Обставини справи
Справа стосувалася втрати матеріалів, у тому числі апеляційної скарги, та розгляду цієї справи за відсутності скарги заявника.
16 червня 2009 року Стамбульський суд присяжних визнав заявника винним у створенні злочинної організації та керівництві нею, злочинній загрозі та несанкціонованому зберіганні вогнепальної зброї, призначивши покарання у вигляді позбавлення волі. Тодішня захисниця заявника С. Г. подала апеляційну скаргу на зазначене рішення.
24 вересня 2010 року голова 8-ї палати у кримінальних справах Касаційного суду склав протокол, у якому вказувалося, що після того, як адвокат заявника зробила другий запит на отримання копії матеріалів справи 16 червня 2010 року, з’ясувалося, що основна папка була втрачена і її не вдалося знайти, незважаючи на проведення комплексного пошуку. У зв’язку із цим Президент звернувся до Генеральної прокуратури при Касаційному суді з проханням відновити матеріали справи.
Відповідно до звіту, складеного секретарем суду першої інстанції 18 жовтня 2010 року, основна папка згодом була частково відновлена. 6 грудня 2010 року захисник заявника звернувся до суду першої інстанції з проханням надати перелік вмісту всіх папок, щоб визначити, які документи чи докази відсутні у відновленому матеріалі.
14 грудня 2010 року Касаційний суд залишив вирок суду першої інстанції без змін, не згадуючи про втрату основної папки з матеріалів справи чи її часткове
відновлення. 15 лютого 2011 року адвокат заявника, отримавши від суду першої
інстанції перелік вмісту всіх папок, надав детальний перелік документів, які не були включені до відновлених матеріалів справи. 10 червня 2011 року основну папку з матеріалів справи було знайдено в підвалах Касаційного суду.
Заявник скаржився на те, що його право на справедливий судовий розгляд згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції було порушено на тій підставі, що Касаційний суд здійснив апеляційний розгляд за відсутності основної папки, яка була втрачена та в якій містилося багато важливих документів.
Оцінка Суду
Стаття 6 Конвенції
ЄСПЛ зазначив, що, беручи до уваги зміст відновлених матеріалів справи, розгляд Судом цього питання обмежуватиметься втратою апеляційної скарги
заявника, оскільки заявник не заперечував позиції Уряду щодо того, які документи були відсутні, а також не вказав послідовно, що це за документи. Таким чином, зміст правового питання полягав у тому, чи суперечив апеляційний перегляд, здійснений Касаційним судом за відсутності апеляційної скарги заявника, принципу змагальності відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції.
Загальні принципи, що стосуються принципу змагальності, можна знайти у справі «Vegotex International S.A. v. Belgium» [GC], № 49812/09, § 134 від 3 листопада 2022 року) і Murtazaliyeva v. Russia [GC], № 36658/05, § 91 від 18 грудня 2018 року, з подальшими посиланнями). Відповідно до цього принципу, сторони повинні мати можливість надати будь-які докази, необхідні для задоволення своїх вимог, а також знати та прокоментувати всі надані докази або подані зауваження з метою вплинути на рішення суду (там само).
Визначаючи, чи було надано заявнику можливість надати будь-які показання, що сприяли б успіху його скарги, ЄСПЛ зауважив, що при вирішенні національними
судами питання втрачених документів заявник або його захисник жодного разу не залучались. Документи, якими володів ЄСПЛ, свідчили про те, що ні заявник, ні його захисники не були проінформовані про кроки, вжиті для відновлення основної папки. Уряд також не стверджував протилежного. Крім того, після відновлення матеріалів справи, як виявляється, вони не були передані заявнику чи його захисникам. Не отримавши такої інформації, заявник не міг дійти висновку про те, які документи були частиною матеріалів справи в Касаційному суді. У звіті секретаря суду першої інстанції було зазначено про невдалу спробу зв’язатися із жодним із захисників, які брали участь у справі, водночас не зрозуміло, які кроки було вжито для цього. Також не зрозуміло, які кроки було зроблено для зв’язку з Асоціацією адвокатів, і чому такі зусилля виявилися марними.
Крім того, коли Касаційний суд залишив без змін вирок суду першої інстанції, не було згадано про відновлення матеріалів справи чи їх вміст.
Відповідно, незважаючи на те, що заявник подав апеляцію, в якій було викладено підстави для оскарження, вищезазначена позиція національних судів
означала, що у заявника не було реальної можливості висловити зауваження, щоб його скарга була розглянута касаційним судом. ЄСПЛ не міг підтримати аргумент Уряду про те, що Касаційний суд провів ретельний розгляд справи, не взявши до уваги доводи заявника в апеляційній скарзі, незважаючи на те, що апеляційні скарги з викладенням підстав апеляції були необов’язковими згідно з колишнім Кримінальним процесуальним кодексом (порівняйте також Quadrelli v. Italy, № 28168/95, § 34, від 11 січня 2000 року). ЄСПЛ зауважив, що йому не потрібно визначати, чи призвела ця ситуація до будь-якої шкоди; існування порушення є можливим навіть за відсутності упередженого ставлення (див., mutatis mutandis, Bajić v. North Macedonia, № 2833/13, § 59, 10 червня 2021 року, і Zahirović v. Croatia, № 58590/11, § 48, 25 квітня 2013 року).
З урахуванням наведеного й значущості вищевикладеного для заявника, а саме його засудження та покарання у вигляді позбавлення волі, ЄСПЛ дійшов висновку, що апеляційний перегляд, проведений за відсутності згаданої скарги заявника не відповідав вимогам принципу змагальності відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції.
Висновок
Порушення пункту 1 статті 6 Конвенції (право на справедливий суд).
Рішення в цій справі ухвалене Палатою 9 травня 2023 року й набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції.