Обставини справи
Справа стосувалася скарг заявника (Михайло Сергійович Ритіков) за пунктом 1 статті 5 Конвенції на те, що його затримання без ухвали слідчого судді було незаконним, за пунктом 5 статті 5 на те, що він не мав забезпеченого правовою санкцією права на компенсацію за незаконне затримання і тримання під вартою, та за пунктом 2 статті 6 Конвенції на те, що було порушено його право на презумпцію невинуватості.
Затримання та тримання заявника під вартою
25 січня 2019 року влада відкрила кримінальне провадження за фактом несанкціонованого втручання в роботу систем зв’язку, а також створення,
зберігання та розповсюдження шкідливого програмного забезпечення та порнографічних матеріалів. О 6:22 11 липня 2019 року в рамках
вищезазначеного розслідування органи влади провели обшук у готельному
номері, який на той час займали заявник та його діловий партнер. Згідно з протоколом обшуку, було вилучено ноутбук та мобільні телефони. Після
завершення обшуку слідчий затримав заявника за підозрою у зберіганні та розповсюдженні порнографічних матеріалів. Його затримання було здійснено
без попереднього рішення суду.
У протоколі про затримання містилося посилання на частину 1 статті 208 Кримінального процесуального кодексу 2012 року (далі – КПК) та зазначалося,
що заявника було затримано «після вчинення злочину за показаннями очевидця чи потерпілого або за наявністю явних ознак того, що він щойно вчинив злочин».
Жодних інших подробиць у протоколі затримання не було наведено.
Згідно з повідомленням про підозру, врученим заявникові 12 липня 2019 року, він створив і організував так званий «куленепробивний хостинг» і вчинив кілька кіберзлочинів шляхом поширення «шкідливого програмного забезпечення» і порнографічних матеріалів. Його також підозрювали у причетності до кількох розподілених атак на державні установи України, спрямованих на відмову в обслуговуванні. Того ж дня прокурор звернувся до місцевого суду з клопотанням про тримання під вартою.
12 липня 2019 року Печерський районний суд м. Києва (далі – районний суд) відхилив клопотання слідчого та застосував до заявника нічний домашній
арешт. Проаналізувавши надані матеріали, суд дійшов висновку, що існувала
обґрунтована підозра у вчиненні злочинів, у яких він підозрювався, але не було достатніх підстав для виправдання його тримання під вартою. 28 листопада 2019 року районний суд змінив заявникові запобіжний захід на особисте зобов’язання. Сторони не повідомили ЄСПЛ про результати кримінального розслідування щодо заявника.
Порушене заявником провадження у справі про дифамацію
16 липня 2019 року посадові особи Служби безпеки України (далі – «СБУ») провели пресконференцію щодо кримінального розслідування стосовно заявника.
22 липня 2019 року заявник порушив цивільну справу проти посадових осіб СБУ, які проводили пресконференцію, вимагаючи захисту честі, гідності та ділової репутації, а також спростування недостовірної інформації.
15 квітня 2021 року Шевченківський районний суд м. Києва задовольнив позов заявника, визнавши, що всі твердження, згадані на пресконференції були неправдивими та такими, що завдають шкоди його честі та гідності. Суд також
зобов’язав СБУ опублікувати інформацію про рішення суду та спростувати
поширену нею неправдиву інформацію про заявника.
Вищезазначене рішення було залишено без змін Київським апеляційним судом 21 вересня 2021 року. СБУ подала касаційну скаргу до Верховного Суду. У своєму відзиві на касаційну скаргу заявник стверджував, серед іншого, що посадові особи СБУ визнали його винним у вчиненні злочинів. Верховний Суд відхилив скаргу 24 травня 2022 року, не розглянувши конкретно скаргу заявника на те, що СБУ «визнала його винним». Заявник не вимагав жодної компенсації у вищезазначеному провадженні та не повідомив ЄСПЛ, чи порушував він окреме провадження щодо компенсації у зв’язку з вищезазначеними висновками.
Скарга заявника до ЄСПЛ стосувалася порушень статті 5 Конвенції стосовно його затримання 11 липня 2019 року без ухвали слідчого судді й відсутності забезпеченого законом права на відшкодування шкоди за його незаконне затримання та ув’язнення. Зокрема, заявник вважав порушенням пункту 2 статті 6 Конвенції те, що посадовці СБУ під час пресконференції порушили його презумпцію невинуватості.
Оцінка Суду
Пункт 1 статті 5 Конвенції
ЄСПЛ зазначив, що в протоколі затримання зазначалося, що частина 1 статті 208 КПК є підставою для затримання заявника без ухвали слідчого судді. Це положення, яке встановлює винятки із загального правила, що вимагає судове рішення для затримання особи, мало тлумачитися вузько. Крім того, конкретні підстави, що виправдовують застосування одного з винятків, які в ньому вичерпно перераховані, мали бути однозначно встановлені на момент вжиття такого заходу (Strogan v. Ukraine, № 30198/11, § 87, 6 жовтня 2016 року) (пункт 26 рішення).
ЄСПЛ також зіслався на частину 5 статті 208 КПК, яка передбачає, що протокол затримання особи повинен містити підстави для такого затримання. Це особливо актуально в обставинах цієї справи, в якій положення частини 1 статті 208 КПК було лише згадано (див. пункт 8 цього рішення), тоді як ні протокол затримання, ні протокол обшуку не містили жодної конкретної інформації і не спиралися на жодні конкретні обставини, які б пояснювали, який злочин вчинив заявник перед затриманням або які ознаки явно вказували на те, що він щойно вчинив злочин. Таким чином, не можна стверджувати, що органи влади зіткнулися з невідкладною ситуацією, яка підпадає під один з винятків, передбачених частиною 1 статті 208 КПК, таких як, наприклад, затримання особи на місці злочину (flagrante delicto) (пункт 27 рішення).
Тому в цій справі ЄСПЛ дійшов висновку, що затримання заявника та тримання його під вартою у період з 11 по 12 липня 2019 року на підставі постанови слідчого були несумісними з вимогами пункту 1 статті 5 Конвенції. Отже, мало місце порушення цього положення.
Порушення пункту 5 статті 5 Конвенції
ЄСПЛ зазначив, що пункт 5 статті 5 Конвенції буде дотримано, якщо є можливість подати заяву про компенсацію за позбавлення волі, здійснене в умовах, що суперечать пунктам 1, 2, 3 або 4 цієї статті. Таким чином, право на компенсацію, передбачене пунктом 5, передбачає, що порушення одного з інших пунктів було встановлено або національним органом, або установами Конвенції (див. рішення у справі Stanev v. Bulgaria [GC], № 36760/06, § 182, ECHR 2012, з подальшими посиланнями) (пункт 32 рішення).
ЄСПЛ зазначив, що питання компенсації за незаконне затримання в Україні регулюється Законом від 1 грудня 1994 року «Про порядок відшкодування
шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового
слідства, прокуратури і суду» (див. рішення у справі Dubovtsev and Others v.
Ukraine, № 21429/14 та 9 інших, § 48, від 21 січня 2021 року). Право на компенсацію виникає, зокрема, якщо незаконність тримання під вартою була
встановлена судовим рішенням (див., наприклад, рішення у справі Vadym Melnyk
v. Ukraine, №№ 62209/17 та 50933/18, § 92, від 16 вересня 2022 року) (пункт 34
рішення).
ЄСПЛ також зазначив, що, оскільки затримання заявника формально відповідало національному законодавству, він не може вимагати компенсації у зв’язку з цим на національному рівні. Крім того, в Україні не існувало законодавчо передбаченої процедури для порушення провадження з метою
отримання компенсації за позбавлення волі, яке ЄСПЛ визнав таким, що порушує Конвенцію (див. рішення у справі Sinkova v. Ukraine, № 39496/11, § 82, від 27 лютого 2018 року) (пункт 35 рішення).
Це означало, що один з принципів пункту 5 статті 5 Конвенції, а саме, що ефективна реалізація гарантованого нею права на компенсацію має бути
забезпечена з достатнім ступенем визначеності, в цій справі не було дотримано
(див. згадане вище рішення у справі Stanev, § 182). Тому було порушено пункт 5
статті 5 Конвенції (пункти 36–37 рішення).
Пункт 2 статті 6 Конвенції
ЄСПЛ не вбачив підстав розглядати заперечення Уряду щодо втрати заявником статусу жертви, оскільки національні суди визнали порушення його права на презумпцію невинуватості в контексті провадження у справі про наклеп, й тому ця скарга була неприйнятною з наступних причин (пункт 41 рішення).
По-перше, заявник не стверджував, що використав кримінально-правовий засіб захисту щодо своєї скарги за пунктом 2 статті 6 Конвенції, а саме порушив це питання під час кримінального розслідування (див. рішення у справах Shagin v. Ukraine, № 20437/05, §§ 71–72, від 10 грудня 2009 року; та Dovzhenko v. Ukraine,
№ 36650/03, § 42, 12 січня 2012 року) (пункт 42 рішення).
ЄСПЛ також зазначив, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 15 квітня 2021 року, ухваленим у справі про дифамацію, твердження, на які скаржився заявник, були визнані неправдивими та такими, що завдають шкоди його честі та гідності. ЄСПЛ також підкреслив, що в результаті успішного розгляду справи про дифамацію заявник міг отримати відшкодування (пункт 43 рішення).
В цій справі ЄСПЛ зазначив, що заявник, порушивши провадження у справі про дифамацію, не посилався на своє право на презумпцію невинуватості. Лише під час провадження у Верховному Суді він навів додатковий аргумент про те, що посадові особи СБУ «визнали його винним» у вчиненні злочинів. Взявши до уваги, що обсяг перегляду у Верховному Суді був обмежений змістом касаційної скарги, сформульованої відповідачем у цивільній справі (СБУ), зрозуміло, що додатковий аргумент заявника, вперше висунутий ним у зазначеному вище провадженні, навряд чи мав перспективу бути розглянутим по суті (пункт 45 рішення).
Зазначені обставини привели ЄСПЛ до висновку про те, що заявник недостатньо порушив питання про стверджуване порушення його права на презумпцію невинуватості завдяки кримінально-правовому або цивільно-правовому засобу юридичного захисту. За цих обставин, ця частина скарги була відхилена відповідно до пунктів 1 та 4 статті 35 Конвенції через невичерпання національних засобів правового захисту (пункт 46 рішення).
Висновок
Порушення пункту 1 статті 5 Конвенції (право на свободу та особисту недоторканність). Порушення пункту 5 статті 5 Конвенції.
Рішення в цій справі ухвалене Палатою 23 травня 2024 року та набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції.
Огляд рішень Європейського суду з прав людини
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.