Службовий кабінет відповідно до практики ЄСПЛ належить до іншого володіння особи, а тому обшук у ньому проводиться виключно за наявності ухвали слідчого судді

Позиції судів першої та апеляційної інстанцій: за вироком місцевого суду ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.15, ч. 4 ст. 368 КК (у редакції Закону від 18.04.2013 No 221-VII), та виправдано у зв’язку з недоведенням того, що вчинено кримінальне правопорушення, в якому він обвинувачується.

Апеляційний суд залишив указане судове рішення без зміни.

Позиція ККС: залишено без зміни ухвалу апеляційного суду.

Обґрунтування позиції ККС: ККС визнає безпідставними доводи прокурора про те, що дозвіл слідчого судді на огляд місця події, а саме службового кабінету ОСОБА_1, який на праві власності належить державі, був не потрібний, оскільки ця позиція суперечить положенням КПК і практиці ЄСПЛ (рішення від26.07.2007 у справі «Пєєв проти Болгарії»).

Крім того, ККС, здійснивши системне тлумачення ст.13, ч. 2 ст. 234, статей237, 233 КПК, відзначає, що під володінням слід розуміти фактичне володіння річчю (майном). Тобто фактичне володіння не варто ототожнювати з правом власності. Такий широкий підхід до розуміння понять «житло», зарахування до «іншого володіння» офісних та службових приміщень, приміщень господарського, виробничого та іншого призначення незалежно від форм власності відповідає й прецедентній практиці ЄСПЛ.

Із матеріалів кримінального провадження убачається, що з клопотанням про дозвіл на обшук чи огляд службового кабінету ОСОБА_1 сторона обвинувачення до слідчого судді не зверталася.При цьому посилання на відсутність заперечень з боку ОСОБА_1 щодо проведення такого огляду не свідчить про його добровільну згоду на проведення вказаної слідчої дії та не є процесуальною гарантією забезпечення права обвинуваченого на захист.

ККС відзначає, що у володінні ОСОБА_1 фактично здійснювався обшук із застосуванням технічних засобів. Такий висновок підтверджується безпосередньо прокурором, який вказує у касаційній скарзі, що судами попередніх інстанцій безпідставно визнано недопустимим доказом фактичні дані, отримані внаслідок проведення саме обшуку, а не огляду (постанови ВС у провадженнях No51-1840км20, No 51-6087км19, No 51-1314км20).

Отже, апеляційний суд дійшов належного та обґрунтованого висновку про недопустимість як доказу фактичних даних протоколу огляду від 29.05.2014, не встановив підстав для скасування вироку суду першої інстанції, у зв’язку із чим правомірно залишив вирок місцевого суду без змін.

Детальніше з текстом постанови ККС від 24.02.2021 у справі No761/27114/14-к (провадженняNo51-2905км20) можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/95241997