Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
виправданих ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на ухвалу Львівського апеляційного суду від 20 березня 2023 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017140000000100, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Суховоля Городоцького району Львівської області, раніше не судимого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України;
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Львова, раніше не судимого,зареєстрованого та проживаючого за адресою:
АДРЕСА_2 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 27, ч. 1 ст. 366 КК України.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Франківського районного суду м. Львова від 22 квітня 2022 року ОСОБА_7 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 366 КК України та виправдано у зв`язку з відсутністю в його діях події зазначеного злочину на підставі п. 1 ч. 1 ст. 373 КПК України.
Цим же вироком ОСОБА_8 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 4 ст. 27, ч. 1 ст. 366 КК України та виправдано у зв`язку з відсутністю в його діях події зазначеного злочину на підставі п. 1 ч. 1 ст. 373 КПК України.
Вирішено питання щодо речових доказів у провадженні.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 20 березня 2023 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_8 залишено без змін.
Як вбачається з обвинувального акта, ОСОБА_7 перебуваючи у відповідності до наказу № 223о/с від 08.09.2016 на посаді старшого інспектора з особливих доручень відділу розшуку та опрацювання матеріалів дорожньо – транспортних пригод Управління патрульної поліції у м. Львові, близько 14 год 45 хв. 14 листопада 2016 року, знаходячись в службовому приміщенні Управління патрульної поліції м. Львова за адресою: м. Львів, вул. Перфецького, 19, діючи з прямим умислом щодо внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, будучи підбуреним до вчинення вказаного злочину оперуповноваженим Залізничного ВП ГУНП у Львівській області ОСОБА_8 , який достовірно знаючи, що саме він вчинив адміністративні правопорушення, які мали місце 22 жовтня 2016 року у м. Львів-Винники по вулиці Грушевського, 5-б, зокрема те, що він, ОСОБА_8 , керуючи автомобілем BMW, державний номерний знак НОМЕР_1 , допустив зіткнення з автомобілем «Форд», державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_9 , після чого залишив місце вказаної ДТП, вніс до протоколу про адміністративне правопорушення серії БР № 258747 від 14.11.2016 за ст. 124 КУпАП завідомо неправдиві відомості про те, що вказане адміністративне правопорушення вчинила ОСОБА_10 , а саме, що 22.10.2016, близько 00 год 20 хв., ОСОБА_10 , керуючи автомобілем BMW, державний номерний знак НОМЕР_1 , в
м. Львів-Винники по вул. Грушевського, 5-б, проявила неуважність до дорожньої обстановки та її змін перед початком руху та зміною його напрямку, не переконалась, що це буде безпечно внаслідок чого відбулося зіткнення з автомобілем «Форд», державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_9 та до протоколу про адміністративне правопорушення серії БР № 258748 від 14 листопада 2016 року за ст. 122-4 КУпАП завідомо неправдиві відомості про те, що вказане адміністративне правопорушення вчинила ОСОБА_10 , а саме, що 22.10.2016, близько 00 год 20 хв. ОСОБА_10 , керуючи автомобілем BMW, державний номерний знак НОМЕР_1 , по вул. Грушевського, 5-б в м. Львів-Винники, будучи причетною до ДТП не залишилася на місці пригоди та не повідомила орган чи підрозділ поліції.
Також згідно з обвинувальним актом, ОСОБА_8 діючи з прямим умислом на підбурення старшого інспектора з особливих доручень відділу розшуку та опрацювання матеріалів дорожньо-транспортних пригод Управління патрульної поліції у м. Львові ОСОБА_7 щодо внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, достовірно знаючи, що саме він вчинив адміністративні правопорушення, що мали місце 22.10.2016 в
АДРЕСА_2 , з метою уникнення проведення службового розслідування стосовно себе, у невстановлений досудовим розслідуванням час, висловив настійливе прохання ОСОБА_7 скласти протоколи про вчинення адміністративних правопорушень, передбачених статтями 122-4, 124 КУпАП на свою дружину – ОСОБА_10 .
Органом досудового розслідування дії ОСОБА_7 кваліфіковано за ч. 1 ст. 366 КК України, як внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, а дії ОСОБА_8 кваліфіковано за ч. 4 ст. 27, ч. 1 ст. 366 КК України, як підбурювання до вчинення службового підроблення, тобто внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить ухвалу суду апеляційної інстанції щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_8 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Обґрунтовуючи свої доводи зазначає, що зібрані у кримінальному провадженні докази обвинувачення є достатніми для доведення винуватості ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 366 КК України,а ОСОБА_8 за ч. 4 ст. 27, ч. 1 ст. 366 КК України.
Так, прокурор зазначає, що кримінальне провадження № 42017140000000100 від 24.03.2017 щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_8 зареєстровано та досудове розслідування у ньому проведено з дотриманням усіх вимог кримінального процесуального закону. Вказує, що у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_7 та ОСОБА_8 постановою прокурора від 30.03.2017 було виділено в окреме провадження матеріали з кримінального провадження № 42016140000000195 від 03.10.2016, які слугували підставою для обвинувачення вказаних осіб в інкримінованих злочинах. Крім цього, з матеріалів кримінального провадження щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_8 вбачається, що таке було зареєстровано 24.03.2017.
Не погоджується із мотивами суду щодо визнання недопустимим доказом протокол за результатами НСРД від 04.01.2017 та додатку до нього – магнітного носія інформації, оскільки у матеріалах кримінального провадження наявне клопотання та відповідна ухвала суду апеляційної інстанції про надання дозволу на використання результатів НСРД в іншому кримінальному провадженні, що відповідає вимогам статей 86, 257 КПК України.
Вважає, що суд першої інстанції безпідставно визнав недопустимим доказом висновок експертизи № 1680 від 19.04.2017 з тих підстав, що надані на експертне дослідження взірці рукописного тексту підписів ОСОБА_7 відібрано у межах кримінального провадження № 42016140000000195 від 03.10.2016.
Стверджує, що місцевий суд всупереч вимогам кримінального процесуального закону не надав належної оцінки показанням свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_11 , а також свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 . Водночас взяв до уваги лише показання ОСОБА_8 та його дружини ОСОБА_10 .
Натомість, вказані докази у своїй сукупності не отримали належної оцінки апеляційного суду, який, не навівши переконливих мотивів прийнятого рішення, погодився з необґрунтованим висновком суду першої інстанції про необхідність виправдання обвинувачених. Вважає, що суд апеляційної інстанції ретельно не перевірив доводів, наведених у його апеляційній скарзі, не спростував їх та не навів переконливих мотивів і підстав для залишення без змін вироку суду.
В запереченнях захисник ОСОБА_6 , який діє в інтересах ОСОБА_7 , посилаючись на безпідставність доводів касаційної скарги, просив ухвалу апеляційного суду залишити без зміни.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор підтримала доводи касаційної скарги.
Захисник ОСОБА_6 та виправдані ОСОБА_7 і ОСОБА_8 просили касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення- без зміни.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Статтею 412 КПКУкраїни передбачено, що істотними є такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Ухвала апеляційного суду – це рішення стосовно законності й обґрунтованості вироку, що перевіряється в апеляційному порядку, яке повинно відповідати вимогам ст. 370 КПК України.
Виходячи із завдань та загальних засад кримінального провадження, визначених у статтях 2, 7 вказаного Кодексу, функція апеляційного суду полягає в об`єктивному, неупередженому перегляді оспорюваного вироку, справедливому, із додержанням усіх приписів чинного законодавства, вирішенні поданих апеляційних скарг.
З огляду на зазначене та вимоги статей 404, 419 КПКУкраїни при перегляді вироку апеляційний суд зобов`язаний ретельно перевірити всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, з`ясувати: чи повно, всебічно та об`єктивно здійснено судове провадження; чи було у передбаченому цим Кодексом порядку здобуто докази обвинувачення; чи було їх оцінено місцевим судом із додержанням правил
ст. 94 КПКУкраїни; чи правильно було застосовано закон України про кримінальну відповідальність. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції має бути наведено підстави, на яких її визнано необґрунтованою. Тобто у цьому рішенні слід проаналізувати аргументи скаржника і, зіставивши їх із фактичними обставинами та доказами, наявними у справі, дати на кожен із них вичерпну відповідь.
До того ж суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції (ч. 1 ст. 409 КПКУкраїни), і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів, але з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПКУкраїни. Водночас, у певних випадках дослідження доказів апеляційним судом може бути визнано додатковою гарантією забезпечення права на справедливий суд (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Недотримання цих положень є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке тягне за собою скасування судового рішення.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій, не погоджуючись із виправданням ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 366 КК Українита ОСОБА_8 за ч. 4 ст. 27, ч. 1 ст. 366 КК України, просив вирок скасувати і постановити новий обвинувальний вирок.
Наводячи конкретні доводи на обґрунтування заявлених вимог, прокурор, поміж іншого, по суті заперечував відповідність висновків суду фактичним обставинам справи, та стверджував про наявність доказів для доведення винуватості ОСОБА_7 таОСОБА_8 в інкримінованих їм злочинах. Свої вимоги прокурор обґрунтував тим, що суд першої інстанції не навів жодних мотивів, з яких відкидає докази обвинувачення, натомість, однобічно та упереджено взяв до уваги лише докази, які визнані судом – як докази невинуватості осіб, що потягло за собою неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
За наслідками апеляційного розгляду суд визнав апеляційну скаргу прокурора безпідставною.
Проте, суд апеляційної інстанції в ухвалі, спростовуючи доводи прокурора, залишив без аргументованої вичерпної відповіді конкретні твердження прокурора про порушення ст. 94 КПК України при оцінці судом доказів сторони обвинувачення.
Так, апеляційний суд, погоджуючись із висновком місцевого суду, поставив під сумнів допустимість усіх доказів сторони обвинувачення щодо винуватості ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , оскільки вони здобуті в рамках іншого кримінального провадження № 42016140000000195 від 03.10.2016, тобто до внесення відомостей в ЄРДР за
№ 42017140000000100 від 24.03.2017, за наступних обставин.
Частинами 1, 2 ст. 214 КПК України встановлено, що слідчий, дізнавач, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов`язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань. Досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Відповідно до ч. 3 вказаної статті здійснення досудового розслідування, крім випадків, передбачених цією частиною, до внесення відомостей до реєстру або без такого внесення не допускається і тягне за собою відповідальність, встановлену законом. У невідкладних випадках до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань може бути проведений огляд місця події (відомості вносяться невідкладно після завершення огляду).
Судом першої інстанції встановлено, що другим слідчим відділом слідчого управління прокуратури Львівської області проводилося досудове розслідування у кримінальному провадженню № 42016140000000195 від 03.10.2016 за фактом зловживання службовим становищем працівниками ГУНП України у Львівській області, які увійшли в співучасть з іншими особами з метою прикриття їх злочинної діяльності щодо збуту наркотичних засобів та отримання неправомірної вигоди, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 307, ч. 1 ст. 364 та ч. 3 ст. 369 КК України.
Ухвалою слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 13.01.2017 у кримінальному провадженні № 42016140000000195 від 03.10.2016 надано дозвіл слідчому ОСОБА_14 на проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_8
17 січня 2017 року, у ході проведення вказаного обшуку у межах вказано вище кримінального провадження, було виявлено і вилучено протоколи про адміністративні правопорушення серії БР № 258747 та серії БР № 258748 від
14 листопада 2016 року складені ОСОБА_7 щодо ОСОБА_10 .
Суд першої інстанції констатував, що результати проведеного у кримінальному провадження № 42016140000000195 від 03.10.2016 обшуку за місцем проживання ОСОБА_8 та результати проведеної у цьому ж кримінальному провадженні негласної слідчої (розшукової) дії (протокол НСРД від 04.01.2017), якими стороною обвинувачення обґрунтовується висунуте ОСОБА_8 та ОСОБА_7 обвинувачення у кримінальному провадженні № 42017140000000100 від 24.03.2017, були відомі слідчому щонайменше 17 січня 2017 року.
Водночас, більше ніж через два місяці, а саме 24 березня 2017 року, слідчий в ОВС другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Львівської області
ОСОБА_15 , на підставі спільного рапорту начальника другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Львівської області ОСОБА_16 та начальника слідчого управління прокуратури Львівської області ОСОБА_17 , вніс відомості до ЄРДР за
№ 42017140000000100 за ч. 1 ст. 366 КК України, вказавши фабулу, відповідно до якої ОСОБА_7 вніс завідомо неправдиві відомості у протоколи про адміністративні правопорушення серії БР № 258747 серії та серії БР № 258747 від 14 листопада 2016 року щодо ОСОБА_10 , достовірно знаючи, що до вказаних адміністративних правопорушень причетний ОСОБА_8 .
Після цього, слідчий ОСОБА_14 зареєстрував ще одне кримінальне провадження
№ 42017140000000132 від 20.04.2017 за ч. 4 ст. 27, ч. 1 ст. 366 КК України, вказавши фабулу, відповідно до якої ОСОБА_8 з метою уникнення проведення службового розслідування стосовно себе по ДТП, що мала місце 22.10.2016 по АДРЕСА_2 , у невстановлений досудовим розслідуванням час висловив настійливе прохання ОСОБА_7 скласти вказані вище протоколи на його дружину – ОСОБА_10
20 квітня 2017 року органом досудового розслідування вказані кримінальні провадження об`єднані в одне за № 42017140000000100 із зазначенням правової кваліфікації за ч. 4. ст. 27, ч. 1 ст. 366 та ч. 1 ст. 366 КК України та в цей же день слідчий повідомив про підозру ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 27, ч. 1 ст. 366 КК України, а 28 квітня 2017 року склав обвинувальний акт, який затвердив прокурор у цей же день.
На підставі наведеного, апеляційний суд погодився із висновком місцевого суду, що кримінальне провадження № 42017140000000100 від 24.03.2017 щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_8 зареєстровано та досудове розслідування у ньому проведено з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, а усі зібрані до реєстрації цього кримінального провадження докази є недопустимими, оскільки досудове розслідування здійснювалось незаконно, без внесення відомостей до ЄРДР і такі зібрано в іншому кримінальному провадженні, а саме у кримінальному провадженні № 42016140000000195 від 03.10.2016 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 307, ч. 1 ст. 364 та ч. 3 ст. 369 КК України щодо інших осіб.
Проте, колегія суддів не може погодитись з такими мотивами суду та вважає, що судом апеляційної інстанції не враховано, що внесення відомостей до ЄРДР про вчинення кримінального правопорушення з порушенням строків, передбачених ст. 214 КПК України, не свідчить про недопустимість доказів, зібраних у цьому кримінальному провадженні після внесення відомостей про злочин до ЄРДР, а також доказів зібраних у іншому кримінальному провадженні, в ході досудового розслідування якого було виявлені ознаки даного кримінального правопорушення, якщо збирання доказів не було спрямовано на розслідування виявленого злочину.
Крім того, відповідно до положень ч. 3 ст. 217 КПК України у разі необхідності матеріали досудового розслідування щодо одного або кількох кримінальних правопорушень можуть бути виділені в окреме провадження, якщо одна особа підозрюється у вчиненні кількох кримінальних правопорушень або дві чи більше особи підозрюються у вчиненні одного чи більше кримінальних правопорушень.
З наведеного вбачається, що за наявності обставин, передбачених ч. 3 ст. 217 КПК України, з кримінального провадження можуть бути виділені матеріали в окреме провадження.
Як вже зазначалось 24 березня 2017 року на підставі рапорту слідчим до ЄРДР було внесено відомості за № 42017140000000100 від 24.03.2017 за ч. 1 ст. 366 КК України щодо ОСОБА_7
30 березня 2017 року постановою прокурора у кримінальному провадженні
№ 42016140000000195 від 03.10.2016 прийнято рішення про виділення з цього кримінального провадження у вже існуюче кримінальне провадження, а саме
№ 42017140000000100 від 24.03.2017 щодо ОСОБА_7 матеріалів, якими у подальшому орган досудового розслідування обґрунтував висунуте ОСОБА_7 та ОСОБА_8 обвинувачення.
На думку колегії суддів, апеляційний суд безпідставно погодився з висновком суду першої інстанції про порушення прокурором вимог кримінального процесуального законодавства при винесенні постанови від 30 березня 2017 року, згідно якої на підставі ст. 217 КПК України із кримінального провадження № 42016140000000195 від 03.10.2016 у кримінальне провадження № 42017140000000100 від 24.03.2017 виділено матеріали, обсяг яких був визначений прокурором і якими обґрунтовується винуватість ОСОБА_7 та ОСОБА_8 .
Також колегія суддів не може погодитись з мотивами суду про визнання недопустимим доказом протоколу за результатами НСРД від 04.01.2017 та додатку до нього – магнітного носія інформації, з якими погодився суд апеляційної інстанції,з огляду на таке.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 257 КПК України, якщо в результаті проведення негласної слідчої (розшукової) дії виявлено ознаки кримінального правопорушення, яке не розслідується у даному кримінальному провадженні, то отримана інформація може бути використана в іншому кримінальному провадженні тільки на підставі ухвали слідчого судді, яка постановляється за клопотанням прокурора. Слідчий суддя розглядає клопотання згідно з вимогами статей 247та 248цього Кодексу і відмовляє у його задоволенні, якщо прокурор, крім іншого, не доведе законність отримання інформації та наявність достатніх підстав вважати, що вона свідчить про виявлення ознак кримінального правопорушення.
З наведеного слідує, що слідчий суддя у межах своїх повноважень, до яких належить здійснення судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні на стадії досудового розслідування, перевіряє законність отримання в результаті проведення НСРД інформації та за наявності достатніх підстав, дає дозвіл на її використання у іншому провадженні.
У матеріалах кримінального провадження наявне клопотання прокурора та ухвала слідчого судді Апеляційного суду Львівської області від 30.03.2017, якою надано дозвіл на використання результатів НСРД, проведених у кримінальному провадженні № 42016140000000195 від 03.10.2016, а саме результатів зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж з мобільного телефону (протокол
№ 27/42-13/01-17 від 04.01.2017 та додатки до протоколу на матеріальних носіях інформації USB-Flash інв. № 38) у іншому кримінальному провадженні
№ 42017140000000100 від 24.03.2017 (т. 2 а. п. 166, 167-169).
Разом з цим, вказане клопотання прокурора та ухвалу слідчого судді апеляційного суду від 30.03.2017 долучено до матеріалів кримінального провадження та відкрито стороні захисту на підставі ст. 290 КПК України.
З огляду на наведене, суд касаційної інстанції вважає, що долучення стороною обвинувачення до матеріалів досудового розслідування при виконанні вимог ст. 290 КПК України ухвали слідчого судді, якою надано дозвіл на використання результатів НСРД з іншого кримінального провадження, в ході проведення якої були виявлені ознаки кримінального правопорушення, яке розслідується у даному кримінальному провадженні, свідчить про виконання органом досудового розслідування в повному обсязі положень ч. 12 ст. 290 КПК України та є достатньою правовою підставою для використання результатів НСРД, навіть за відсутності в матеріалах кримінального провадження ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведення вказаної НСРД.
Суд апеляційної інстанції, залишивши поза увагою вищезазначене, необґрунтовано погодився із висновком місцевого суду в цій частині.
Таким чином, під час апеляційного розгляду допущені істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, тому колегія суддів вважає, що висновки суду апеляційної інстанції про правильність застосування місцевим судом закону України про кримінальну відповідальність щодо виправдання ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 366 КК України та ОСОБА_8 за ч. 4 ст. 27, ч. 1 ст. 366 КК України є передчасними.
З урахуванням наведеного, ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню на підставі пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК України, а кримінальне провадження – призначенню на новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
При новому розгляді апеляційному суду необхідно врахувати викладене, ретельно перевірити доводи, викладені в апеляційній скарзі прокурора, і прийняти законне та обґрунтоване судове рішення, яке відповідатиме вимогам кримінального процесуального законодавства.
Разом з тим, суд касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
Так, 17 січня 2017 року, на підставі ухвали слідчого судді Галицького районного суду
м. Львова від 13.01.2017, по кримінальному провадженню № 42016140000000195 від 03.10.2016 у ОСОБА_8 за місцем проживання було проведено обшук, в ході якого виявлено і вилучено протоколи про адміністративні правопорушення серії
БР № 258747 та серії БР № 258748 від 14 листопада 2016 року складені
ОСОБА_7 щодо ОСОБА_10 .
Також, у межах кримінального провадження № 42016140000000195 було складено протокол отримання зразків підпису ОСОБА_7 від 17.03.2017 та на підставі ухвали слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 28.02.2017 про надання тимчасового доступу до речей і документів та їх вилучення було здійснено вилучення матеріалів адміністративних справ № 450/3013/16-п, № 450/3012/16-п.
Таким чином, на думку колегії суддів, по кримінальному провадженню № 42016140000000195 від 03.10.2016, в порушення вимог кримінального процесуального закону, були здійснені слідчі (розшукові) дії, які не мають відношення до розслідування вказаного кримінального провадження.
Висновок щодо застосування норм права, передбачених ч. 1 ст. 257 та ч. 12. ст. 290 КПК України, у їх взаємозв`язку з положеннями ст. 86 цього Кодексу.
Долучення стороною обвинувачення до матеріалів досудового розслідування при виконанні вимог ст. 290 КПК України ухвали слідчого судді, якою надано дозвіл на використання результатів НСРД з іншого кримінального провадження, в ході проведення якої були виявлені ознаки кримінального правопорушення, яке розслідується у даному кримінальному провадженні, свідчить про виконання органом досудового розслідування в повному обсязі положень ч. 12 ст. 290 КПК України та є достатньою правовою підставою для використання результатів НСРД, навіть за відсутності в матеріалах кримінального провадження ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведення вказаної НСРД.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, задовольнити частково.
Ухвалу Львівського апеляційного суду від 20 березня 2023 року щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_8 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.