Згідно зі статтею 560 ЦК України за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов’язку.
Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником.
Зобов’язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов’язання
(його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в гарантії міститься
посилання на основне зобов’язання (стаття 562 ЦК України).
За статтею 563 ЦК України у разі порушення боржником зобов’язання,
забезпеченого гарантією, гарант зобов’язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії; вимога кредитора до гаранта про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії пред’являється у письмовій формі. До вимоги додаються документи, зазначені в гарантії; у вимозі до гаранта або у доданих до неї документах кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов’язання, забезпеченого гарантією; кредитор може пред’явити вимогу до гаранта у межах строку, встановленого у гарантії, на який її видано; кредитор не може передавати іншій особі право вимоги до гаранта, якщо інше не встановлено гарантією.
Зобов’язання гаранта перед кредитором припиняється відповідно до статті 568 ЦК України у разі: 1) сплати кредиторові суми, на яку видано гарантію; 2) закінчення строку дії гарантії; 3) відмови кредитора від своїх прав за гарантією шляхом повернення її гарантові або шляхом подання гаранту письмової заяви про звільнення його від обов’язків за гарантією.
Гарант за статтею 569 ЦК України має право на зворотну вимогу (регрес) до
боржника в межах суми, сплаченої ним за гарантією кредиторові, якщо інше не
встановлено договором між гарантом і боржником.
Аналіз практики вирішення спорів, що виникають з правовідносин за договором
гарантії, засвідчив, що у вирішенні названої категорії спорів виникають такі
проблемні питання щодо:
- визнання недійсним договору гарантії;
- чинності гарантії