У кримінальних правопорушеннях із похідними наслідками діяння безпосередньо породжує лише проміжний наслідок, який у свою чергу викликає наслідки похідні. Реальну можливість настання похідних наслідків створює не діяння само по собі, а викликані ним проміжні наслідки з урахуванням супутніх обставин. Отже, смерть як похідний наслідок і кінцевий результат злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК, не може виступати прямим наслідком вчиненого особою діяння. Якщо встановлені обставини свідчать, що за об’єктивними даними смерть, заподіяна потерпілому, є саме прямим наслідком протиправного впливу з боку обвинуваченого, то має місце прямий необхідний причинний зв’язок.
Враховуючи вищезазначене усвідомлене завдання особою ударів кухонним ножем в обличчя, шию, плече та грудну клітку потерпілому, внаслідок чого останній отримав тяжке тілесне ушкодження, яке стало безпосередньою причиною його смерті, виключає психічне ставлення особи до вчиненого у формі злочинної недбалості та свідчить про передчасність висновків про відсутність підстав для кваліфікації кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 115 КК.
Обставини справи
між обвинуваченим, який перебував в стані алкогольного сп’яніння, та його знайомим виникла сварка, в ході якої обвинувачений умисно наніс по одному удару кухонним ножем: в ліву область
обличчя, шиї та лівого плеча потерпілого, а також в праву область грудної клітки, внаслідок чого спричинив потерпілому тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, що стало причиною смерті останнього.
Позиції судів першої та апеляційної інстанцій
суди попередніх інстанцій визнали винуватим і засудили обвинуваченого за ч. 2 ст. 121 КК.
У касаційній скарзі прокурор зазначає, що у обвинуваченого був умисел на позбавлення життя потерпілого, а не на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень.
Позиція ККС
скасовано ухвалу апеляційного суду та призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Обґрунтування позиції ККС: ККС вказав, що з матеріалів кримінального провадження вбачається, що суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, дійшов висновку про необхідність перекваліфікації дій обвинуваченого з ч. 1 ст. 115 КК на ч. 2 ст. 121 КК. Своє рішення місцевий суд
мотивував тим, що заподіяні обвинуваченим поранення не призвели до такого стану потерпілого, яке б давало йому підстави вважати, що він досяг злочинного умислу на його вбивство, а тому обвинувачений, усвідомлюючи, що потерпілий живий, мав реальну можливість продовжити заподіяння потерпілому ударів ножем, в тому числі й у життєво-важливі органи, проте цього не зробив. Завдаючи удар ножем в область правого плеча потерпілого, що за медичним критерієм знаходиться в проекції 2-4 міжреберій на межі від середньо-ключичної та передньо-пахвової ліній грудної клітки справа, на відстані 13,5 см вправо від умовної серединної лінії тіла, яке є непроникаючим, об’єктивно усвідомлював суспільно небезпечний характер свого діяння, припускав, що таким ударом буде заподіяне ножове поранення, і передбачав можливість настання наслідків у виді завдання будь-якої за тяжкістю шкоди здоров’ю потерпілого, хоча й не
конкретизував у своїй свідомості, якою саме буде така шкода. Тобто він діяв із неконкретизованим (невизначеним) умислом на заподіяння тілесних ушкоджень, а до настання смерті потерпілого від таких ушкоджень ставився необережно.
ККС звернув увагу, що умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, належить до злочинів із похідними наслідками. Особливістю необхідного причинного зв’язку в злочині, передбаченому ч. 2 ст. 121 КК, є його послідовний розвиток від суспільно небезпечного діяння до прямого (проміжного) наслідку у виді тяжкого тілесного ушкодження і далі до кінцевого наслідку у виді смерті потерпілого (похідного), тобто він має опосередкований характер. Юридична природа таких кримінальних правопорушень полягає в тому, що заподіяні діянням проміжні наслідки (в конкретній обстановці його вчинення) створюють реальну загрозу настання похідних від них, які значною мірою обумовлені впливом тих факторів, які винувата особа обґрунтовано розраховує нейтралізувати або існування яких не усвідомлює.
У кримінальних правопорушеннях із похідними наслідками діяння безпосередньо породжує лише проміжний наслідок, який, у свою чергу, викликає наслідки похідні. Реальну можливість настання похідних наслідків створює не діяння само по собі, а викликані ним проміжні наслідки з урахуванням супутніх обставин. Отже смерть, як похідний наслідок і кінцевий результат злочину,
передбаченого ч. 2 ст. 121 КК, не може виступати прямим наслідком вчиненого особою діяння.
Натомість, встановлені судом на підставі, серед іншого, висновку судово- медичного експерта обставини свідчать, що за об’єктивними даними смерть, заподіяна потерпілому, є саме прямим наслідком протиправного впливу з боку обвинуваченого, отже має місце прямий необхідний причинний зв’язок, на що апеляційний суд належної уваги не звернув.
Кримінальне право не вимагає, щоб особа усвідомлювала причинний зв’язок у всіх деталях і особливостях, достатньо щоб особа усвідомлювала розвиток причинного зв’язку в загальних рисах, і неточність в деталях не має впливу на кримінальну відповідальність.
Визначальним для кваліфікації кримінального правопорушення з матеріальним складом є суб’єктивне ставлення винуватого до наслідків своїх дій. у аспекті встановлення підстави кримінальної відповідальності, юридичної оцінки суб’єктивного ставлення до вчиненого, суд мав враховувати, що за ступенем конкретизації у свідомості суб’єкта передбачення можливості
настання суспільно небезпечних наслідків виокремлюють визначений (пов’язаний із передбаченням конкретного наслідку) і невизначений (альтернативний) умисли, коли свідомістю винного охоплюється можливість настання двох або більше альтернативних наслідків. Небажання смерті потерпілого не виключає умисної вини. При невизначеному умислі, різновидом
якого є альтернативний умисел, кваліфікація здійснюється в залежності від тих наслідків, які були фактично заподіяні.
Поза увагою суду залишилося те, що засуджений умисно наніс по одному удару кухонним ножем: в ліву область обличчя, шиї та лівого плеча потерпілого, а також в праву область грудної клітки, внаслідок чого спричинив йому тяжке тілесне ушкодження за критерієм небезпеки для життя в момент спричинення у вигляді непроникаючого колото-різаного поранення грудної клітки справа
в проекції 2-4 міжреберій на межі від середньо-ключичної та передньо-пахвової ліній, з ушкодженням передньої стінки пахвової артерії, яке призвело до масивної крововтрати, що і стало безпосередньою причиною смерті потерпілого.
Оскаржене рішення суду апеляційної інстанції не містить обґрунтування того, чому саме усвідомлене нанесення обвинуваченим ударів ножем потерпілому не пов’язане з усвідомленням ним суспільної небезпечності своїх дій (їх здатності заподіяти смерть у конкретному випадку) та передбаченням відповідних наслідків для життя потерпілого, бажанням або свідомим
припущенням заподіяної смерті.
За наявності умислу на заподіяння смерті проміжок часу до її настання, потенційна можливість врятувати потерпілому життя за умови втручання інших осіб із наданням відповідної допомоги, намагання медичних працівників відвернути настання наслідків у виді смерті на кваліфікацію дій винуватого не впливають.
Колегія суддів ККС зауважує, що з’ясування змісту психічного ставлення винної особи до вчиненого діяння та його наслідків не може ґрунтуватися виключно на висновках судово-медичних експертів (експертиз), які містять оцінку завданих ушкоджень і заподіяних наслідків лише за медичними
критеріями. Саме в такому розумінні вони мають отримувати юридичну оцінку в сукупності з іншими доказами стосовно вирішення питання про доведеність винуватості засудженого у вчиненні інкримінованого злочину.
Крім того, необхідно виходити із того, що умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, із суб’єктивної сторони характеризується неоднаковим психічним ставленням особи (у формі умислу та необережності) до різних наслідків одного й того самого діяння, де щодо тяжкого тілесного ушкодження має місце прямий чи непрямий умисел, а щодо наслідку у вигляді смерті потерпілого – злочинна самовпевненість чи злочинна недбалість. Отже підставою кваліфікації вчиненого злочину за ч. 2 ст. 121 КК може бути лише обґрунтований висновок про психічне ставлення засудженого до заподіяння смерті потерпілому у формі необережності. Проте, з огляду
на встановлені судами обставини, належні підстави до такого висновку в оскарженому судовому рішенні не вказані.
Водночас, з урахуванням установлених судом фактичних обставин оскаржуване судове рішення не містить обґрунтування такого психічного ставлення обвинуваченого до наслідків, спричинених його діями, за якого він не передбачав можливості настання суспільно небезпечних наслідків у виді смерті (ч. 3 ст. 25 КК) під час вчинення інкримінованих дій. Передбачення можливості настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій, виключає психічне ставлення до вчиненого у формі злочинної недбалості в аспекті положень ч. 3 ст. 25 КК.
Викладене вище свідчить про передчасність висновків судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для кваліфікації діяння засудженого за ч. 1 ст. 115 КК.
Постанова колегії суддів Третьої судової палати ККС ВС від 22.05.2025 у справі № 617/1927/21 (провадження № 51-51км25) https://reyestr.court.gov.ua/Review/127702549
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.