14 грудня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати
Касаційного цивільного суду розглянув у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним шлюбу.
Суд установив, що між ОСОБА_5, який є батьком позивача, та ОСОБА_2
зареєстровано шлюб, про що відділом РАЦС Шевченківського районного управління юстиції м. Києва зроблено актовий запис. Нотаріусом посвідчено заповіт, згідно з яким ОСОБА_5 заповідав все майно ОСОБА_2.
Відповідно до висновку комплексної судово-психіатричної експертизи, яка була
призначена в межах кримінального провадження, на час укладення шлюбу ОСОБА_5 страждав хронічним психічним розладом у вигляді органічного ураження головного мозку судинного генезису з інтелектуально-мнестичним зниженням та афатичними порушеннями, а на час складення заповіту, останній страждав хронічним психічним розладом у вигляді органічного ураження головного мозку судинного генезису з вираженим інтелектуально-мнестичним зниженням та афатичними порушеннями. Таким чином, ОСОБА_5 за своїм психічним станом не усвідомлював сповна значення своїх дій та не міг керувати ними. Тому позивач вважала, що шлюб укладений між її батьком ОСОБА_5 та ОСОБА_2 слід визнати недійсним.
Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив, мотивуючи це тим, що під час розгляду справи стороною позивача не заявлялось клопотання про
призначення експертизи та не надано висновку експерта, яким би було встановлено повне неусвідомлення ОСОБА_5 значення своїх дій та керування ними. Крім того, місцевий суд відмовив у задоволенні клопотання представника відповідача про застосування позовної давності.
Апеляційний суд залишив без змін рішення місцевого суду, змінивши мотиви
відмови та зазначивши про те, що висновок судово-психіатричного експертизи не є належним доказом у цій справі в розумінні частини першої статті 78 ЦПК
України, оскільки був отриманий з порушенням положень частини першої статті 222 КПК України.
Верховний Суд скасував рішення судів і передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції з огляду на таке.
У справі, що переглядалася, суди відмовили в задоволенні позову із взаємовиключних мотивів: суд першої інстанції вважав, що у висновку комплексної судово-психіатричного експертизи, яка була призначена в межах кримінального провадження, не встановлено про абсолютну неспроможність ОСОБА_5 усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними в момент реєстрації шлюбу. Позовна давність застосовується до обґрунтованих вимог, а оскільки в позові слід відмовити через недоведеність недійсності шлюбу, то підстави для застосування позовної давності відсутні. Апеляційний суд, натомість, вважав, що рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає закону, при цьому рішення місцевого суду не змінив чи не скасував; висновок комплексної судово-психіатричної експертизи, яка була призначена в межах кримінального провадження, є недопустимим доказом.
Суди не врахували, що висновок комплексної судово-психіатричної експертизи, яка була призначена в межах кримінального провадження, не можна вважати таким, що не відповідає критеріям належності та допустимості доказів. Для його
використання як доказу подання до суду окремого дозволу слідчого, а також вироку суду, який набрав законної сили у кримінальному провадженні, не є потрібним. Такий висновок комплексної судово-психіатричної експертизи, який позивач відповідно до закону одержав у межах кримінального провадження, стосується предмета доказування у цій справі. Тому суди дійшли передчасних висновків про його недопустимість як доказу у справі.
Суди також не звернули уваги на те, що право на звернення до суду з позовом про визнання шлюбу недійсним мають, зокрема, інші особи, права яких порушені у зв’язку з реєстрацією цього шлюбу. Тобто у разі пред’явлення позову особою, яка вважає, що були порушені її права у зв’язку з реєстрацією цього шлюбу, необхідно встановити, в чому таке порушення полягає.
Суд першої інстанції не врахував, що шлюб по своїй суті не є правочином, а тому до конструкції недійсності шлюбу положення ЦК України про правочини, зокрема й норми § 2 «Правові наслідки недодержання сторонами при вчиненні правочину вимог закону» глави 16 ЦК України, не можуть бути застосовані.
Крім того, суд першої інстанції не звернув уваги, що відповідно до положень статті 20 СК України до вимог, що випливають із сімейних відносин, позовна давність не застосовується. Тобто всі вимоги, які пов’язані з недійсністю шлюбу на підставі статей 40 та 41 СК України, виключені зі сфери дії позовної давності.
За таких обставин суди дійшли передчасних висновків про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1.
Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі No 761/16077/19 (провадження No 61-17134св20) можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/102010360