Скарга на постанову держвиконавця про накладення штрафу у зв’язку з заборгованістю зі сплати аліментів підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства: відступ ВП ВС

Велика Палата Верховного Суду розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) на постанову Київського апеляційного суду від 03 червня 2020 року у складі колегії суддів Гаращенка Д. Р., Невідомої Т. О., Пікуль А. А.

у цивільній справі за скаргою ОСОБА_1 , заінтересована особа – ОСОБА_2 , на дії виконувача обов`язків начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області Зубика Олега Івановича та

ВСТАНОВИЛА:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою, у якій просив визнати незаконними дії виконувача обов`язків заступника начальника відділу примусового виконання рішень Управліннядержавної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області Зубика О. І. (далі – ВПВР УДВС ГТУЮ у Львівській області)щодо винесення постанови від 19 грудня 2018 року про накладення штрафу в розмірі 26 184,84 грн під час примусового виконання виконавчого листа № 2610/27695/2012, виданого Шевченківським районним судом міста Києва 14 жовтня 2013 року у виконавчому провадженні № 40797678, і визнати незаконною та скасувати зазначену постанову.

На обґрунтування скарги зазначав, що 13 лютого 2013 року рішенням Шевченківського районного суду міста Києва з нього на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на сина – ОСОБА_3 в розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку щомісячно, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 26 жовтня 2012 року і до повноліття ОСОБА_3 , тобто до ІНФОРМАЦІЯ_1 . На підставі зазначеного рішення видано виконавчий лист, який пред`явлено до виконання до відділу державної виконавчої служби Стрийського міськрайонного управління юстиції (далі – ВДВС Стрийського МРУЮ). 19 листопада 2013 року державний виконавець ВДВС Стрийського МРУЮ відкрив виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2610/27695/2012.

З невідомих причин без жодних законних підстав матеріали виконавчого провадження № 40797678 передали у ВПВР УДВС ГТУЮ у Львівській області, де виконувач обов`язків заступника начальника відділу Зубик О. І. 05 грудня 2018 року провів розрахунок та нарахував йому заборгованість зі сплати аліментів за період з жовтня 2012 року по листопад 2018 року в розмірі 52 369,67 грн. 19 грудня 2018 року виконувач обов`язків заступника начальника ВПВР УДВС ГТУЮ у Львівській області Зубик О. І. виніс постанову про накладення штрафу в розмірі 50 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів, а саме 26 184,84 грн.

Позивач вважав, що постанова від 19 грудня 2018 року є незаконною та підлягає скасуванню, оскільки він перебуває на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Стрийської міської ради (далі – УПСЗН Стрийської міської ради) та отримує допомогу по догляду за особами з інвалідністю І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу й щомісячну компенсаційну виплату непрацюючій працездатній особі, яка доглядає за особою з інвалідністю І групи, а також за особою, яка досягла 80-річного віку, із цього доходу сплачує аліменти на неповнолітнього сина в розмірі, визначеному рішенням суду.

Указував, що оскільки він отримує дохід, то заборгованість за аліментами  має визначатися з фактичного заробітку (доходу) згідно із частиною першою статті 195 Сімейного кодексу України (далі – СК України). Проте виконувач обов`язків заступника начальника ВПВР УДВС ГТУЮ у Львівській області Зубик О. І. визначив заборгованість за аліментами із середньої заробітної плати працівника для цієї місцевості відповідно до частини другої статті 195 СК України, яка застосовується, якщо платник аліментів не працював на час виникнення заборгованості.

Ураховуючи те, що він отримував та отримує дохід, сплачує аліменти з такого доходу у визначеному судом розмірі, положення частини другої статті 195 СК України щодо визначення заборгованості зі сплати аліментів із середньої заробітної плати працівника для цієї місцевості не можуть бути застосовані.

З наведених підстав розрахунок заборгованості зі сплати аліментів за період з жовтня 2012 року по листопад 2018 року в сумі 52 369,67 грн від 05 грудня  2018 року ним оскаржується у встановленому порядку.

Незважаючи на це, 19 грудня 2018 року виконувачем обов`язків заступника начальника ВПВР УДВС ГТУЮ у Львівській області Зубиком О. І. винесено оскаржувану постанову про накладення штрафу на підставі абзацу третього частини чотирнадцятої статті 71 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі – Закон № 1404-VIII).

Разом з тим статтю 71 Закону № 1404-VIII доповнено частиною чотирнадцятою на підставі Закону України від 03 липня 2018 року № 2475-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» (далі – Закон № 2475-VIII), який набрав чинності 28 серпня  2018 року.

Вказав, що Законом № 2475-VIII встановлено додаткову юридичну відповідальність за несплату аліментів, яка може бути застосована лише до порушень, які мали місце після набрання чинності цим законом.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

20 грудня 2019 року ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції вважав, що скарга необґрунтована, а заявник не довів свої вимоги.

03 червня 2020 року постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 задоволено частково, ухвалу суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким скаргу ОСОБА_1 на дії виконувача обов`язків начальника ВПВР УДВС ГТУЮ у Львівській області Зубика О. І. задоволено частково. Визнано неправомірною постанову виконувача обов`язків начальника ВПВР УДВС ГТУЮ у Львівській області Зубика О. І. від 19 грудня 2018 року у виконавчому провадженні № 40797678 про накладення на ОСОБА_1 штрафу у розмірі 26 184,84 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що зміни в законодавстві, визначені у частині чотирнадцятій статті 71 Закону № 1404-VIII, можуть застосовуватись лише до випадків, які виникають після 28 серпня  2018 року. Проте спірна заборгованість утворилася до вказаної дати, що потягло помилковий висновок про необґрунтованість скарги.

Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог

У вересні 2020 року Відділ примусового виконання рішень Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) (далі – ВПВР ЗМРУ МЮ (м. Львів), який є правонаступником ВПВР УДВС ГТУЮ у Львівській області, подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 03 червня 2020 року,у якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просив скасувати постанову суду апеляційної інстанції та закрити провадження у справі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що скарга ОСОБА_1 на постанову державного виконавця щодо накладення штрафу не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а має розглядатися в порядку адміністративного судочинства.

Позиція інших учасників справи

У грудні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу, в якому він просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції – без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

10 листопада 2020 року ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі.

25 січня 2021 року ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів.

03 лютого 2021 року ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини четвертої статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України). Колегія суддів вважала за необхідне відступити від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленій постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 682/3112/18 (провадження № 14-580цс19), в якій зроблено загальний висновок про те, що відповідно до частини другої статті 74 Закону № 1404-VIII скарга на постанову державного виконавця про накладення штрафу у зв`язку з наявною заборгованістю зі сплати аліментів підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

На думку колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, така постанова не є постановою про накладення штрафу в розумінні частини другої статті 63 Закону № 1404-VIII, яка підлягає оскарженню до суду в порядку, визначеному частиною другою статті 74  цього Закону, тобто в порядку адміністративного судочинства.

Вважала, що викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04 березня 2020 року у справі № 682/3112/18 правовий висновок про те, що скарга на постанову державного виконавця про накладення штрафу у зв`язку з наявною заборгованістю зі сплати аліментів має розглядатися в порядку адміністративного судочинства, не враховує суті спірних правовідносин та їх нормативного регулювання, а також не відповідає принципу ефективності провадження як механізму судового захисту, та вказувала на необхідність відступу від нього.

23 березня 2021 року ухвалою Великої Палати Верховного Суду прийнято до розгляду справу та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

Велика Палата Верховного Суду заслухала доповідь судді, перевірила наведені в касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, матеріали справи та вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судами встановлено, що на виконанні ВПВР УДВС ГТУЮ у Львівській області перебуває виконавче провадження № 40797678 з примусового виконання виконавчого листа № 2610/27695/2012, виданого Шевченківським районним судом м. Києва 14 жовтня 2013 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 від усіх видів його заробітку щомісячно, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 26 жовтня 2012 року і до повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_1 .

05 грудня 2018 року виконувачем обов`язків заступника начальника ВПВР УДВС ГТУЮ у Львівській області Зубиком О. І. в рамках виконавчого провадження № 40797678 проведено розрахунок заборгованості зі сплати аліментів та встановлено суму заборгованості в розмірі 52 369,67 грн.

19 грудня 2018 року постановою виконувача обов`язків заступника начальника ВПВР УДВС ГТУЮ у Львівській області Зубика О. І. на ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 50 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів, а саме                         26 184,84 грн, у зв`язку з наявною заборгованістю зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки та станом на              05 грудня 2018 року складає 52 369,67 грн.

Вважаючи вказану постанову про накладення штрафу неправомірною,            ОСОБА_1 оскаржив її в порядку цивільної юрисдикції.

Судами попередніх інстанцій розглянуто скаргу та ухвалено відповідні судові рішення по суті заявлених вимог.

Велика Палата Верховного Суду при визначенні предметної юрисдикції справи керується таким.

Стаття 124 Конституції України визначає, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Предметна юрисдикція – це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У частині першій статті 19 ЦПК України  визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Велика Палата Верховного Суду вже розглядала питання щодо юрисдикційності скарги на постанову державного виконавця про накладення штрафу у зв`язку з наявністю заборгованості зі сплати аліментів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 682/3112/18 (провадження № 14-580цс19) з посиланням на частину другу статті 74 Закону № 1404-VІІІ зроблено загальний правовий висновок про те, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про накладення штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.

Вирішуючи питання предметної юрисдикції цієї справи, Велика Палата Верховного Суду виходить з таких міркувань.

Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Частинами першою та другою статті 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, установлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, – і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Згідно зі статтею першою Закону    № 1404-VІІІ виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) – це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Статтею 447 ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Згідно із частиною першою статті 448 ЦПК України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Частиною першою статті 287 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Відповідно до частини першої статті 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

За нормами частини другої статті 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Відповідно до частини другої статті 63 Закону № 1404-VІІІ у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, – протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Згідно з пунктом 7 частини другої статті 17 Закону № 1404-VІІІ постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є виконавчими документами. Якщо виконавче провадження закінчено, а виконавчий збір, витрати на проведення  виконавчих дій або штраф не стягнуто, відповідна постанова виділяється в окреме провадження і підлягає виконанню в загальному порядку.

У цій справі оскаржується постанова виконувача обов`язків заступника начальника ВПВР УДВС ГТУЮ у Львівській області Зубика О. І. від 19 грудня                      2018 року про  накладення на ОСОБА_1 штрафу у розмірі 26 184,84 грн у зв`язку з несплатою останнім аліментів на суму 52 369,67 грн.

Статтею 180 СК України визначено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

У статті 195 СК України врегульовано порядок визначення заборгованості за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), та вказано, що розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору – судом.

Згідно з частинами першою та другою статті 196 СК України у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.

У разі застосування до особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду, заходів, передбачених частиною чотирнадцятою                      статті 71 Закону № 1404-VIII, максимальний розмір пені повинен дорівнювати різниці між сумою заборгованості та розміром застосованих заходів примусового виконання, передбачених частиною чотирнадцятою                    статті 71 Закону № 1404-VIII.

Частиною чотирнадцятою статті 71 Закону № 1404-VІІІ передбачено, що за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 20 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.

За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за два роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 30 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.

За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 50 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.

У подальшому постанова про накладення штрафу у розмірі, визначеному абзацом першим цієї частини, виноситься виконавцем у разі збільшення розміру заборгованості боржника на суму, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік.

Суми штрафів, передбачених цією частиною, стягуються з боржника у порядку, передбаченому цим Законом, і перераховуються стягувачу.

У пункті 8 глави XVI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року        № 512/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за № 489/20802 (далі – Інструкція № 512/5), визначено, що виконавець накладає на боржника штраф у розмірі та у випадках, визначених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону № 1404-VIII.

Постанова про накладення штрафу оформлюється відповідно до вимог               пункту 7 розділу І цієї Інструкції та містить відомості про розмір заборгованості, яка утворилася з дня пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання, та суму штрафу.

Постанова про накладення штрафу не пізніше наступного робочого дня після її винесення надсилається сторонам виконавчого провадження.

Суми штрафів стягуються виконавцем з боржника після погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі.

Якщо після закінчення виконавчого провадження з виконання рішення про стягнення аліментів з підстав, передбачених пунктами 7, 9 статті 39 Закону № 1404-VIII, суми штрафів не стягнуто, постанова про накладення  штрафу не пізніше наступного робочого дня з дня закінчення виконавчого провадження реєструється в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ та підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом № 1404-VIIIта цією Інструкцією.

Поняття та різновиди штрафів, що передбачені нормами Закону № 1404-VIII, і штрафу, передбаченого статтею 549 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), мають різну правову природу, оскільки в останньому випадку штраф є різновидом неустойки – грошової суми або іншого майна, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Поняття штрафу, вжите у частині другій статті 74 Закону № 1404-VIII, стосується випадків покладення відповідальності на боржника за невиконання рішення,та його стягнення проводиться на користь держави.

У той час як суми штрафів за невиконання судових рішень про стягнення аліментів, передбачені частиною чотирнадцятою статті 71 Закону № 1404-VIII, перераховуються на користь стягувача аліментів.

Указане свідчить про те, що правова природа, характер, цільове призначення та стягувач штрафу, визначеного в частині другій статті 63 Закону № 1404-VIII, частині другій статті 74 Закону № 1404-VIII, та штрафу, передбаченого частиною чотирнадцятою статті 71 Закону № 1404-VIII, – відмінні, оскільки постанова виконавця про накладення штрафу у зв`язку з наявністю заборгованості зі сплати аліментів є рішенням виконавця щодо виконання судового рішення про стягнення аліментів, як це передбачено частиною першою статті 74 Закону            № 1404-VIII. Це дає можливість тлумачити частину другу статті 74 Закону               № 1404-VIII таким чином, що оскарження постанов виконавців про накладення штрафу у зв`язку з наявністю заборгованості зі сплати аліментів має відмінний порядок від оскарження постанов виконавців про накладення інших штрафів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства.

Також Великою Палатою Верховного Суду враховується, що відповідно до частини третьої статті 195 СК України розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору – судом й такі спори вирішуються за правилами цивільного судочинства.

Порядок стягнення аліментів, крім норм СК України, регулюється також положеннями статті 71 Закону № 1404-VIII, якою передбачається, серед іншого, накладення на користь стягувача штрафу за наявності заборгованості зі сплати аліментів у відповідних розмірах (частина чотирнадцята).

Оскільки предметом регулювання за указаними нормами є як визначення розміру заборгованості за аліментами, так і накладення штрафів за наявності заборгованості, порядок вирішення спору як щодо розміру заборгованості, так і про накладення штрафу з огляду на наявність заборгованості має відбуватися у межах однієї юрисдикції – у порядку цивільного судочинства, що буде відповідати принципам верховенства права та ефективності провадження як механізму судового захисту.

Велика Палата Верховного Суду висновує, що скарга на постанову державного виконавця про накладення штрафу у зв`язку з наявною заборгованістю зі сплати аліментів підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки така постанова не є постановою про накладення штрафу в розумінні частини другої статті 63 Закону № 1404-VIII, яка підлягає оскарженню до суду в порядку, визначеному частиною другою статті 74  цього Закону, тобто в порядку адміністративного судочинства.

Скаржник звернувся до суду, який видав виконавчий документ, зі скаргою на дії державного виконавця щодо накладення на нього штрафу в порядку контролю за виконанням судового рішення, тому така скарга має розглядатися за правилами цивільного судочинства.

Велика Палата Верховного Суду відступає від правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 682/3112/18, в якій, зокрема, оскаржувалася постанова державного виконавця про накладення штрафу у зв`язку з наявною заборгованістю зі сплати аліментів, про те, що відповідно до частини другої статті 74 Закону № 1404-VIII скарга на постанову державного виконавця про накладення штрафу підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

З наведених підстав Велика Палата Верховного Суду відхиляє доводи касаційної скарги ВПВР ЗМРУ МЮ (м. Львів) про те, що скарга ОСОБА_1 на постанову державного виконавця щодо накладення на нього штрафу не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а має розглядатися в порядку адміністративного судочинства.

Інших доводів, окрім порушення правил предметної юрисдикції, касаційна скарга не містить.

Згідно зі статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального                        права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Велика Палата Верховного Суду вважає за можливе вийти за межі касаційної скарги, оскільки суд апеляційної інстанції при розгляді справи по суті послався на висновок Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду щодо застосування Закону України від 03 липня 2018 року № 2475-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання»,який набрав чинності 28 серпня 2018 року (далі – Закон № 2475-VIII), яким доповнено статтю 71 Закону № 1404-VIII частиною чотирнадцятою, викладений в ухвалі від 05 вересня 2019 року у справі № 539/1065/13-ц, за яким на заборгованість зі сплати аліментів, яка існувала у боржника до 28 серпня              2018 року, її розмір та тривалість накопичення вказана новела законодавства не розповсюджується.

Разом з тим у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24 листопада 2020 року у справі № 620/517/20 вказано, що нормами Закону № 2475-VIII посилено відповідальність за несвоєчасну сплату аліментів та зроблено висновок про те, що визначальним для вирішення справи є встановлення наявності заборгованості зі сплати аліментів на час винесення постанови про накладення штрафу та її розмір, який впливає на визначення суми штрафу.  Неможливість застосування частини чотирнадцятої статті 71 Закону № 2475-VIII до заборгованості, що виникла до 28 серпня                 2018 року, нівелювала б зміни до законодавства щодо посилення захисту прав дитини.

За змістом частини другої статті  37 Закону України від 02 червня 2016 року                № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі – Закон № 1402-VIII) у складі Верховного Суду діють: 1) Велика Палата Верховного Суду; 2) Касаційний адміністративний суд; 3) Касаційний господарський суд; 4) Касаційний кримінальний суд; 5) Касаційний цивільний суд.

Завдання Великої Палати Верховного Суду передбачено у статті 45 Закону                 № 1402-VIII, у частині другій якої вказано, що Велика Палата Верховного Суду: 1) у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права; 2) діє як суд апеляційної інстанції у справах, розглянутих Верховним Судом як судом першої інстанції; 3) аналізує судову статистику та вивчає судову практику, здійснює узагальнення судової практики; 4) здійснює інші повноваження, визначені законом.

Оскільки існує неоднакова судова практика Верховного Суду як вищого судового органу і останньою постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду було по-іншому застосовано Закон № 2475-VIII, Велика Палата Верховного Суду вважає, що існують підстави виходу за межі доводів касаційної скарги, проте  розглядає справу в межах позовних вимог.

Вирішуючи питання поширення дії Закону № 2475-VIII на заборгованість зі сплати аліментів, яка утворилася до набрання чинності вказаним Законом, Велика Палата Верховного Суду враховує таке.

У статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі – Конвенція) вказано, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Відповідно до частини першої статті 18 Конвенції Держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Згідно з частинами першою, другою та четвертою статті 27 Конвенції Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Держави-учасниці вживають всіх необхідних заходів щодо забезпечення відновлення утримання дитини батьками або іншими особами, які відповідають за дитину як всередині Держави-учасниці, так і за кордоном.

За приписами частин другої та третьої статті 51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

28 серпня 2018 року набрав чинності  Закон № 2475-VIII, яким доповнено                    статтю 71 Закону № 1404-VIII частиною чотирнадцятою такого змісту:

«За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 20 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.

За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за два роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 30 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.

За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 50 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.

У подальшому постанова про накладення штрафу у розмірі, визначеному абзацом першим цієї частини, виноситься виконавцем у разі збільшення розміру заборгованості боржника на суму, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік.

Суми штрафів, передбачених цією частиною, стягуються з боржника у порядку, передбаченому цим Законом, і перераховуються стягувачу».

Також Законом № 2475-VIII частину четверту статті 11 Закону № 1404-VIII викладено в такій редакції: «Строк обчислення заборгованості зі сплати аліментів для застосування заходів, передбачених пунктами 1-4 частини дев`ятої, частиною чотирнадцятою статті 71 цього Закону, обчислюється з дня пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання».

Відповідно до частини четвертої  статті 11 Закону № 1404-VIII строк обчислення заборгованості зі сплати аліментів для застосування заходів, передбачених пунктами 1-4 частини дев`ятої, частиною чотирнадцятою статті 71 цього Закону, обчислюється з дня пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання.

Статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

Щодо застосування нових законів до триваючих правовідносин, то у Рішенні Конституційного Суду України від 12 липня 2019 року  № 5-р(I)/2019 зроблено висновок про те, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування.

При цьому не вважається зворотною дією застосування закону або іншого нормативно-правового акта щодо триваючих правових відносин, якщо цей акт застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (це так звана безпосередня дія нормативного акта в часі).

Нормами Закону № 2475-VIII, який набрав чинності 28 серпня 2018 року, посилено відповідальність за несвоєчасну сплату аліментів, зокрема, запроваджено нарахування штрафів за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за рік             (20 відсотків суми несплачених аліментів), за два роки (30 відсотків суми несплачених аліментів), за три роки (50 відсотків суми несплачених аліментів).

Згідно з оскаржуваною постановою про накладення штрафу від 19 грудня                   2018 року заборгованість ОСОБА_1 зі сплати аліментів станом на 05 грудня 2018 року складала 52 369,67 грн та перевищувала суму відповідних платежів за три роки.

Боржник вказував, що ця заборгованість нарахована виконавцем за період з жовтня 2012 року по листопад 2018 року.

Отже, заборгованість зі сплати аліментів у розмірі, що зумовила застосування до нього штрафу, утворилася до набрання чинності частиною чотирнадцятою статті 71 Закону № 1404-VІІІ.

При цьому положення абзацу третього частини чотирнадцятої статті 71 Закону               № 1404-VІІІ передбачають накладення штрафу у разі наявності заборгованості зі сплати аліментів у певному розмірі, який дорівнює сумі відповідних платежів за три роки. Тобто зазначена норма права містить вказівку на суму заборгованості, за якої виникають підстави для накладення штрафу на боржника, а не на період її виникнення.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що виконувачем обов`язків заступника начальника ВПВР УДВС ГТУЮ у Львівській області Зубиком О. І. правильно застосовано цю норму до триваючих правовідносин, а саме до прав та обов`язків, що продовжувалися на момент набрання ним чинності, безпосередньо застосувавши нормативний акт прямої дії у часі.

Дата виникнення заборгованості зі сплати аліментів не впливає на можливість застосування штрафу до боржника. Визначальним для вирішення справи є встановлення наявності такої заборгованості на час винесення постанови від 19 грудня 2018 року про накладення штрафу та її сума, з якою пов`язано визначення розміру штрафу.

Згідно з пояснювальною запискою до законопроекту (прийнятий Закон                      № 2475-VIII) його метою було, зокрема, створення економічних передумов для подальшого вдосконалення механізму забезпечення конституційного права дітей на достатній життєвий рівень та покращення матеріального забезпечення дітей у випадках, якщо батьки не дійшли згоди щодо способу утримання дітей і такий спосіб утримання дітей вирішується судом.

Законодавець вважав, що батьки або інші особи, які виховують дитину, повинні створити такі умови життя, які будуть достатніми для фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку дитини. Однією з найбільш нагальних проблем у сфері захисту прав дітей є проблема належного матеріального забезпечення. Найбільш гостро вона стоїть для дітей, які виховуються в неповних сім`ях.

Внесені до Закону № 1404-VІІІ зміни мали на меті посилення захисту прав дітей шляхом встановлення дієвого механізму притягнення до відповідальності осіб за несплату аліментів та ухилення в подальшому порушників від виконання призначеного стягнення за несплату аліментів. Натомість неможливість застосування частини чотирнадцятої статті 71 вказаного Закону до заборгованості, що виникла до 28 серпня 2018 року, але продовжила існувати після набрання ним чинності, нівелювала б зміни до законодавства щодо посилення захисту прав дитини.

Такі висновки містяться і в постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24 листопада 2020 року у справі № 620/517/20 за позовом про визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця про накладення штрафу у зв`язку з наявністю заборгованості зі сплати аліментів, який розглянув справу з урахуванням існуючої, на той час, позиції Великої Палати Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 682/3112/18 щодо юрисдикційності розгляду скарг на постанову державного виконавця про накладення штрафу, а саме що такі скарги підлягали вирішенню в порядку адміністративного судочинства, від якої Велика Палата Верховного Суду відступила при розгляді цієї справи з наведених вище мотивів.

За змістом як  частини другої статті 37 Закону № 1402-VIII, так і ЦПК України, КАС України, хоч у складі Верховного Суду діють Велика Палата Верховного Суду, Касаційний адміністративний суд, Касаційний господарський суд, Касаційний кримінальний суд, Касаційний цивільний суд, але жодна із цих структур не є вищою від інших, а судді кожного касаційного суду та Великої Палати Верховного Суду мають єдиний статус, так само і будь-яке рішення кожного з касаційних судів чи Великої Палати має рівну юридичну силу. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Висновки, викладені в постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24 листопада 2020 року у справі № 620/517/20 враховувалися і послідовно застосовувалися судами першої та апеляційної інстанцій адміністративної юрисдикції при розгляді скарг на постанови виконавців про накладення штрафу у зв`язку з наявністю заборгованості зі сплати аліментів. Вказане свідчить про правову визначеність у питанні щодо застосування частини чотирнадцятої статті 71 Закону № 1404-VІІІ до заборгованості зі сплати аліментів, яка виникла до 28 серпня 2018 року, і продовжила існувати після набрання чинності внесених до Закону                                   № 1404-VІІІ змін.

Справа передана до Великої Палати Верховного Суду лише з підстав необхідності відступу від її висновку, викладеного в постанові від 04 березня 2020 року у справі № 682/3112/18 щодо юрисдикційності подібних спорів. На необхідність відступу від висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених в постанові від 24 листопада 2020 року у справі № 620/517/20 в ухвалі про передачу справи не вказувалося, відповідне питання не порушувалося і не обґрунтовувалося.

З наведених підстав Велика Палата Верховного Суду вважає, що суд апеляційної інстанції зробив помилковий висновок про те, що зміни в законодавстві, визначені у частині чотирнадцятій статті 71 Закону № 1404-VIII, можуть застосовуватись лише до випадків, які виникають після 28 серпня  2018 року. Часткове задоволення скарги ОСОБА_1 лише з вказаних мотивів є необґрунтованим.

Крім того, ОСОБА_1 у свої скарзі на постанову виконувача обов`язків заступника начальника ВПВР УДВС ГТУЮ у Львівській області Зубика О. І. вказував, що розрахунок заборгованості виконаний без урахування того, що він деякий період працював, потім перебував на обліку у центрі зайнятості та наразі отримує допомогу по догляду за особами з інвалідністю І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу та щомісячну компенсаційну виплату непрацюючій працездатній особі, яка доглядає за особою з інвалідністю                    І групи, а також за особою, яка досягла 80-річного віку, а тому такий розрахунок на підставі частини другої статті 195 СК України є неправильним.

З урахуванням того, що суди по-різному застосували частину другу статті 195 СК України щодо визначення розміру аліментів та бази їх стягнення, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне висловити таке.

Згідно з довідкою УПСЗН Стрийської міської ради від 14 серпня 2018 року                    № 1807 ОСОБА_1 перебуває на обліку в управління праці та соціального захисту населення Стрийської міської ради та отримує компенсацію по догляду за престарілою ( ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ) з 27 січня                    2015 року по 13 березня 2016 року і з 10 листопада 2016 року по даний час.

З довідки УПСЗН Стрийської міської ради від 03 жовтня 2018 року № 1702 вбачається, що ОСОБА_1 перебуває на обліку та отримує допомогу по догляду за особами з інвалідністю І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу та щомісячну компенсаційну виплату непрацюючій працездатній особі, яка доглядає за особою з інвалідністю І групи, а також за особою, яка досягла                 80-річного віку.

За правилами частини першої статті 195 СК України заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення, незалежно від того, одержано такий заробіток (дохід) в Україні чи за кордоном.

Заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості або є фізичною особою – підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або є громадянином України, який одержує заробіток (дохід) у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості (частина друга статті 195 СК України).

За змістом пункту 4 розділу XVI Інструкції № 512/5 виконавець зобов`язаний обчислювати розмір заборгованості зі сплати аліментів щомісяця та у випадках, передбачених частиною четвертою статті 71 Закону № 1404-VIII, повідомляти про розрахунок заборгованості стягувача і боржника. Розрахунок заборгованості обчислюється в автоматизованій системі виконавчого провадження на підставі відомостей, отриманих із: звіту про здійснені відрахування та виплати; квитанцій (або їх копій) про перерахування аліментів, наданих стягувачем чи боржником; заяв та (або) розписок стягувача; інформації про середню заробітну плату працівника для цієї місцевості; інших документів, що відображають отримання боржником доходу або сплату ним аліментів. Сума заборгованості зі сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому статтею 195 СК України.

При цьому, у разі якщо боржник не працює і сплачує аліменти самостійно стягувачу, квитанції (або їх копії) про перерахування аліментів надаються виконавцю не пізніше наступного робочого дня після сплати та долучаються до матеріалів виконавчого провадження (пункт 3 розділу XVI Інструкції № 512/5).

Відповідно до положень статті 4 Закону України від 05 липня 2012 року              № 5067-VI «Про зайнятість населення» (далі – Закон № 5067-VI) до зайнятого населення належать непрацюючі працездатні особи, які фактично здійснюють догляд за дитиною з інвалідністю, особою з інвалідністю I групи або за особою похилого віку, яка за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду або досягла 80-річного віку, та отримують допомогу, компенсацію та/або надбавку відповідно до законодавства; особа, яка проживає разом з особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу, яка за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, та одержує грошову допомогу на догляд за нею відповідно до законодавства.

Отже, Закон № 5067-VIвизначає, що до зайнятого населення належать як особи, які працюють, так і непрацюючі працездатні особи.

У випадку коли боржник є непрацюючою працездатною особою, яка доглядає за особою з інвалідністю І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу, або за особою з інвалідністю І групи чи за особою, яка досягла 80-річного віку, він належить саме до категорії зайнятого, але непрацюючого населення.

У статті 81 СК України вказано, що перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб, затверджується Кабінетом Міністрів України.

Перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 року № 146 (далі – Перелік              № 146).

У пункті 1 вказаного Переліку в редакції, чинній на час проведення розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, зазначено, що утримання аліментів з працівників провадиться з усіх видів заробітку і додаткової винагороди як за основною роботою, так і за роботою за сумісництвом, в тому числі з:                            1) основної заробітної плати за посадовим  окладом,  тарифною ставкою, відрядними розцінками тощо; 2) усіх видів доплат і надбавок до заробітної плати; 3) грошових і натуральних премій; 4) оплати за надурочну роботу, за роботу в святкові, неробочі та вихідні дні; 5) заробітної плати, що зберігається  під  час  відпустки,  а також  з  одержуваної  при звільненні компенсації за невикористану протягом  кількох  років  відпустку; 6)  заробітної  плати,  що  зберігається  під  час  виконання державних і громадських обов`язків, та в інших випадках збереження середньої заробітної плати; 7) винагороди за загальні річні підсумки  роботи  підприємств та організацій; 8)   винагороди,   що   виплачується   штатним   літературним працівникам газет, журналів, агентств друку, радіо, телебачення із фонду  літературного  гонорару,  а  також  нештатним  літературним працівникам, що підлягають державному соціальному страхуванню; 9) одноразової винагороди (відсоткових надбавок)  за  вислугу років; 10) допомоги по державному соціальному страхуванню, а також з допомоги  по  тимчасовій  непрацездатності,   що   встановлені   в колективних сільськогосподарських підприємствах; 11) доплат до допомоги по державному соціальному страхуванню, виплачуваних за рахунок підприємств, установ, організацій; 12) сум, виплачуваних для відшкодування збитків у  зв`язку  з втратою працездатності внаслідок каліцтва або  іншого  пошкодження здоров`я, за винятком сум для відшкодування витрат  на  догляд  за ними,  на  додаткове  харчування,   санаторно-курортне   лікування (включаючи оплату проїзду) і протезування потерпілих; 13) допомоги по безробіттю;  14) одержуваної пенсії, за винятком надбавок  до  пенсії,  що виплачуються інвалідам І групи на догляд за ними; 14-1)  державної  соціальної  допомоги інвалідам з дитинства, призначеної  відповідно  до Закону України «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам»; 15) стипендій, виплачуваних студентам  в  період  навчання  у вищих навчальних  закладах, учням  професійних  навчально-виховних закладів та слухачам навчальних закладів  підвищення  кваліфікації та перепідготовки кадрів; 16)  доходів  від  підприємницької   діяльності,   селянських (фермерських) господарств,  кооперативів,  об`єднань  громадян,  а також доходів, що припадають  на  частку  платника  аліментів  від присадибної ділянки або підсобного господарства; 17) усіх видів заробітку, одержуваного адвокатами за роботу в юридичних консультаціях; 18) плати,  отриманої  за передачу в оренду земельної ділянки або  земельної  частки  (паю);  19) інших видів заробітку.

Таким чином, кошти, які отримує особа, що здійснює догляд за особою з інвалідністю І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу, та щомісячні компенсаційні виплати непрацюючій працездатній особі, яка доглядає за особою з інвалідністю І групи, а також за особою, яка досягла 80-річного віку, не включаються до складу доходів, з яких мають сплачуватися аліменти.

Вказані суми відшкодування на догляд за відповідними особами не визнаються заробітком, а є компенсаційною виплатою, тому для обчислення суми аліментів та заборгованості боржника, який є непрацюючою працездатною особою, по їх сплаті, мають застосовуватись положення частини другої статті 195 СК України.

З урахуванням наведеного державним виконавцем при проведенні оскаржуваного розрахунку було обґрунтовано визначено, що у випадку якщо боржник офіційно не працює та доходу не має, існують підстави для визначення заборгованості по сплаті аліментів відповідно до частини другої статті 195 СК України.

Крім того, ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 13 грудня 2019 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 01 липня 2020 року, було відмовлено в задоволенні скарги ОСОБА_1 про визнання неправомірними дій щодо проведення розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від 05 грудня 2018 року та нарахування заборгованості в розмірі 52 369,67 грн, визнання неправомірним та скасування вказаного розрахунку заборгованості.

25 жовтня 2021 року постановою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу    ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 13 грудня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 липня 2020 року залишено без змін.

Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що в діях державного виконавця відсутні порушення вимог Закону № 1404-VІІІ. Державним виконавцем при проведенні оскаржуваного розрахунку було обґрунтовано визначено, що у випадку, якщо боржник офіційно не працює та доходу не має, то існують підстави для визначення заборгованості по сплаті аліментів відповідно до частини другої статті 195 СК України, а кошти, які отримував боржник, здійснюючи догляд за інвалідом ІІ групи, не є заробітком (доходом), а є компенсаційною виплатою.

Отже, на час перегляду Великою Палатою Верховного Суду скарги                ОСОБА_1 на постанову виконувача обов`язків заступника начальника ВПВР УДВС ГТУЮ у Львівській області Зубика О. І. від 19 грудня 2018 року про накладення на нього штрафу в розмірі 50 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів, а саме 26 184,84 грн, розрахунок заборгованості від 05 грудня 2018 року, який став підставою для прийняття оскаржуваної постанови, є чинним.

Разом з тим Велика Палата Верховного Суду вважає, що оскаржувана постанова державного виконавця не може вважатися справедливою, оскільки заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, виникла не з вини ОСОБА_1 , а з вини державного виконавця, який неправильно визначав розмір аліментів та базу їх стягнення, що підтверджується таким.

Виконавче провадження № 40797678 перебувало на виконанні у ВДВС Стрийського МРУЮ.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 71 Закону № 1404-VІІІвизначення суми заборгованості із сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому СК України. Виконавець зобов`язаний обчислювати розмір заборгованості із сплати аліментів щомісяця. У передбачених у частині четвертій названої статті випадках, виконавець зобов`язаний повідомити про розрахунок заборгованості стягувачу і боржнику.

Тобто саме на виконавця покладено обов`язок щомісячно обчислювати як розмір аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), так і заборгованість зі сплати аліментів і повідомляти про її існування та розмір сторонам виконавчого провадження, зокрема боржнику.

Разом з тим з довідки-розрахунку, затвердженого начальником ВДВС Стрийського МРУЮ 30 травня 2014 року вбачається, що заборгованість по аліментах станом на 01 травня 2014 року відсутня.

Також про відсутність заборгованості по аліментах вказано в розрахунках державного виконавця ВДВС Стрийського МРУЮ Федоришин Н. С. від                        14 грудня 2015 року, від 25 грудня 2015 року, від 18 травня 2015 року, від                  19 лютого 2016 року, від 29 лютого 2016 року, від 01 червня 2016 року, від                 31 грудня 2016 року, від 08 лютого 2017 року, від 03 квітня 2018 року.

Згідно з перерахунком на розрахунок заборгованості по аліментах від                   21 серпня та 13 вересня 2018 року, зробленим державним виконавцем ВДВС Стрийського МРУЮ Федоришин Н. С., станом на 18 вересня 2018 року заборгованість становила 1 474,75 грн.

Відповідно до перерахунку на розрахунок заборгованості по аліментах від                   21 серпня та 13 вересня 2018 року, зробленим старшим державним виконавцем ВДВС Стрийського МРУЮ Федоришин Н. С., станом на 01 жовтня 2018 року заборгованість по сплаті аліментів відсутня, переплата становить 467 грн.

29 листопада 2018 року начальником УДВС ГТУЮ у Львівській області                 Сало Ю. А. прийнято постанову № 35 про передачу виконавчого провадження № 40797678 з ВДВС Стрийського МРУЮ УДВС ГТУЮ у Львівській області у ВПВР УДВС ГТУЮ у Львівській області.

05 грудня 2018 року державним виконавцем ВПВР УДВС ГТУЮ у Львівській області винесено постанову про прийняття виконавчого провадження                      № 40797678 та проведено розрахунок заборгованості зі сплати аліментів, за яким заборгованість станом на 01 грудня 2018 року становить 52 369,67 грн.

Обчислення розміру заборгованості по аліментах проводилося державним виконавцем виходячи із середньомісячної заробітної плати по місцевості відповідно до частини другої статті 195 СК України.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 13 грудня 2019 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 01 липня 2020 року та постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25 жовтня 2021 року, розрахунок заборгованості від 05 грудня 2018 року визнано обґрунтованим та підстав для його скасування суди не встановили.

Тобто неодноразово протягом 2014-2018 років навіть станом на 01 жовтня 2018 року, виконавцем зазначалося, що заборгованість по сплаті аліментів у ОСОБА_1 була відсутня та існувала переплата в сумі 467 грн, про що свідчить перерахунок на розрахунок заборгованості по аліментах від                   21 серпня та 13 вересня 2018 року, зроблений старшим державним виконавцем ВДВС Стрийського МРУЮ Федоришин Н. С., який був доведений до відома учасників виконавчого провадження, тому ОСОБА_1 мав законні сподівання на правильність вказаного розрахунку та відсутність заборгованості зі сплати аліментів.

Встановлення 05 грудня 2018 року дійсного розміру заборгованості станом на 01 грудня 2018 року в сумі 52 369,67 грн, ураховуючи неправильне обрахування попереднім державним виконавцем заборгованості по сплаті аліментів, не може перекладати тягар відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 50 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів, а саме в розмірі 26 184,84 грн, на платника аліментів, оскільки до виникнення заборгованості в значному розмірі призвели не винні дії / бездіяльність останнього, яких ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції не встановлено, а дії державного виконавця ВДВС Стрийського МРУЮ.

Тому стягнення штрафу в повному обсязі з ОСОБА_1 буде суперечити спрямованості змін до СК України та Закону № 1404-VІІІ, які і вносилися задля захисту прав дитини та спонукання саме недобросовісного платника аліментів певним чином поновити майнові втрати чи обмеження, які вимушена була нести дитина. А недобросовісність платника аліментів у цьому випадку відсутня.

Відповідно до частини другої статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Ураховуючи те, що в боржника, хоч і наявна заборгованість зі сплати аліментів, проте ця заборгованість утворилася не з вини ОСОБА_1 , а першочергово з вини державного виконавця ВДВС Стрийського МРУЮ, який неправильно визначав розмір аліментів та базу їх стягнення, тому прийнята виконувачем обов`язків заступника начальника ВПВР УДВС ГТУЮ у Львівській області Зубиком О. І. постанова про накладення штрафу не може вважатися справедливою.

Суд апеляційної інстанції, хоч і з помилкових мотивів, зробив правильний висновок про часткове задоволення скарги ОСОБА_1 .

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Частинами першою та четвертою статті 412 ЦПК України передбачено, що суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне змінити постанову Київського апеляційного суду від 03 червня 2020 року, виклавши мотивувальну частину вказаного судового рішення в редакції цієї постанови.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Велика Палата Верховного Суду змінила судове рішення лише щодо мотивів його прийняття, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями  259, 400, 409, 412, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від  03 червня 2020 року змінити, виклавши мотивувальну частину судового рішення в редакції цієї постанови.

В іншій частині постанову Київського апеляційного суду від  03 червня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.