5 частини першої статті 602 ЦК України вказано, що не допускається зарахування зустрічних вимог за зобов’язаннями, стороною яких є неплатоспроможний банк, крім випадків, установлених законом; в інших випадках, встановлених договором або законом.
Суд апеляційної інстанції вірно виходив з того, що відповідно до статті 601 ЦК України та пункту 8 частини 2 статті 46 Закону України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб”, в редакції, чинній на дату вчинення одностороннього правочину, зобов’язання позивача перед відповідачем щодо сплати відсоткового доходу за одинадцятий відсотковий період за облігаціями серій “B3”, “C3” припинилися зарахуванням, та враховував те, що правовідносини сторін щодо зарахування між позивачем та відповідачем зустрічних однорідних вимог за облігаціями серій “B3”, “C3” згідно Проспекту емісії облігацій вже були предметом судового розгляду у інших судових справах, судовими рішеннями у яких встановлено наявність всіх умов та правомірність такого зарахування.
Згідно з частиною першою статті 7 Закону України “Про цінні папери та фондовий ринок”, у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин, облігація є цінним папером, що посвідчує внесення коштів його першим власником, визначає відносини позики між власником облігацій та емітентом та підтверджує зобов’язання емітента повернути власникові облігації її номінальну вартість у передбачений строк та виплатити дохід за облігацією, якщо інше не передбачено проспектом або рішенням про емісію.
Отже, за загальним правилом виплата відсоткового доходу здійснюється на користь власника облігацій.
Ураховуючи, що матеріали справи не містять доказів того, що станом на 25.06.2016 власником облігацій був НБУ, тому відсоткові виплати за облігаціями
мають здійснюватися на користь власника облігації – ПАТ “Дельта Банк”.
Згідно зі статтею 54 Закону України “Про заставу”, частиною третьою статті 52
Закону України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб” заставодержатель облігацій має першочергове право на задоволення своїх вимог за рахунок належних до виплати відсотків за облігаціями лише у разі, якщо відсотковий дохід є предметом застави, про що прямо обумовлено у договорі.
Договором застави облігації від 12.09.2014 не визначено, що його предметом є також відсоткові доходи за облігаціями. Отже, у даному випадку предметом застави є облігації, а не права за облігаціями щодо отримання виплат з відсоткового доходу.
Зважаючи на те, що у договорі застави прямо не обумовлено, що відсоткові
доходи є предметом застави, і в законі не передбачено інше, то у такому разі майно банку (належні до виплати відсотки за облігаціями) не є предметом застави, а відповідно заставодержатель не має першочергового права на задоволення своїх вимог за рахунок відсоткового доходу.
Це означає, що якщо строк виплати відсоткового доходу настав, і заставодержатель облігацій на цей момент не реалізував своє право на звернення, то у такому разі відсотки включаються до ліквідаційної маси без обтяжень заставою, а відповідно права заставодержателя не порушуються.
У законі відсутня пряма заборона щодо здійснення зустрічних однорідних вимог щодо зобов’язання з виплати відсоткового доходу за облігаціями, що є предметом застави, за наявності умов, визначених у пункті 8 частини другої статті 46 Закону України “Про гарантування вкладів фізичних осіб”. Заставодержатель облігацій не може посилатися на порушення своїх прав, якщо відсотковий дохід за облігаціями не є предметом договору застави.
Таким чином, та обставина, що облігації, емітовані Державною іпотечною
установою, є предметом застави за договором з НБУ, не є перешкодою для здійснення зарахування зустрічних вимог, зокрема, щодо виплати відсоткового доходу за відповідний період за облігаціями відповідно до статті 601 ЦК України та пункту 8 частини другої статті 46 Закону України “Про гарантування вкладів фізичних осіб”, у редакції, чинній на дату вчинення одностороннього правочину.
У зв’язку з чим, судова палата для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚
корпоративних прав та цінних паперів КГС ВС відступила від висновку КГС ВС,
викладеного у постанові від 01.12.2020 у справі No 910/683/19 стосовно неможливості проведення зарахування зустрічних однорідних вимог неплатоспроможного банку щодо процентного доходу, який підлягає виплаті за облігаціями, що передані в заставу НБУ, який має позачергове право на задоволення своїх кредиторських вимог за рахунок предмета застави (облігацій)).
Постановою судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚
корпоративних прав та цінних паперів КГС ВС залишено без змін рішення
Господарського суду міста Києва від 20.11.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.03.2021.
Детальніше з текстом постанови судової палати КГС ВС від 01.11.2021 у справі No 910/10245/19 можна ознайомитися за посиланням – http://reyestr.court.gov.ua/Review/100775662.