Структурні елементи підозри, що формалізуються у повідомленні про підозру, мають повністю відтворюватися в обвинувальному акті

У випадку виникнення підстав для повідомлення особі про нову підозру або для зміни первинної підозри слідчий, прокурор зобов’язані вручити особі нове повідомлення про підозру з дотриманням вимог ст. 278 КПК.

Якщо у повідомленні про підозру та обвинувальному акті не збігається виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, то це є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Позиції судів першої та апеляційної інстанцій: за вироком місцевого суду ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК.

Апеляційний суд залишив указане рішення без зміни.

Як стверджує адвокат у касаційній скарзі, у кримінальному провадженні, з-поміж іншого, за обвинуваченням ОСОБА_1 існують два обвинувальні акти від 16.08.2019, затверджені одним прокурором, але різні за змістом, у той час як зміни обвинувачення в судовому розгляді не відбувалося, а сторона захисту була ознайомлена лише з одним із обвинувальних актів. Адвокат просить скасувати ухвалу апеляційного суду.

Позиція ККС: скасовано ухвалу апеляційного суду та в порядку ч.2 ст.433КПК – вирок місцевого суду і призначено новий розгляд у суді першої інстанції.

Обґрунтування позиції ККС: за результатами касаційної перевірки матеріалів кримінального провадження ККС встановив, що за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК, дійсно складено два обвинувальних акти, затверджені прокурором однією датою (16.08.2019). У судовому засіданні прокурор пояснив, що вказані розбіжності між текстами обвинувальних актів є неістотними і не вплинуть на правильність кваліфікації дій ОСОБА_1.

Колегія суддів встановила, що у повідомленні про підозру та в обвинувальному акті, який був вручений ОСОБА_1, зазначено: «Досудовим розслідуванням встановлено, що 04.07.2019 близько 20год. 00хв. ОСОБА_1 перебував в маршрутному таксі No25, де у нього виник злочинний умисел, направлений на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_2. Реалізуючи свій злочинний умисел, в цей же день, час, місці та за вказаних обставин, ОСОБА_1 підійшов до ОСОБА_2 та без будь-яких пояснень почав крутити голову ОСОБА_2, чим завдав фізичного болю…».

У той же час в обвинувальному акті, направленому до суду, зазначено: «Досудовим розслідуванням встановлено, що 04.07.2019 близько 20год. 00хв. ОСОБА_1 перебував в маршрутному таксі No 25,яке рухалося по Київському мосту в напрямку автобусної станції м. Житомира, де помітив раніше знайомого ОСОБА_2. В цей час, на ґрунті особистих неприязних відносин у ОСОБА_1 виник злочинний умисел, направлений на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_2. Реалізуючи свій злочинний умисел, в цей же день, час, місці, а саме у маршрутному таксі No 25, яке проїжджало біля будинку No 95 по вул. Київській м. Житомира, ОСОБА_1 підійшов до ОСОБА_2 та без будь-яких пояснень почав крутити голову ОСОБА_2, чим завдав фізичного болю…».

Отже, викладення двох обставин, які підлягають доказуванню – місця вчинення кримінального правопорушення та мотиву його скоєння (пункти 1, 2 ч.1 ст.91 КПК) – істотно відрізняються у повідомленні про підозру й обвинувальному акті, врученому обвинуваченому, та обвинувальному акті, направленому до суду.

Суд першої інстанції, з’ясувавши під час судових дебатів наявність двох обвинувальних актів, не ініціювавши принаймні службової перевірки цього факту, відновив судовий розгляд, під час якого була вручена копія обвинувального акта, направленого до суду, і, надавши час на підготовку для захисту за таким актом, закінчив судовий розгляд та ухвалив вирок, в якому вдався до суперечливих висновків, а саме: «Суд відкидає доводи сторони захисту про відсутність мотиву у обвинуваченого, оскільки стороною обвинувачення не надано доказів про наявність неприязних відносин між обвинуваченим та потерпілим».

Незважаючи на відповідні доводи сторони захисту в апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції всупереч вимогам ст. 419 КПК їх не розглянув.

Концепт належної правової процедури, що закріплений, зокрема, у ст.2 КПК, є одним із найзагальніших і водночас фундаментальним явищем будь-якої демократичної правової держави сучасності.

У доктрині вітчизняного кримінального процесу під належною правовою процедурою розуміється такий порядок здійснення юридично значущих дій, який втілює на практиці верховенство права шляхом застосування до кожної особи тих норм права, що цілком відповідають усім важливим об’єктивно існуючим обставинам і дозволяють недвозначно та заздалегідь спрогнозувати таке застосування і його результати.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 277 КПК повідомлення про підозру має містити серед іншого стислий виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, у тому числі зазначення часу, місця його вчинення, а також інших суттєвих обставин, відомих на момент повідомлення про підозру. У випадку виникнення підстав для зміни раніше повідомленої підозри слідчий, прокурор зобов’язані виконати дії, передбачені статтями 278, 279 КПК.

Обвинувальний акт має містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення (п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК).

Судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.

Під час судового розгляду прокурор може змінити обвинувачення, висунути додаткове обвинувачення, відмовитися від підтримання державного обвинувачення, розпочати провадження щодо юридичної особи (ст. 337 КПК).

Отже, значення обвинувального акта як процесуального рішення сторони обвинувачення, полягає у тому, що він формалізує правову позицію обвинувачення, ініціює судовий розгляд і тим самим відкриває доступ особи до правосуддя.

Виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правова кваліфікація кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення (п.5 ч.2 ст.291 КПК) по суті є консистенцією всього обвинувального акта.

Відображення фактичних обставин кримінального правопорушення має значення не тільки для аргументації висновків слідчого, прокурора, але і для дослідження обставин вчиненого кримінального правопорушення в суді, а також для реалізації права підозрюваного на захист.

Так, якщо мотив вчинення цього правопорушення не впливає на правильність його кваліфікації, то відсутність у сторони захисту відомостей про місце вчинення кримінального правопорушення позбавило її можливості висловити свою думку щодо правильності визначення територіальної підсудності, а, отже, і впевнитися, що суд, який розглядає справу, є судом, встановленим законом, як цього вимагає ч. 1 ст. 6 ЄСПЛ.

Незважаючи на те, що чинним КПК не передбачені наслідки неспівпадіння викладу фактичних обставин кримінального правопорушення у повідомленні про підозру і обвинувальному акті, а тим більше – в обвинувальних актах, врученому обвинуваченому і направленому до суду, усталена судова практика свідчить про те, що випадки коли обвинувачення, викладене в обвинувальному акті, не збігається з викладом фактичних даних у повідомленні про підозру мають визнаватися істотними порушеннями вимог КПК.

Структурні елементи, які входять до підозри та формалізуються у повідомленні про підозру, мають повністю відтворюватися в обвинувальному акті. У випадку виникнення підстав для повідомлення про нову підозру або при зміні первинної підозри, слідчий, прокурор зобов’язані знову вручити особі повідомлення про підозру з виконанням вимог ст. 278 КПК.

Щодо зазначеного кримінального провадження, коли обвинувальний акт, направлений до суду, не є ідентичним обвинувальному акту, врученому обвинуваченому, та істотно відрізняється від повідомлення про підозру, по суті призвело до ситуації, за якої протягом судового розгляду особа була дезінформована в питаннях сутності і характеру обвинувачення, що у свою чергу порушує базовий міжнародний стандарт, закріплений у п. «а» ч. 3 ст. 6 Конвенції.

Колегія суддів вважає, що в рамках існуючої законодавчої концепції виправлення цієї ситуації було б можливим лише шляхом зміни прокурором обвинувачення в суді. Проте під час судового розгляду прокурором та судом порядку зміни обвинувачення, регламентованого статтями 338, 341 КПК, дотримано не було.

З огляду на виявлені під час касаційної перевірки істотні порушення колегія суддів вважає за необхідне вийти за межі касаційних вимог, які зводилися до скасування ухвали апеляційного суду і призначення нового розгляду у суді апеляційної інстанції, та, керуючись положеннями ч.2 ст.433 КПК, скасувати вирок місцевого суду й ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді першої інстанції, під час якого,дотримуючись належної правової процедури і забезпечивши право обвинуваченого на захист, здійснити судовий розгляд і ухвалити законне та обґрунтоване рішення.

Детальніше з текстом постанови ККС від 21.04.2021 у справі No295/12923/19 (провадження No51-207км21) можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/96545149